Римлян 15:25-33 – 16:1-16

Римлян 15:25-33 – Допомога Єрусалиму

«А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим, бо Македонія й Ахая визнали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть. Бо визнали за добре, та й боржники вони їхні. Бо коли погани стали спільниками в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм. Як це докінчу та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду до Еспанії. І знаю, що коли прийду до вас, то прийду в повноті Христового благословення. Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, помагайте мені в молитвах за мене до Бога, щоб мені визволитися від неслухняних в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була приємна святим, щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочити з вами! А Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь.»

Для цієї серії коментарів я переклав вже майже весь Новий Заповіт. Заняття дуже цікаве. Найскладнішим виявився один з уривків у Другому посланні до Коринтян (2Кор. 8-9). І думаю, що знаю, чому: саме там Павло детально пише про гроші.

Всякий, кому доводилося мати справу з церковними фінансами, зрозуміє ситуацію. Усі ми знаємо, що гроші багато означають, але майже ніхто не любить про них говорити. Втім, в одних культурах це легше, а в інших складніше, і до того ж деякі люди дійсно висловлюються відкрито, здолавши внутрішній бар’єр. Проте в Павла я бачу те ж саме, що в собі і сотнях інших: йому не хочеться піднімати цю тему, а коли він все ж таки піднімає її, то висловлюється дещо нервово і з побоюванням, що його неправдиво зрозуміють.

І це при тому, що з Павлових послань ясно: для себе особисто він грошей не збирає і ніколи не збирав. Згідно 1Кор. 9, він заробляв собі на життя своїми руками, щоб жодна церква не вважала, що «купила» його і його вчення. Така поведінка йшла врозріз із звичаями багатьох популярних філософів тодішнього Середземномор’я, які учили лише тих, хто був готовий розщедритися. З ризиком здатися непослідовним Павло робив обмовку: незважаючи на його власну поведінку, церква зобов’язана утримувати служителів благовістя, у тому числі проповідників і учителів (1Кор. 9:7-14; Гал. 6:6-10; 1Тим. 5:17). Але збір пожертвувань, про який згадує апостол у Посланні до Римлян, не призначений ні для нього самого, ні для його співпрацівників.

Ці пожертвування – для християн в Юдеї. Тут виникають цікаві підтексти, над якими варто розміркувати.

По-перше, мабуть, церкві Юдеї опинилися в такому скрутному фінансовому становищі через свій першій спалах ентузіазму (таке згодом траплялося і в інших рухах оновлення). Вірні продали свої поля і ферми і ввели повну спільність майна. Згодом за часів голоду (який супроводила ворожість їх юдейських побратимів до Євангелія) їх спіткала жорстока нужда. Павло ж у своїх християнських громадах з колишніх язичників дотримувався іншої стратегії: не продавати майно і вводити спільну власність, а просто піклуватися про фізичні і грошові потреби один одного, піклуватися за ситуації, коли деякі члени общини є заможнішими, маючи в розпорядженні пристойне житло і бізнес. Ідея, зрозуміло, залишалася тією ж самою: нехай ніхто не має потреби. І в обох випадках християни наслідували Ісуса в Його самозреченні і самопожертвуванні. Проте на практиці виникали відмінності. Відповідно, Павло був у змозі допомогти єрусалимській общині, яка потрапила в біду (швидше за все, не в результаті якихось невірних своїх вчинків).

По-друге, саме в Юдеї жили найжорсткіші і непримиренні з християнських опонентів Павла. Згадаємо хоч би Послання до Галатів! Ким були призвідники галатійських складнощів, ми не знаємо. Павло згадує про те, що «були дехто від Якова» (Гал. 2:12), але, судячи з усього, не винить в їх діях самого Якова, керівника Єрусалимської церкви. Як би то не було, тепер Павлу було б легко відвернутися від єрусалимських вірних: його турбують тільки християни з язичників, що погоджуються з його концепцією благовістя, а інші нехай викручуються своїм розумом. Проте апостол поводиться діаметрально протилежним чином: заради них пускається у важку і небезпечну місію. (Ми в наші дні звикли до міжнародних банківських карток і електронних способів оплати. Розміркуємо, наскільки небезпечно було Павлу і його супутникам, що жили ще до появи навіть паперових грошей, подорожувати морем і сушею, зупинятися в готелях, маючи при собі великі суми!) Це хороший урок тим, хто намагається використовувати фінансові важелі для богословського тиску в церкві. У центрі християнства стоїть щедра любов Бога до тих, хто не лише її не заслуговував, але і хто активно чинів опір (Рим. 5:10). Навіть якщо ми переконані у власній правоті (адже ми можемо і помилятися!), це не означає, що не потрібно допомагати нашим опонентам.

