1 Коринтян 10:14-22 – Вечеря Господня і трапеза бісівська
«Тому, мої любі, утікайте від служіння ідолам. Кажу, як розумним; судіть самі, що кажу я. Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного. Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники вівтаря? Тож що я кажу? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, демонам, а не Богові в жертву приносять. Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського. Чи ми дратуватимем Господа? Хіба ми потужніші за Нього?»
«Християнство», – заявив знаменитий архієпископ Вільям Темпл, – «найбільш матеріалістична релігія у світі». Сказавши це, він мав на увазі центральне положення християнської віри про те, що Бог став людиною в особі Ісуса з Назарету, і вимога, що виходить з цього, адресована християнам, – здійснювати, як учив у молитві Ісус, Царство Боже на землі, як на небі. Але в цьому фрагменті ми побачимо інший аспект того, у чому полягає «матеріалізм» християнської віри. Хтось цілком природно може затурбуватися відносно розуміння, яке буде запропоноване нижче; а в такому разі дуже доречно запитати про причини занепокоєння.
Павло хоче передусім ясно визначити небезпеку для християн, які беруть участь у ритуалах, пов’язаних з поклонінням ідолам. Як і у випадку з сексуальною розбещеністю, про що йшла мова в 6:8, він вважає кращим способом реагувати на це – не вступати в боротьбу з цим, не намагатися з’ясувати самому, наскільки це небезпечне і руйнівне, але щосили уникати, по можливості, навіть щонайменших зіткнень з цим. Павло розцінює ідолослужіння як свого роду інфекцію, заразливе і дуже небезпечне захворювання – яким воно насправді і є. І відносно цього явища, як і відносно розпусти, люди мають звичку думати, що, оскільки християнське життя – це, головним чином, сфера духовна, то все, що відбуваєтеся з тілом, не має особливого значення.
Павло вже одного разу – у розділі 6 – був вимушений однозначно заявити, що не буває випадкових сексуальних зв’язків. Світ, створений Богом, існує за іншими законами. Людське тіло – не іграшка; воно є свого роду провідником, явленням усієї людської особистості, створеної за образом Божим. Тут, у цьому фрагменті, що має певні паралелі з розділом 6, Павло хоче як можна більш визначено сказати про те, що не існує такої дії, як випадкове релігійне поклоніння. Матеріальний світ, включаючи їжу і пиття, призначений не лише для того, щоб підтримувати біологічне життя людей і тварин. Він може стати і явленням або проявом богів або богинь, або Бога, яким ви поклоняєтеся, беручи участь у присвяченій для них вечері.
Павло, здається, виражається украй обережно, на що вказує його заклик до коринтян у в. 15 серйозно осмислити те, що він вже сказав і ще збирається сказати. Поза сумнівом, він міг сказати значно більше на цю тему, а багато з нас, хто намагається роздумувати, а то і наставляти інших відносно сенсу вечері Господньої або євхаристії, хотіли б дізнатися від нього більше з цього питання. Проте ми можемо навчитися в нього дуже багато чому навіть з того малого, що він тут написав.
Його аргумент полягає в тому, що під час вечері Господньої ми дійсно залучаємося тіла і крові Христових, внаслідок чого ми стаємо єдиним тілом з Ним. Саме тому ізраїльтяни, коли беруть участь у богослужінні в Храмі, дійсно стають «спільниками вівтаря», що означає, видно, що вони «стають спільниками життя самого Бога». При такому стані справ ті, хто здійснює поклоніння, включаючи участь у ритуальних трапезах у святилищах, присвячених ідолам, стають «учасниками» і «спільниками» самих ідолів.
Павло прекрасно розумів, що таке буде складно прийняти. Крім того, хіба трохи раніше він не казав, «що ідол у світі ніщо» (8:4)? Так, казав; але зараз він попереджає про те, що, хоча «боги» у святилищах є просто твір рук людських, зроблені із золота, срібла або чогось ще, проте реально існують злі сили, демонічні сили, які використовують поклоніння, адресоване не богам, щоб поневолити тих, хто звершує його. Ключовий момент цієї аргументації – твердження, що ті, хто сидить за вечерею Господньою, беруть участь у Його житті, житті людини, яка стала втіленням істинного Бога, і учасник цього не може і не повинен загравати з тим, що відкриває можливість участі в житті «сил», які ми називаємо злими і які перекручують і рушать Божий світ і людський образ дітей Божих, що носять Його образ.
