Мета: революція благодаті – частина 4

Прочитавши книги японського письменника Сузаку Ендо, я усвідомив: Христос прийшов заради того, щоб здійснити в нас цей переворот.

Сузаку Ендо

Ендо виріс у країні, серед населення якої не набереться і одного відсотка християн. Мати його була дуже віруючою, і він хрестився в одинадцять років. Хлопчику-християнину важко жилося в передвоєнній Японії: він постійно почував себе чужим, однокласники потішалися над його «західними» переконаннями. Коли війна закінчилася, Ендо відправився у Францію, сподіваючись зустріти там братів по духу. Але і тут його не прийняли, цього разу через національність. Будучи одним з перших японських студентів, що приїхали по обміну в післявоєнну Європу, Ендо піддався расовій дискримінації. З нього знущалися, деякі називали його «вузькооким япошкою».

Удома його не приймали, на духовній батьківщині теж відкинули, Ендо починав втрачати віру. Щоб більше дізнатися про Христа, він відправився в Палестину і зробив несподіване для себе відкриття: Христос теж був ізгоєм. Більше того, усе Його життя пройшло так: сусіди сміялися над Ним, родичі вважали схибленим, близькі друзі зраджували, а співвітчизники віддали перевагу розбійникові. У першу чергу Христос звертався до знедолених – до людей, яких зневажало суспільство.

Це міняло все і стало для Ендо справжнім одкровенням. З далекої Японії християнство здавалося йому релігією переможців. Він читав про Священну Римську імперію, про Хрестові походи, роздивлявся фотографії величних соборів, мріяв жити в країні, де можна бути християнином і не боятися переслідувань. Тепер же, читаючи Біблію, він бачив, що Христос і Сам не уникнув переслідувань. Христос був Раб, Який Страждав, як описує Його Ісая, «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє» (53:3). Ендо зрозумів: якщо хтось і здатний зрозуміти, як важко бути ізгоєм, так це Ісус.

Розіпни Його!, Іван Глазунов

Сузаку Ендо пише, що Христос приніс у світ материнську любов, що врівноважила батьківську любов Старого Завіту[*]. Звичайно, про милосердя говориться і в Старому Завіті, проте ці слова якось втрачаються в потоці нагадувань про суд і закон. Христос розмовляє з народом, вихованим у таких суворих традиціях, і розповідає про Бога, Який прислухається швидше до простого грішника, ніж до релігійного формаліста. Христос уподібнює Господа пастуху, який залишить дев’яносто дев’ять овець і піде шукати одну, яка заблукала; батькові, який не припиняє думати про свого невдячного сина, хоч у нього є другий син, шанобливий і слухняний; багатому хазяїну, який відкриває двері свого будинку жебракам і бродягам.

Христос часто «рухомий співчуттям». За часів Нового Завіту це слово використовувалося, щоб описати те, що відчуває матір до дитини у своїй утробі. Христос приголубив тих, кого ніхто не любить і не шанує, людей, до яких суспільству немає справи. Він довів, що навіть ці «нікчеми» безмежно дороги Богові. Нечиста жінка, соромлячись і боячись заговорити з Ісусом, доторкнулася до Його одягу. Вона сподівалася, що Він не помітить цього. Але Він помітив, і, як сотні інших «нікчем», вона зрозуміла: від Його погляду так просто не сховатися.

Христос довів життям Своїм, що Господь любить не просто рід людський, а кожного окремо. Ми важливі Йому. «Полюбивши негідного любові, – пише Августин, – Ти зробив мене любові гідним».

* * *

Часом мені важко вірити в Господню любов. Я не живу в бідності, як християни в країнах третього світу. Я ніколи не був ізгоєм, як Сузаку Ендо. Але і на мою долю випали страждання, від цього не застрахований ніхто. Тому, хто страждає, теж потрібні «очі, зцілені благодаттю».

Я згадую один важкий тиждень: дві людини подзвонили мені одна за одною, щоб поговорити про мою книгу. Першим був молодий пастор з Колорадо. Він щойно дізнався, що його дружина і маленька дочка помирають від СНІДУ. «Після цього хіба зможу я казати дітям, що Господь любить нас?» – запитував він. А наступного дня подзвонив інший чоловік і розповів таку історію. Він сліпий. За кілька місяців до того він пошкодував і пустив жити до себе колишнього наркомана. І от він виявив, що дружина зраджує йому з цим гостем під його власним дахом. «Я поступив, як учив Господь. За що ж Він карає мене?». Тут у нього кінчилися монети, і зв’язок урвався. Він так і не передзвонив мені.

