Насправді, Христос змінив багато звичних уявлень того часу. Фарисеї вважали, що, доторкнувшись до нечистого, людина оскверняє себе. Проте Христос доторкнувся до прокаженого і не осквернив Себе – навпаки, прокажений очистився. Коли блудниця омила Йому ноги, вона пішла преображеною. На словах і на ділі Ісус проповідував благу звістку: щоб очиститися, людині зовсім необов’язково йти в Єрусалим, приносити жертви і звершувати очисні обряди. Усе, що треба, – йти за Христом.
Одним словом, Ісус переніс акцент з Божої святості (закритості) на Боже милосердя (відкритість). Замість колишнього «неугодні геть»! Він проголосив: «У Царстві Божому немає неугодних». Він зустрічався з язичниками, ділив трапезу з грішниками, торкався до хворих, показуючи, що милосердя Боже поширюється і на них. Релігійні вожді розуміли, що Христос ставить під удар саме існування кастової системи – невипадково вони змовлялися проти Ісуса. У Євангеліях більше двадцяти прикладів тому.
У притчі про благочестивого фарисея і митаря, що кається, Христос коротко викладає усе вчення про благодать. Фарисей постить двічі на тиждень, справно платить десятину і дякує Богові за те, що він не такий, інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар, що стоїть осторонь. А митар не сміє і очей підняти, він просто каже: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!». Христос робить висновок: «Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той» (Лк. 18:13,14).
Чи виходить з цієї притчі, що справи не важливі, що немає різниці між доброчесним фарисеєм і грабіжниками, кривдниками і перелюбниками? Зрозуміло, ні. Справи дуже важливі, просто одними справами не станеш ближчим до Бога. Скептик А. Н. Вілсон так прокоментував цю притчу: «Жах, моральна анархія. Виходить, найголовніше в цій історії – здатність Бога прощати». Саме так.
Спілкуючись з людьми, Христос завжди керувався Заповідями блаженства. Нас зазвичай тягне до людей багатих, красивих, успішних. Благодать учить нас зовсім іншому. Оскільки Господь любить жебраків, страждальників, вигнанців, значить, і ми повинні любити їх. Оскільки Господь нікого не відкидає, не повинні відкидати і ми. На Власному прикладі Христос закликає нас дивитися на світ, як казав Іриній, «очима, зціленими благодаттю».
Притчі Христові кажуть про те ж. Їх герої часто люди бідні і скривджені. В одній з історій Ісус розповідає про убогого Лазаря (єдиний персонаж у притчах, названий по імені), який страждав від багатої людини. Багач одягався в розкішний одяг і бенкетував щодня, а вкритий струпами Лазар лежав біля його воріт разом із собаками. Проте після смерті їх долі різко змінилися. От що багач почув від Авраама: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш» (Лк. 16:25).
Ця сувора історія знаходила живий відгук серед ранніх християн, бо багато хто з них були самі бідними. Багаті і бідні християни уклали свого роду угоду: багаті жертвували на добродійність, а бідні натомість молилися про порятунок їх душ. Господь швидше прислухається до молитви убогого, – міркували багачі.
Рання церква намагалася наслідувати Христа. У Римській імперії знали, що християни піклуються про бідних і хворих. На відміну від язичників християни викупляли друзів з іноземного полону, а під час чуми доглядали за хворими, язичники ж своїх хворих кидали при перших же симптомах. Спочатку церква буквально розуміла заповіді Христові: приймала мандрівників, одягала роздягнених, годувала голодних і відвідувала ув’язнених.
Читаючи притчі Христові, знайомлячись з історією ранньої церкви, я одночасно відчуваю прилив сил і засмучуюся. Я знову роздумую над питанням, яке задав своїй групі в Чикаго. Як же вийшло, що церква, незважаючи на приклад Самого Христа, перетворилася на співтовариство респектабельних людей, де грішники почувають себе ізгоями?
Зараз я живу в Колорадо. У нас у церкві більшість парафіян належать до однієї раси (білої) і однієї соціальної групи (середнього класу). Мені дивно читати в Новому Завіті про те, якою різнобарвною була рання церква. Наші парафії, де збирається середній клас, мало нагадують зібрання знедолених, про яких ми читаємо в Євангеліях і книзі Діянь.
Я пробую перенестися до Христових часів і уявити, як це було. Жебраки, каліки, митарі, грішники і блудниці юрбляться навколо Ісуса сподіваючись на зцілення і прощення. Багачі і можновладці стоять осторонь, стежать за Ним, випробовують Його, намагаючись знайти в Його поведінці, щось, що гідне осуду. Проте я ходжу в затишну церкву в благополучній країні, де дуже легко забути про те, чому учив Христос.
Щоб хоч якось виправити це, я читаю про церкви в країнах третього світу. Там люди сприймають Євангелія інакше, ніж християни в Америці. Для хворого і знедоленого слова «Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і в’язням відкриття в’язниці», – не цитата з книги Ісаї (61:1), але дійсно Блага звістка.
У цих словах для нього надія, заклик Христовий до Своїх послідовників. І як би погано їм зараз не жилося, завдяки Христу хворі і знедолені вірять, що в Господа немає небажаних дітей.