Використовувати свою «свободу», свої «права» і таким чином кидатися між, з одного боку, відданістю Христу, завдяки Якому світ був звільнений від зла, і, з іншого боку, злими силами, які намагаються захопити вас до колишнього життя, – це повне безумство. Це, як мінімум, рівнозначно тому, що робили ізраїльтяни в пустелі, «дратуючи Господа» (в. 22; див. в. 9). Ніхто з них не повинен мати у своєму серці сумнівів, що при черговій, а тим більше останній битві між Христом, завдяки воскресінню Якого була повержена сама смерть, і силами пітьми, які все ще намагаються узяти реванш у захопленні влади над світом, Христос вийде переможцем. Павло урочисто проголошує (15:23-28), що так воно і станеться при кінці світу. Але нікому з них особисто в жодному разі не слід думати, що вони самі, кожен з них, у змозі стати таким полем битви.
Тут, думається, варто зупинитися на хвилину і поміркувати над значенням того, що він сказав от в яких трьох аспектах.
Перше. Коли Павло говорить про «демонів», присутніх у святилищах при здійсненні релігійного поклоніння ідолам, він не має на увазі під ними когось, хто прямо протидіє Богові і Христові. Швидше, це певні майже безликі духовні «сили» або «божества». Щоб бачити їх прояв у наші дні, досить постежити за поведінкою людей, коли вони стають володарями великих сум грошей, або коли виявляються на війні, або дістають необмежені можливості для сексуального задоволення. Завдяки усьому цьому їх починає крутити з величезною силою і заносити в моторошні і невідомі їм досі нетрі вади!
Деякі з нових письменників звертають увагу на те, що керівники великих корпорацій і компаній відчувають дію певної «сили», яка керує і направляє їх, нав’язуючи свою волю, незважаючи на те, що більшість людей, працюючих в адміністрації з однієї з фірм, можуть зовсім не вибирати або навіть не розуміти цього як би заданого кимсь напряму. Один раз приведені в дію ці сили беруть над ними владу.
Павло не приділяє особливої уваги роз’ясненню того, що це за сили. Йому абсолютно не потрібно, щоб християни Коринта занадто цікавилися ними, і він зовсім не вимагає від них знати про ці сили якомога більше. Для них достатньо чітко усвідомлювати, як і нам, хто живе в сучасному секуляризованому західному світі, що сили зла існують, що людина цілком здатна на те, щоб вивільнити їх активність через поклоніння їм, і що ціла культура ідолопоклонства, п’яних оргій і тому подібних речей є найродючішим середовищем для прояву і розвитку цих сил.
Друге. Скажемо ще раз, як ми вже відмічали відносно віршів 1-5, що Павлів аргумент у в. 18 ґрунтується на виявленні контрасту між «земним Ізраїлем» та іншим Ізраїлем, який повинен стати народом Божим в усій повноті через Христа. Павло не говорить, принаймні в цьому посланні, надто багато про те, як відрізняти істинний народ Божий; але те, що він говорить тут про це, достатньо, щоб приготувати нас до читання Рим. 9-11, частині послання, де можна знайти значно більше детальних міркувань про це.
Третє. Ми не повинні випустити з уваги те важливе значення, яке Павло надає діям вживання їжі, – хліба і вина – на вечері Господній. Він набагато більше говоритиме про це в розділі 11; насправді ж, порядок, в якому він спочатку мигцем зачіпає ряд тем, що проходять через усе послання, не випадковий, – такий спосіб викладу сприяє поетапному викладу тем; отже за допомогою обговорення однієї актуальної теми він готує шлях для переходу до другої. Але в цьому фрагменті, ми вже бачимо, що Павло ясно виявляє свою упевненість у тому, що матеріальні елементи їжі, яку куштують на громадській християнській вечері, стають вмістищем або провідником життя самого Христа. «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» Саме тому, звичайно, ті, хто причащається з однієї чаші, стають одним тілом – тілом Христовим; усі вони, зібрані разом, мають життєвим джерелом життя Христове. Одна з найбільших трагедій в історії церкви полягає в тому, що усі віровчительні суперечки навколо розуміння цієї засадничої християнської трапези послужили причиною для багатьох наставників і проповідників якомога менше говорити про її сенс і значення; і тому люди залишалися необізнаними у велику таємницю того, чим вони по праву повинні володіти і отримувати від цього велику радість.
1 Коринтян 10:23-11:1 – Усе робіть на славу Божу
«Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього! Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, Бо Господня земля, і все, що на ній! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти, їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: Це ідольська жертва, не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю ж не про власне сумління, але іншого, чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та гелленам, та Церкві Божій, як догоджую й я всім у всьому, не шукаючи в тому пожитку свого, але пожитку для багатьох, щоб спаслися вони. Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!»
