Христос був другом грішників. Їм подобалося бути поряд з Ним, їх тягнуло до Нього. А от законників усе в Ньому обурювало і відштовхувало. Так у чому ж був секрет Христовий, який ми втратили?
Прислів’я свідчить: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». А тепер уявіть, що думали Ісусові сучасники, намагаючись застосувати цей принцип до Нього. У Євангеліях говориться, що Ісус вісім разів приймав запрошення на обід. Тричі (весілля в Кані, будинок Марфи і Марії і перервана вечеря в Еммаусі після Його Воскресіння) Його запрошували друзі. В інших випадках Він порушував усі загальноприйняті правила.
Христос обідав у будинку в Симона прокаженого. Коли я працював з доктором Полом Брендом, фахівцем з лепри, мені теж траплялося сідати за стіл з прокаженими. Дві тисячі років пройшли, але, незважаючи на успіхи медицини, ці хворі як і раніше почувають себе ізгоями. Один індієць, освічена витончена людина, розповідав мені, як його дочка виходила заміж, а він сидів у машині перед церквою і плакав. Він не міг увійти всередину: боявся своїм виглядом налякати всіх гостей. Не міг він і влаштувати традиційний весільний обід у себе вдома: хто ж піде до прокаженого?
У Палестині прокажені існували за суворими законами: хворі жили за міською стіною і про своє наближення повинні були попереджати криком: «Нечистий!». Проте Христос нехтував цими правилами і розділив трапезу з людиною, яку суспільство затаврувало. Крім того, під час обіду одна жінка увійшла до будинку і полила дорогоцінним миром голову Ісуса.
Іншим разом Христос прийшов у будинок до Симона-фарисея. Між двома уривками багато спільного. Тут теж жінка принесла миро, обливала Його ноги сльозами, витирала волоссям. Симон обурився, проте Христос жорстко відповів йому, пояснивши частково, чому доброчесним городянам, на кшталт, Симона Він віддає перевагу товариству грішників і митарів:
«Чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить» (Лк. 7:44-47).
І ще щонайменше один раз Христос приймає запрошення фарисея. Фарисеї, немов подвійні агенти, всюди йшли за Ним, запрошували до себе, а самі стежили за кожним Його рухом. Незважаючи на суботній день, Христос зцілив хворого на водянку і тут же розповів притчу, з якої стає ясна різниця між бенкетами фарисеїв, де всі місця строго розподілені, і Божою трапезою, накритою для «вбогих, калік, сліпих і кривих» (Лк. 14:21). У Євангеліях більше немає оповідань про обіди в багатих будинках, і це зрозуміло: Христос був не найзручнішим гостем.
Дві останні трапези, про які нам відомо, відбувалися в будинках митарів – збирачів податків. Ці люди ніколи не користувалися народною любов’ю, а в дні Ісуса їх просто зневажали. Митарі отримували відсоток від зібраного, а тому взискували з одноплемінників усе до останнього. У народі вони вважалися зрадниками на службі в Риму. Слово «митар» стояло в одному ряду із словами «злодій», «розбійник», «вбивця», «нечестивець». Митарі не могли виступати свідками в суді, не можна було міняти в них гроші, навіть милостиню від них не приймали, оскільки заробляли вони обманом.
По суті Христос Сам вирішив увійти до будинків митарів, бо Його не запрошували. Побачивши Закхея, який усіма зневажався, Ісус покликав його і попросився до нього в будинок. Натовп несхвально загудів, проте Христос не звернув на це уваги, сказавши: «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19:10). Іншого нечестивця на ім’я Матфей Христос зустрів, коли той збирав мита. «Не здорові потребують лікаря, а недужі», – сказав Він натовпу (Мф. 9:12).
Я читаю про тих, з ким Христос сідав за стіл, і намагаюся зрозуміти, чому одним (грішникам) з Ним було так легко, а іншим (благочестивим) так важко. Відповідь я знаходжу в уривку, де Христос одночасно розмовляє з фарисеями і грішницею. Фарисеї застигли невірну дружину на місці злочину. Перелюбство згідно із законом каралося смертю. «Що з нею робити?» – запитали вони в Христа, сподіваючись загнати Його в кут. Він повинен був вибрати між мораллю і милосердям.
Христос щось писав на землі і не звертав на них уваги, потім відповів обвинувачам: «Хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь», а коли всі вони розійшлися, звернувся до переляканої жінки: «Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?… і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши» (Ін. 8:7,10-11).
У цій напруженій сцені розкривається головний Христовий принцип: Він непримиренний до прихованих гріхів, але тих, хто кається, прощає. Грішниця пішла прощеною, з новим стимулом жити; фарисеї ретирувалися, і на серці в них було неспокійно.
Можливо, блудниці, митарі і інші грішники з такою готовністю приймали Христа, бо знали, що живуть погано і Боже прощення їм необхідне.
