1 Коринтян 6:1-8 – 6:9-11

1 Коринтян 6:1-8 – Судові тяжби між християнами

«Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, судитися в неправедних, а не в святих? Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж будете ви світ судити, то чи ж ви негідні судити незначні справи? Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве? А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічого не значить у Церкві. Я на сором це вам говорю. Чи ж між вами немає ні одного мудрого, щоб він міг розсудити між братами своїми? Та брат судиться з братом, і то перед невірними! Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди? Але ви самі кривду чините та обдираєте, та ще братів…»

Справи йшли чудово, коли один з клієнтів раптом помітив дивну річ. Він почав ставити свою машину на цю приватну станцію техобслуговування автомобілів кілька місяців тому і був упевнений, що там обслуговування здійснюється на найвищому рівні. Жителі містечка, що було очевидно, цілком довіряють компанії, і ця довіра росла. Бос здавався дуже привітним, майстри завжди були з ним люб’язні і проявляли високий професіоналізм.

Але одного прекрасного дня згаданий клієнт компанії опинився в іншій частині міста і помітив таку річ. Там, на абсолютно іншій станції техобслуговування, він побачив механіка із станції, де обслуговувався він сам. І що дивно, цей механік ставив свою машину на обслуговування не на станцію, де працював, а на іншу. А фахівець, якому він ввіряв свою машину, був зовсім не кваліфікованим. Фактично, він не мав досвіду техобслуговування автомобілів.

Клієнт, який спостерігав за тим, що відбувається, був украй стурбований. Якщо навіть цей механік не покладається на професіоналізм своїх колег по станції і не хоче довіряти їм свій автомобіль, то чому він робить це стосовно новачка. Більше того, якщо він дозволив некваліфікованому механікові порпатися в його автомобілі, мабуть, що він просто не знав про це. А може, йому не було до цього жодного діла?

Описана ситуація дещо схожа на те, як йшли справи в коринтській общині і як Павло розумів її. І те, що він каже, приводить нас у ще більше здивування, ніж те, що ми читали в розділі 5. Павло з усією переконаністю проголошує, що християнська община – навіть така маленька і невлаштована, як коринтська – є община народу Божого, на яку Бог в останній день покладе обов’язок ухвалювати вирок всьому світу, до якого відносяться і ангели! Але звідки Павло узяв таку думку?

Відповідь буде такою: він узяв цю думку безпосередньо із Старого Заповіту, зокрема з фрагмента, подібного Дан. 7, де написано, що «святі Всевишнього» отримають владу над всім світом. Павло не пропонує тут нічого такого, що могло б пошкодити його первинній вірі: якщо Ісус воскрес з мертвих, то тоді він є Месія, Христос; якщо Він – Христос, то всі ті, хто належить Йому, є членами істинного народу Божого; а істинний народ Божий судитиме світ. І нехай на даний момент істинний народ Божий зовсім не схожий на тих, хто був би в змозі здійснювати суд хоч би над кимсь або навіть чимось, проте у свій призначений час вони досягнуть необхідного положення і, так би мовити, вступлять на цю посаду. Їм призначено стати, завдяки моральному способу життя зараз, людьми, які, дійсно, «перебувають в єднанні з Христом», діючим згідно із задумами Божими. Власне про це і все послання.

Тут Павло стикається з огидним чином поведінки, коли один християнин затіває судову тяжбу – у громадському суді Коринта – проти іншого християнина. Павло переконаний, що такого християнська община допускати не повинна. Будь-яка християнська община, де б вона не знаходилася, покликана бути моделлю справжнього людського громадського буття; якщо до такого ідеалу в неї немає хоч би прагнення, то її існування втрачає всякий сенс. І одним з елементів цього нового істинного буття є справедливість – Божа справедливість, тобто істинна справедливість, на основі і за допомогою якої в останній день у всьому світі запанує справедливий порядок. Це явна альтернатива римському правосуддю з його справедливістю (Коринт був колонією Римської імперії і гордився своїми римськими порядками і законодавством); але Павло відкрито привселюдно проголошує, що міські судді і чиновники неправедні за визначенням, оскільки вони не «визнані праведними» або не «виправдані» Богом (в. 1; див. 1:30). А якщо коринтські християни хочуть справедливості, то вони не повинні йти до несправедливих або неправедних!