Птахи деяких видів проводять цілий день, нібито не проявляючи майже ніякої активності. Вони забезпечують себе дуже скромним гніздом, невередливі в їжі і задовольняються дуже невеликим життєвим простором. Вони здаються максимально практичними: усе, що вони роблять, має безпосередню мету; кожна їх дія схожа на ще один елемент у повсякденній мозаїці їх життя.
Птахи інших видів проводять весь день у далеких польотах, у ширянні високо над землею. Ви можете помітити їх, що вони летять у височині, навіть якщо підніметеся на круту гору або виявитеся на високому пагорбі. Поза сумнівом, вони іноді спускаються звідти для того, щоб прийняти їжу, звити гніздо або погодувати пташенят. Але більшу частину часу вони, видно, знаходять задоволення в тому, щоб літати високо і невимушено під хмарами, покриваючи безліч кілометрів, бачачи і помічаючи так багато з того, що відбувається на землі лише одним миттєвим поглядом своїх гострих очей, скільки якийсь звичайний горобець може навряд чи побачити навіть за місяць.
Деякі люди подібні до цих горобців; інші більш схожі на орлів (чи, можливо, грифів). Так само і серед наставників зустрічаються такі, що схожі більше на перших, а бувають такі, що – на других. Перші з них постійно у своїх настановах пропонують вам все більше і більше практичних порад, розкривають перед вами багатство дрібниць, як би частинок, які вам для себе треба скласти в єдину мозаїку істини, яку ви прагнете осягнути. Другі наставники кажуть вам прекрасні загальновідомі істини, займають вашу увагу просторовими абстрактними міркуваннями, які звучать прекрасно і надихають. Єдине, що вас може турбувати, так це часта нездатність наставників, що міркують про повсякденність, дати вам розуміння всієї картини в цілому; і коли ви натикаєтеся на ту чи іншу проблему, ви не здатні її вирішити, оскільки вам не пояснили технології, як це робити. Подібно до цього і наставники «орлиного» типу, зі свого боку, не здатні показати вам, як піднесені принципи можуть працювати в повсякденному житті, у чому ви, поза сумнівом, зазнаватимете нужду, коли покинете лекційну залу і повернетеся до своїх справ.
Це складає особливість Павлового генія: він розуміє, як бути одночасно наставником обох типів і поєднувати у своєму вченні обидва типи настанов. І демонструє він це своє мистецтво в завершальній частині дискусії, яка почалася ще в розділі 8. У середині фрагмента (в. 27-30) наводяться деякі деталі: що може, приміром, статися на званому обіді, і які реакції на те, що відбувається, могли бути адекватними, чому віддавати перевагу при декількох можливих способах поведінки. Але все це базується на принципах, що сформульовані у в. 23-26, які можуть застосовуватися в різноманітних ситуаціях, а також у висновку цього розділу у в. 31-33 і в. 1 розділу 11. (При цьому слід пам’ятати, що поділення Біблії на розділи було зроблене, звичайно, через багато віків після того, як книги були написані, і в цьому місці, як і в деяких інших, воно не зовсім точне з погляду смислового ділення. Перший вірш розділу 11 завершує це міркування, але не служить початком наступного.)
Придивимося спочатку до «гороб’ячих» деталей. Павло як приклад представляє званий обід, що влаштовується якимсь нехристиянином у Коринті. Древні будинки, особливо під час місцевих свят, були набагато доступніші і гостинніші навіть для сторонніх людей, що, допустимо, випадково проходять повз, ніж сьогоднішні; для людини з вулиці було дуже просто прийти в чужий будинок і взяти участь в урочистості. Павло бажав, щоб коринтські християни були вільні в куштуванні будь-якого роду їжі і не вдавалися до метушливого розслідування того, яке її походження. Це те, що можна назвати позицією «сильних», яка покоїться на викладених у в. 25 і 26 принципах, про що ми щойно говорили. Але якщо хтось з присутніх – припустимо, інший християнин – скаже з побоюванням, що м’ясо було принесене з язичницького святилища, і таким чином (в очах цього християнина), було спаплюженим, нагадуючи йому про поклоніння ідолам, в якому він свого часу теж брав участь, тоді, каже Павло, ви повинні з поваги до сумління таких християн відмовитися від вживання цього м’яса. Але з другої половини в. 29 і в. 30 стає зрозуміло, що неможливо встановити правила для всіх випадків на підставі сумнівів і докорів сумління, що може виникати в деяких з християн. Як найбільш загальне правило пропонується вимовляти молитву вдячності на адресу єдиного істинного Бога над їжею, що повинне служити свого роду гарантією, моральною санкцією на вживання будь-якої їжі. Те ж саме твердження є і в 1Тим. 4:4-5.