Я давно зрозумів, що марно шукати відповіді на ці «чому». Чому дружині пастора перелили заражену кров? Чому добрі люди страждають, а злі живуть і є здоровими? Чому Господь так рідко допомагає хворим? Я не знаю.

Проте відповідь на одне питання, що мучило мене, я знайшов. Це питання ховається за багатьма суперечками про Бога: «Чи важливі ми для Нього?». Здається, тут можлива лише одна відповідь, і я знайшов її, роздумуючи над життям Христовим. В Ісусі Бог явив нам Свою обличчя, і на ньому я ясно бачу, які почуття Господь переживає до таких людей, як молодий пастор і сліпий чоловік, імені якого я не знаю. Христос не позбавив світ від страждань – вилікував Він дуже небагатьох, але Він дав нам відповідь на питання: «Чи важливі ми для Бога?»

Розп’яття (фрагмент), Джотто ді Бондоне

Нам відомо, що тричі страждання довело Христа до сліз. Він плакав, коли помер Його друг Лазар. В один страшний рік я втратив одного за другим трьох друзів. Це було горе, до якого неможливо звикнути. Коли помер мій третій друг, я був готовий до цього не більше, ніж коли помер перший. Горе розчавило мене, немов потяг на повному ходу. Я не міг дихати, я тільки плакав. Я згадував, що Христос так само горював про Свого друга, і це підтримувало мене. Я раптом зрозумів, що і Господу важко, адже Він теж любив моїх друзів.

Іншим разом Христос плакав, дивлячись на Єрусалим, що розкинувся перед Ним, і роздумуючи про майбутнє великого міста. Його слова повні того, що Сузаку Ендо називав материнською любов’ю: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!» (Мф. 23:37). Тут стільки пронизливого болю, немов мати оплакує свавільну дитину, що рветься до свободи і забула все, чому її вчили батьки. Це біль покинутого закоханого, безпорадного, роздавленого. Вражає: Син Божий бачить, до чого веде людська свобода, і плаче від безсилля. Навіть могутній Господь не в змозі змусити людину полюбити.

Нарешті, у Посланні до Євреїв говориться про те, як Христос «з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти» (5:7). Проте від смерті це Його не спасло. Невже навіть Ісус ставив Собі питання, яке мучить мене, та і всіх нас: «Чи важливі ми для Бога?». Інакше чому Він звернувся до слів саме цього псалму: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46).

Кадр з кінофільму “Страсті Христові” (2004 р.)

І знову я знаходжу розраду в тому, що Ісус, страждаючи, відчуває те ж, що і я. У Гефсиманському саду Він не каже: «Господи! Який же Я радий, що Ти обрав Мене на страждання! Це така честь!». Ні, Йому гірко, страшно і самотньо. Він близький до відчаю. Проте Він не здається, бо знає: у центрі всесвіту – Його Отець, люблячий Бог, Якому Він може довіряти, не дивлячись ні на що.

Спостерігаючи, як Ісус відгукується на людські страждання, ми немов заглядаємо в серце Господнє. Наш Бог не безпристрасний Абсолют, Він любить нас і близький до нас. Я вірю: Господь дивиться на мене, такого слабкого, так само, як Ісус дивився на вдову, яка втратила сина, або на Симона-прокаженого, або на іншого Симона, якого прозвав Петром і який відрікся від Нього та все ж став засновником Його церкви, де завжди має бути місце для знедолених.


[*] Психоаналітик Еріх Фром каже, що в повноцінній сім’ї дитина отримує два види любові. Материнська любов не ставить умов; дитину приймають такою, якою вона є, незалежно від того, що вона робить. Батьківська любов більш сувора, це нагорода за хорошу поведінку. В ідеалі, за словами Фрома, дитина повинна отримувати обидва види любові. Ендо каже, що японці – нація владних батьків, і від Бога чекають батьківської, а не материнської любові.

Попередній запис

Мета: революція благодаті - частина 3

Насправді, Христос змінив багато звичних уявлень того часу. Фарисеї вважали, що, доторкнувшись до нечистого, людина оскверняє себе. Проте Христос доторкнувся ... Читати далі

Наступний запис

Чудеса: замальовки про надприродне - частина 1

Атмосфера, в якій я виріс, була просякнута чудесами. По неділях наші парафіяни в церкві розповідали, скільки разів за тиждень Господь ... Читати далі