Таким чином, він кидає подвійний виклик. Перше, якщо ви, звертається він до своїх адресатів, хочете відновити законність, яку порушив хтось з ваших братів-християн, то дозвольте зібранню вірних, самій церкві обрати людей, які були б компетентними розібрати вашу тяжбу. Оскільки всі ви призначені для того, щоб бути суддями світу, хоча це і не видно за нинішнім вашим станом, ви повинні, природно, мати здатність знайти когось, хто міг би зробити подібний судовий розгляд вже тут і зараз! Можливо, що тут також є присутньою доля іронії, але Павло при цьому ні на грам не сумнівається в майбутньому Божому суді і в тому, що народ Божий розділятиме здійснення цього суду з Богом. Але якщо лідери общини перебувають у «самовдоволенні», чому їм не узяти на себе обов’язок суддів?

Друге, якщо усе вищевикладене залишається для вас майже нерозв’язною проблемою, то було б краще, якби християни не зверталися до світських суддів для вирішення тяжб між собою. Час від часу в наші дні трапляється, що і церковні люди позивалися один до одного у світських судах; це часом отримує освітлення навіть у газетах, що дає привід ширити різні чутки і плітки, що стосуються церкви. Ніхто не сумнівається в тому, хто виграє справу, але це вторинне. Але що з особливою очевидністю проявляється в такого роду публічних конфліктах, так це те, що християни абсолютно нічим не відрізняються від всього іншого світу. І Перше Послання до Коринтян – усе про те, що християни відмінні від усіх інших людей, а якщо це не так, то вони не можуть називати себе християнами.

Павлів виклик, який він кинув церкві, міг бути кинутий і самим Ісусом. Він, окрім усього іншого, запропонував одній багатій людині роздати усе своє майно і йти за Ним (Мр. 10:21). Павло заявляє, що краще не сваритися і втратити щось, щоб тим самим слідувати за Христом, щоб показати світу, що існує інший спосіб людського існування. Саме собою зрозуміло, що це також не знімає провини з християн, що виявили шахрайство стосовно своїх єдиновірців. Але при всіх цих конфліктах церква повинна вирішувати їх своїми власними силами і засобами.

Тих з нас, хто належить до співтовариства, в якому судова традиція сама формувалася впродовж віків під впливом християнства, – не завжди так вдало, як би цього хотілося, – і для кого з цієї причини зв’язок між церквою і державою (більш заплутаний ніж за Павлових часів) затьмарив розуміння проблеми, тих увесь цей фрагмент може привести в безвихідь. Проте ідея, що лежить у його основі, абсолютна ясна. Всякий, хто закликає ім’я Ісуса і намагається йти за Ним, може отримати в майбутньому щось дивне, що, проте ж, стане результатом перейняття на себе непростої відповідальності в сьогоденні. Наше життя в общині, як каже Павло у Флп. 2:14-16, має бути світлом, що світить у пітьмі навколишнього світу. Часом таке світіння трапляється, часом навіть несподівано для нас самих, і ефект буває подібний до бомби, що вибухнула. Ми не повинні давати волю емоційній реакції на цей і схожі з ним уривки послання (на кшталт: «абсолютно нереально!», «чиста утопія!»), щоб знову не довелося знову і знову зізнаватися в тому, що нерідко в сучасній церкві – можливо, і в моїй церкві – вірні поводяться так, що ганьблять своїм життям Благу звістку на очах всього іншого світу.

Коринтян 6:9-11 – Спадкоємці Царства Божого – чи ні

«Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони! І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога.»

Якось стоячи в черзі на атракціон, коли ми повинні вже були сісти в кабінку, я помітив вказівник, що атракціон призначений тільки для дітей. Окрім вказівника, щоб дістатися до кабінки, треба було пройти через прохід з дерев’яною аркою. Потрапити в кабінку можна було, тільки сильно стрибнувши, нагнувшись, і, не роблячи зупинки, потім виявитися на потрібному місці. Але підходили по габаритах для такої операції тільки діти, оскільки тільки для них було б безпечним прокотитися в цій кабінці, і далеко небезпечним для дорослих. Двоє моїх хлоп’ят встрибнули в кабінку, з тривогою і смутком озираючись на мене. Мені ж довелося залишитися поза кабінкою.

Царство Боже, звичайно, не атракціон для катання, але для нього прикладемо той же принцип. Існує багато різних способів поведінки і влаштування життя в цілому, які просто не відповідають йому. Люди, які живуть згідно з ними, не можуть мати доступу до Царства (чи, щось, що має відношення до правління) Божого. І допускати таку можливість – глибока помилка.