По-третє, виникає щось на кшталт протиріччя між в. 25-29 і в. 30-33. З одного боку, Павло хоче показати, що юдеохристияни і християни з язичників – одна сім’я. Язичники віднині співрозділяють з Ізраїлем духовні дари і повинні віддати свій борг у чомусь практичному (в. 27). Зібрані пожертвування здійснюють на практичному рівні те, що вчення про виправдання вірою робить на рівні богослов’я. Християни з язичників повинні пам’ятати, що Ізраїль – це їх власне коріння (11:11-24), а юдеохристияни – що Месія є також Господь і язичників (3:27-30; 9:5; 10:12).

З іншого боку, саме з цієї причини Павло чекає широкого невдоволення. Деякі юдеї-нехристияни обурюватимуться його приходом в Єрусалим, вважаючи його беззаконним відступником, що збиває єврейський народ зі шляху. Та і багато кому з юдеохристиян складно прийняти гроші від язичників: хто знає, якими способами ці гроші набуті? Чи не були вони пов’язані з ідолопоклонством? Чи, можливо, жертводавці використовували ці гроші в спільному бізнесі з ідолопоклонниками?

Тому Павло просить за нього молитися. Він розуміє: ще до того, як він потрапить у Рим, на нього чекає серйозне випробування в Єрусалимі. Як ми знаємо з Дій, його візит в Єрусалим і справді був вакжим: Павлу довелося зазнати побої, судові процеси, дворічне тюремне ув’язнення, а згодом – морське плавання з корабельною аварією. Можна лише дивуватися промислу Божому і хвалити Бога за те, що апостолові вдалося зробити в такій ситуації. Але тим ясніше для нас і необхідність молитися за проповідників і в наші дні, особливо в ситуаціях, коли доводиться ламати культурні стереотипи. Гроші, влада, людський егоїзм – усе це виявляється по той бік бар’єру від Звістки, згідно якої є лише один Бог, Який послав у світ Сина Свого Ісуса, розіпнутого і воскреслого, істинного Володаря світу.

Римлян 16:1-16 – Рекомендація Фіві, вітання друзям

«Поручаю ж вам сестру нашу Фіву, служебницю Церкви в Кенхреях, щоб ви прийняли її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі буде вона чого потребувати від вас, бо й вона опікунка була багатьом і самому мені. Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви з поган, і їхню домашню Церкву. Вітайте улюбленого мого Епенета, він первісток Ахаї для Христа. Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас. Вітайте Андроніка й Юнія, родичів моїх і співв’язнів моїх, що славні вони між апостолами, що й у Христі були перше мене. Вітайте Амплія, мого улюбленого в Господі. Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахія. Вітайте Апеллеса, випробуваного в Христі. Вітайте Аристовулових. Вітайте мого родича Іродіона. Вітайте Наркисових, що в Господі. Вітайте Трифену й Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персиду, що багато попрацювала в Господі. Вітайте вибраного в Господі Руфа, і матір його та мою. Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмія і братів, що з ними. Вітайте Філолога та Юлію, Нірея й сестру його, і Олімпіяна, і всіх святих, що з ними. Вітайте один одного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви Христові!»

Один фермер у Центральній Англії орав поле. Раптом його плуг наткнувся на щось тверде. Вирішивши, що це великий камінь, фермер зупинився, щоб прибрати його з дороги. Але то був не камінь, а древня скриня, зроблена (так пояснили згодом учені) ще в англо-саксонські часи. Скриня була повна всіляких дрібних предметів. Як вона туди потрапила і чому виявилася на поверхні, історія доки умовчує.

Подібні відкриття захоплюючі, але і пов’язані з численними загадками. Хто був власником скрині? Що це за предмети? (Наприклад, там є щось на кшталт цвяха з гачком на кінці.) Навіщо серед них дзеркало? Хто зображений на кубку? Можливо, це і є власник скрині або його дружина? Ми начебто маємо в розпорядженні велике число фактів, але в той же час багато часу минуло, тому відповіді на десятки своїх питань ми навряд чи отримаємо.

У мене виникають схожі почуття при читанні 16-го розділу Послання до Римлян. Тут перераховані цілих двадцять чотири імені римських християн (плюс ще мати Руфа), а ми майже нічого про них не знаємо. (Якщо ви займаєтеся підрахунками імен, зверніть увагу, що Аристовул і Наркис не самі християни, наскільки ми знаємо, а власники великих будинків у Римі, в яких жили дехто з християн. Наркис був одним з фаворитів імператора Клавдія і покінчив життя самогубством після смерті Клавдія в 54 році. Ми бачимо, що його домашні як і раніше на місці.) Деякі з цих імен згадуються в інших місцях Нового Заповіту: Приска (чи «Прискилла», ще одна форма того ж імені) і Акила – в Діях 18, Руф (якщо це той самий) – у Мр. 15:21. Жінок на ім’я Марія в євангельських оповіданнях багато, та і саме ім’я було у євреїв надзвичайно популярне, тому невідомо, чи є Марія у в. 6 кимсь нам знайомим (особисто мені здається, що ні).