* * *
Вчення Христове викликало в Його сучасників змішані почуття. Багато хто віддавав перевагу проповіді Іоанна Хрестителя – суворий піст, суд і відплата – словам Ісуса про благодать і про бенкет, на який пускають усіх.
Ця дивна перевага мені зрозуміла, оскільки я сам виріс серед людей, прихильних букві закону. Благодать недоступна, невловима. Гріх ясний, відчутний, у нього легко ткнути пальцем. Якщо є закон, ти знаєш де грішиш.
Наша сучасниця, єврейка Венді Камінер намагається розібратися в християнстві і зізнається: «Догмат про спасіння благодаттю і однією лише благодаттю мені не до душі. Думати, що для Бога віра важливіше справ, по-моєму, означає нехтувати справедливістю. Мені потрібен Бог, Який дивиться на нас і, як у старому анекдоті, говорить: «Ну скільки можна сперечатися, є Я або ні, краще б за заповідь дотримували».
Чесно кажучи, і нам, християнам, можливо, було б легше з Богом, Який просто каже: «Виконуй заповіді».
За часів Христових в юдеїв існувала чітка ієрархія близькості до Бога, свого роду сходи. Це відбилося і в архітектурі храму. Язичники і напівкровки на кшталт самаритян допускалися лише в зовнішній Двір язичників; стіна відділяла їх від наступного двору, куди пускали жінок-єврейок. Євреї-чоловіки могли проходити далі, але в головну частину храму допускалися тільки священнослужителі. Ну і, нарешті, один первосвященик мав право входити у Святе Святих і те лише раз на рік – у свято очищення Йом Кіпур.
Суспільство будувалося за принципом релігійних каст, східців святості, і фарисеї ретельно зміцнювали цю систему. Миття рук, боязнь осквернитися, як і всі їх правила, були спробою наблизитися до Бога. Адже Господь Сам дав людям список тварин, придатних для жертви (без вад) і непридатних (нечистих). Адже Господь Сам заборонив пускати в храм грішників, жінок з кровотечею, калік і інших «нечистих». Єссеї з Кумранської общини встановили суворе правило: «Божевільні, лунатики, розумово відсталі, дурні, сліпі, покалічені, паралізовані, глухі та неповнолітні не можуть вступати в общину».
І от серед цієї кастової системи з’являється Христос. Фарисеї гніваються: Він, не бентежачись, говорить з дітьми, грішниками і навіть самаритянами. Він торкається до «нечистих», а вони торкаються до Нього. Навколо Нього прокажені, каліки, жінки, які страждають на кровотечу, біснуваті. Закон Мойсеїв наказує день очищення для того, хто торкався до хворого. Ісус зціляє безліч народу, торкається навіть до мертвих і не піклується про дотримання обрядів.
От лише один приклад того перевороту, який зробив Христос. Йдеться про ставлення до жінок. У ті дні чоловіки-євреї читали в синагогах таку молитву: «Благословенний Ти, Господь, що не зробив мене жінкою». Жінки сиділи окремо, на них не звертали уваги, їм рідко проповідували Закон. Жінка не могла говорити з чужими чоловіками і торкатися повинна була лише до свого чоловіка. Проте Ісус вільно говорив з жінками, учив їх. Самарянка, у якої було п’ять чоловіків, завдяки розмові з Ним відродилася духовно (важливо відмітити, що це Він почав розмову, попросивши її про допомогу).
Христос з вдячністю прийняв помазання від пропащої жінки. Багато жінок було серед Його послідовників, що, звичайно, народжувало плітки. Христос говорив про жінок у Своїх притчах і часто здійснював над ними чудеса. На думку біблеїста Волтера Вінка, всякий раз, коли Христос зустрічався з жінками, Його поведінка йшла врозріз з мораллю того часу. Дійсно, як пізніше скаже Павло, у Христі «Нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої». (Гал. 3:28)*.
* Дороті Сейерс розвиває цю думку: «Нічого дивного немає в тому, що жінки виявилися першими і біля Колиски, і біля Хреста. Їм ніколи раніше не зустрічався такий Чоловік – та другого такого і не було. Пророк і Учитель, Який ніколи не чіплявся до них, ніколи не лестив, ніколи не говорив звисока; Який ніколи не сміявся над ними, не зневажав і не звеличував їх; Який докоряв без злості і хвалив як рівних; Який їх питання і думки сприймав серйозно, ніколи не вказував їм місце, ніколи не лаяв їх за брак або надлишок жіночності; Який не переслідував особистих цілей, Якому не потрібно було відстоювати Свою чоловічу гідність; Який приймав їх такими, які вони є, і тримався з ними вільно.
У Євангеліях не знайти жодної події, жодної проповіді, жодної притчі, де говорилося б про жіночу зіпсованість. У словах Христових немає і натяку на те, що жінка – це «смішно».
Проте таке часто можна чути від Його сучасників, від пророків, що були до Нього, і від Його Церкви аж до сьогоднішнього дня».