Це не означає, що Бог – якийсь вередливий деспот. Це також не означає, що Бог (чи церква) склав на швидку руку певний список правил (і навіть вибив його на кам’яних скрижалях), який однаково підходить для всіх і кожного. Ні, Бог зовсім не схожий на древнього розбійника Прокруста, персонажа грецької міфології, про якого розповідається, що він своїх жертв поміщав на два дерев’яні ложа: коротких – на довге, а довгих – на коротке, і перших розтягував, а другим, відповідно, відрізував кінцівки, щоб ложе припало їм якраз. Багатьом сьогодні уявляється, що моральне вчення християнства саме таке, і вони активно виражають своє обурення Богом і церквою за їх несправедливість, яка в цьому вченні проявляється. Але правильніше в цьому вченні треба бачити істинний зразок людяності, який Бог-Творець відкрив через Ісуса Христа, і тепер стали явними ті напрями життя і способи поведінки, яких слід уникати. Тобто, якщо ви хочете жити дійсно повноцінним людським життям, то вказані шляхи мають бути відкинуті якнайскоріше і якнайдалі. Піднімаючись на борт корабля, що прямує в Царство Боже, люди, які дотримуються непристойного способу життя, є ледь не зайвим баластом як для себе, так і для тих, хто поруч, – баластом, який врешті-решт все одно викинуть у море.

Розглянуті речі завжди були і залишаються предметом для постійних дискусій. Кожне нове покоління завжди стикалося з нерозв’язними проблемами, відстоювало з великою завзятістю одні етичні норми і різко відкидало інші. Пристрасті розпалювалися часом до надзвичайності, особливо за сприяння сильних людських інстинктів. Люди реагують дуже швидко і бурхливо, коли суперечка заходить про те, що вони вважали досконалою істиною (тим більше, якщо також вважали і багато інших), і коли ці істини ставляться під серйозний сумнів. Проте, як це добре відомо філософам-моралістам, надзвичайно легко впасти в оману в таких речах, які ми обговорюємо, обдурити самих себе і думати, що все гаразд. «Не обманюйте себе!» – попереджає Павло в цьому місці, як і в багатьох інших. Іноді, коли ви їдете автомобілем, виникає небезпека повернути не на тому перехресті без вивчення дорожньої мапи, на яку часом не хочеться дивитися, бо для цього потрібно зупинити машину, надіти окуляри і шукати, де ви зараз знаходитеся, – хочеться просто їхати і їхати та насолоджуватися дорогою.

Павло попереджає своїх адресатів про те, що дуже просто виявитися на неправильному шляху і при цьому навіть не усвідомлювати цього. Тому не обманюйте себе, каже він. Тільки щирості і розуміння не вистачає. Є така річ, як хибна щирість. Ті, хто вбивав євреїв під час Холокосту, наприклад, часто щиро вірили, що в цьому полягає їх моральний борг, щоб позбавити світ від тих, хто, як учили катів, були нацією лиходіїв. Ми здригаємося від таких бузувірських ідей і наслідків їх реалізації. Але ніхто з нас не застрахований від здійснення помилок, нехай не таких, як ті, але які можуть повести нас шляхом, що відводить від дійсно повноцінного людського життя.

У сучасному західному світі, як і в язичницькому полісі, подібному до Коринта, однією з основних життєвих сфер, в якій самообман не знає часом жодних меж, є сексуальна мораль. Там, де люди існують пов’язані жорсткими рамками сімейних і споріднених стосунків, дії, пов’язані з сексом, чітко регламентовані (хоча, звичайно, і в них трапляються прояви порочної сексуальності). Але в суспільстві, що швидко змінюється, в якому люди прагнуть продемонструвати свою незалежність від сім’ї і від самого суспільства та максимально реалізувати цю незалежність, так само як і в портовому місті на кшталт Коринта, і як у багатьох частинах сьогоднішнього світу, набагато легше жити абсолютно безвідповідально, оскільки є великі можливості уникнути наслідків своїх порочних дій.

Але наслідки від цього нікуди не діваються. І проявляються вони особливо в такій сфері як секс. Ми, люди, створені істотами, наділеними сексуальністю, тому сексуальність у чарівливій взаємодії тіла, розуму, почуттів, уяви дає про себе знати і впливає на всі аспекти нашого існування. У реальності немає такої речі, як «випадковий сексуальний зв’язок»; секс – це щось більше, ніж те, що позначається цим виразом. Опошлення сексу – це те саме, що і опошлення нашої Богом даної людяності. Допустити самообман у цій сфері – означає неминуче зробити руйнівний розлом, який згубно відіб’ється на всьому нашому житті; чи, якщо поглянути із зворотного боку, коли ми виявляємо тріщини всюди в нашому особистому житті, ми повинні мати на увазі, що це результат безладності наших сексуальних бажань і поведінки. Багато хто сьогодні настільки сп’янілий культурою «вседозволеності», що наймінімальніше накладення рамок на безладні сексуальні стосунки викликає неприйняття і навіть обурення. При цьому, як відомо всякому священикові, життєва спустошеність, що виникає від сексуальної нездержливості, особливо коли від цього розбиваються сім’ї, все більше і більше росте і поширюється.