Зрозуміло, що все запропоноване було певним моральним компромісом. Павло міг би обмежитися тільки цим, якби всі були здатні досягти позиції «сильних». Проте, як ми зрозуміли з 8:7-13, людське сумління не така проста річ. Ви не можете перевиховати його в лічені години або тільки простим приписом. Як і відносно багато чого іншого, так у моральній сфері християнин покликаний жити, твердо знаючи, що у світі існує ряд абсолютних вимог, але одночасно між ними існує і якийсь простір нейтральної території. Проблеми виникають не тоді, коли люди приходять у замішання, не в силах розрізнити, що перше, а що – друге, але коли ті, хто має пристрасть до затвердження абсолютних принципів і вимог, намагається нівелювати цю нейтральну зону, а, з іншого боку, ті, кому більше подобаються нейтральні зони, прагнуть їх абсолютизувати.
Як би то не було, але абсолютні істини, і це слід зазначити, існують. Ми зустрічаємо їх, як мінімум, у завершенні кожного фрагмента, де вони як би височіють над туманом різних важковирішуваних ситуацій. Щоб почати виклад своєї позиції, Павло повторює вислів-відповідь з 6:12. «Усе мені можна, та не все на пожиток», і не все творить окремого члена общини або навіть цілу общину. Це назавжди залишається однією з незмінних основ. Ви не можете спокійно узяти і нібито обґрунтовано перейти від розуміння своєї особистої свободи до свободи робити усе, що завгодно. По-перше, бо ваша свобода обмежується первинними обов’язками, що відносяться до ваших ближніх (в. 24). Після того, як це враховано, може бути встановлений суттєвий принцип (в. 25-26): їсти усе, що купляється на м’ясному ринку; не ставити запитань відносно походження всього цього; так чинити на підставі того, що, як проголошує чудовий псалом 24-й, земля і все, що її наповнює, належить Господові. Це можна назвати класичним зразком монотеїстського погляду на речі; абсолютно в юдейському стилі: сильно, розумно і щиро. Бог створив усе, що нас оточує, і Він створив це благим. Як у випадку зі святістю і нечистотою в 7:12-16, і тут говориться про те, що святість Божа не потребує жодного захисту. Благе в будь-якому випадку могутніше за все зле і порочне.
Але ми не повинні випускати з уваги ще один момент. У в. 14-22 Павло абсолютно ясно вказує, що християнам не варто брати участь у ритуалах, що звершуються перед ідолами. А також і брати участь у трапезах, що влаштовуються після цього. У той же час він каже, що ви можете купувати і куштувати усе, що продається на м’ясних ринках. І тут є велика різниця між цими настановами: як нещодавно сказав один письменник: є все-таки різниця між меню і авеню, де призначена зустріч. Місця, куди варто, а куди не варто ходити, треба розрізняти, різновиди їжі – не обов’язково.
Кінцівка містить у собі висновки, що стосуються всього, що треба знати християнинові про святе життя в неспокійному і повному небезпек світі. Що б ви не робили, робіть це на славу Божу! У той же час не давайте приводів для спокуси жодній з категорій людей, на які ділиться світ: юдеям, грекам і церкві Божій. Хтось може сказати (на адресу Павла чи мене): «Простіше сказати, ніж зробити». Так, це так; але одного разу охопивши орлиним поглядом усю грандіозну картину того, про що йшла мова, ви з великим азартом і задоволенням зможете спікірувати, щоб розглянути частковості і зуміти правильно прикласти їх до життя.
Щоб допомогти своїм читачам здійснювати обговорені принципи на практиці, Павло нагадує їм про засадниче життєве правило, яке він сформулював для них, коли ще був в їх місті. Він завжди намагався робити усе так, щоб було якнайкраще іншим, а не для нього самого, і, роблячи так, він наслідував самого Христа (15:2-3). Вони повинні навчитися наслідувати його. Якби всі християнські наставники постійно мали у своєму серці і розумі пам’ятання про те, що їх слухачі є також і спостерігачами і що урок, який вони викладають своєю поведінкою, можливо, краще і найглибше впливає на підопічних, то Блага звістка могла б мати набагато більший успіх.