Так про що ж нам каже цей список вітань? Дуже про багато що. Передусім, ми бачимо, що з багатьма християнами імперської столиці апостола пов’язують узи любові і дружби, і йому не терпиться цих людей побачити. По числу вітань з Посланням до Римлян порівняне лише Послання до Колосян (єдине, окрім Рим, написане церкві, в якій на момент написання Павло ще не побував особисто). Зрозуміло, ці вітання – не порожня формальність і не порожні слова. За ними стоять щирі почуття.

Всякий, кому доводилося виступати з подячною промовою навіть на невеликих зборах, знає: якщо берешся перераховувати людей, перераховуй усіх, щоб нікого не образити. Якщо вважати, що про ситуацію в Римі Павло добре обізнаний, – візьмемо до уваги його дружбу з Прискою і Акилою, а також його знаходження в Коринті, що мав хороше сполучення з Римом, – швидше за все, він постарався, як мінімум, згадати кожну з римських домашніх церков і місцевих громад. Всього виходить п’ять: церква, яка збирається удома в Приски і Акили; будинки Аристовула і Наркиса; християни з Асинкритом і компанією (в. 14); християни з Філологом і компанією (в. 15). Плюс ще декілька вірних, чию приналежність до тих або інших громад Павло не згадує. Це дає нам уявлення про поширення християнства в Римі. Хто знає, можливо, як у випадку з тією скринею, копітка робота з античними рукописами і даними археології повідомить про те, скільки усього було християн у Римі і що це були за люди. Поки що виходитимемо з таких приблизних підрахунків: максимум двадцять людей у кожній групі – всього біля ста, а може, і менше.

Чому Павло їх так перераховує, по групах? Одна з причин, мабуть, позначена у в. 16: ним слід вітати один одного «святим поцілунком». Цей «поцілунок миру» дуже рано став частиною християнського богослужіння. (Причому, на відміну від сучасних стриманих європейців і американців, вважалося абсолютно нормальним, коли, скажімо, чоловік вітає таким поцілунком – власне, розціловуванням в обидві щоки, – не лише жінок-християнок, але і чоловіків.) Поцілунок був знаком приналежності до однієї сім’ї, сім’ї Христової. Він також нагадував про єдність, яка Павлу була настільки дорога (Рим. 14-15), і сприяв цій єдності.

Деякі імена цікаві самі по собі. Зауважимо, зокрема, значущість жінок у списку. Павло називає їх «співробітниками», і ні з чого не видно, що він ставить їх служіння нижче за чоловіче. Одна з них (Юнія у в. 7) є навіть апостолом: фраза «славні вони між апостолами» не означає, що апостоли знають її і Андроніка (мабуть, її чоловік), але те – що вони самі апостоли, вони бачили воскреслого Господа. Юнія має той же статус, що інші апостоли, включаючи самого Павла. На жаль, у деяких перекладах замість «Юнії» згадується «Юній». Проте анінайменших підстав для такої заміни жіночого імені на чоловіче не існує: перекладачами рухало лише зніяковіння, що жінка могла бути апостолом!

Починається ж розділ з християнки міста Кенхреї, де в той момент знаходився Павло. Кенхрея – східний порт Коринту, звідки апостол міг відплисти на кораблі в будь-яке місце Егейського моря або ще далі на схід. У наші дні ця ділянка суші осіла в морі, і кілька років тому мені пощастило поплавати там під водою. Як би то не було, одним з дияконів у цій церкві була Фіва. Що саме входило в дияконські обов’язки, не цілком ясно: роль дияконів була, мабуть, менша, ніж «єпископів» (тобто «охоронців»), але припускала певну відповідальність.

Павло відмічає, що Фіва благодіяла йому і багато кому (в. 2). Це потрібно розуміти не лише в сенсі гостинності (хоча і вона могла мати місце): Фіва була з тих людей, які пускали свої приватні кошти на громадські потреби. Вважатися «опікуном» – велика честь. (Скажімо, римський імператор вважався головним опікуном-благодійником держави.) Фіва явно була фігурою значною і стояла на перших ролях. Видно, у Римі в неї були і власні справи. Виключно важливо, що саме їй Павло довірив Послання до Римлян, найповніше, найдетальніше і найважливіше зі своїх послань.

Попередній запис

Римлян 15:7-13 – 15:14-24

Римлян 15:7-13 – Єдина хвала при володарюванні Христовому «Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави. ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 16:17-23 – 16:25-27

Римлян 16:17-23 – Застереження і вітання «Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти ... Читати далі