Поняття, які використовує Павло в цьому фрагменті, викликали свого часу багато дискусій, але зараз загалом усі фахівці з Павла сходяться на тому, що йдеться про гомосексуалізм. Два слова відповідно вказують на пасивного і активного партнерів, що перебувають у гомосексуальних стосунках, і Павло поміщає ці слова у свій список неприйнятних типів поведінки. Як і у випадку з чимось ще з цього списку, згадані порочні звички є для деяких людей чимось привабливим, і при цьому настільки, що якщо брати наші дні (потрібно відмітити, що популярність одностатевого сексу є багато в чому нововведенням останнього століття), то ми маємо можливість спостерігати залучення слова «гомосексуаліст» або «гей» для самоідентифікації осіб нетрадиційної орієнтації, позначенням, що служить для певного маскування того, що могло б «виявити» або «розкрити» їх спосіб життя. Біблійне свідоцтво і пастирська інтуїція підказують мені, що глибокою помилкою є переконаність у необхідності для всіх людей мати сексуальний досвід будь-якого виду, щоб життя було повноцінним.

Павло, природно, не вважає, що сексуальні гріхи – це найстрашніше зло в людському житті, хоча центральне місце, яке займає сексуальність у структурі особистості людини, вказує на те, що до цього не можна ставитися безтурботно. Але він робить тут (як і в інших місцях, де міркує про невірні шляхи і підходи) акцент на тому, що такий спосіб життя позбавляє нас істинного людського вигляду, сяйво якого Бог жадає побачити у Своєму творінні; і це здійсниться в усій повноті при настанні остаточного Царства Божого (в. 10). І це зовсім не те, як вже нами було сказано, що в Бога нібито є певний набір довільних правил, порушення яких робить тебе знедоленим. Швидше Павло говорить про те, що це Царство буде населене людьми, які відбивають у собі образ Божий в усій повноті; і стиль поведінки в цьому житті, який перекручує цей образ, відведе людину в абсолютно протилежному від царства напрямі. І що чудово, усі тексти Нового Заповіту містять у собі попередження про реальну можливість такого розвитку подій.

Але також увесь Новий Заповіт солідарний у тому, щоб проголошувати, що така невесела перспектива зовсім не фатальна – тому що Бог сам пропонує людям піти шляхом, на якому вони з легкістю можуть залишити своє минуле, і навіть теперішній час, позаду і рухатися в напрямі Його майбутнього. Абсолютно кожен з нас може почати з чистого аркуша, незалежно від того, яким було наше колишнє життя. Нам відкрита можливість стати частиною особливого народу Божого, незалежно від того, ким ми є зараз. Ми можемо «отримати виправдання» вже тут і зараз, і станеться це «Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога». Манера, з якою Павло говорить про це, ймовірно, є відгомоном ранньохристиянської практики настанови перед хрищенням. Головне ж в усьому цьому: коли ми стаємо членами християнської сім’ї, маючи хрищення знаком цього членства, а віру – внутрішньою реальністю, ми по-новому самовизначаємося, а наш спосіб існування кардинально змінюється.

Павло розуміє, звичайно, що ці нові самовизначення і спосіб життя не стають нашими раз і назавжди автоматично. Власне, саме тому, що так не буває, він і пише своє послання! Але віра стала для християнина реальністю, і хрищення вже здійснилося, широко відкритий шлях для абсолютно нового способу людського існування. І в кожного християнина є можливість, при допомозі і підтримці єдиновірців, розпізнавати шляхи, на яких брехня гріха може увергнути їх у вир непристойних думок і вчинків, і набути орієнтирів, що направляють нас до нового життя з Богом.

Попередній запис

1 Коринтян 5:1-5 – 5:6-13

1 Коринтян 5:1-5 – Ганебний спосіб життя і його засудження «Всюди чути, що між вами перелюб, і то такий перелюб, ... Читати далі

Наступний запис

1 Коринтян 6:12-20

1 Коринтян 6:12-20 – У чому призначення тіла? «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ... Читати далі