Римлян 16:17-23 – 16:25-27

Римлян 16:17-23 – Застереження і вітання

«Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних. Ваша ж слухняність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хочу, щоб були ви мудрі в доброму, а прості в злому. А Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амінь.

Вітає вас мій співробітник Тимофій, і Лукій, і Ясон, і Сосипатр, мої родичі. Вітаю вас у Господі й я, Тертій, що цього листа написав. Вітає вас Гай, гостинний для мене й цілої Церкви. Вітає вас міський доморядник Ераст і брат Кварт.»

Збори протікали важко. Довелося торкнутися низки складних запитань, включаючи політику і гроші. Оскільки справа була наприкінці університетського семестру, усі учасники були втомленими, нервовими і роздратованими. І от, дискусії завершилися, голоси були підраховані, і всі ми пішли пити чай. Ми вже виходили з кімнати, коли один з колег, видатний історик, звернувся до мене.

«Господь нам заповідав, – нагадав він, – бути мудрими як змії і простими як голуби. Але ми люди зайняті, тому деякі вважають за краще спеціалізуватися на чомусь одному».

Мабуть, надмірно уточнювати, яка спеціалізація припала до смаку більшості.

Це один з тих уривків (в останніх п’яти розділах послання є ще декілька), де ми бачимо відгомони Ісусової проповіді. У даному випадку в. 19 явно нагадує знамениту заповідь про зміїв і голубів (Мт. 10:16), – і, можливо, частково тому Павло тут же пише, що незабаром Бог «потопче сатану», древнього змія. (Додаткове відсилання до Бут. 3:15: як і раніше в посланні, Павло увесь час пам’ятає історію Адама і Єви.)

Зокрема, Павло хоче, щоб церква навчилася – у любові і розсудливості – розпізнавати небезпеку псевдовчення. Цій небезпеці, зрозуміло, супроводить інша: уявляти собі псевдовчення там, де його і гадки немає, навішуючи ярлики на ідеї, які лише незвичні. Без розуміння цієї супутньої загрози не буває ні справжньої мудрості, ні справжньої простоти, невинності. Але жодні можливі помилки в аналізі не означають, що псевдовчень не буває. Вони бувають, і це дуже суттєво.

Біда в тому, що псевдовчення зазвичай оманливі своїм видом. Те, що кажуть псевдовчителі, звучить зрозуміло, переконливо і привабливо, як, власне, і більшість здорових і корисних вчень. Християни ж бувають легковірні, з готовністю і довірою приймають настанови, не помічаючи тонких спотворень і хитрих пасток. Проте Павло розуміє, що йде духовна битва. Необхідність домагатися правильного вчення – не питання інтелектуальної гордині. Бо церкві доводиться протистояти силам пітьми, які хочуть перешкодити спасінню і оновленню світу і людства. На відміну від Еф. 6:11-20 Павло не пише про це детально, але із в. 20 його позиція ясна. Християни потребують як запевнення, що перемога буде за ними, так і в постійному зміцненні божественною благодаттю, постійному молитовному пильнуванні.

Але як виявити псевдовчення? Головний критерій сформульований так: «…проти науки, якої ви навчилися». Природно, він може працювати лише в тому випадку, якщо з первинним вченням було все гаразд! Тут Павло упевнений у чистоті первинного вчення: не лише тому, що деякі християни були навернені особисто ним, але і тому, що між апостолами існувала згода відносно непорушних основ християнства. Цей засадничий переказ Павло цитує в 1Кор. 15:3-8 (хоча останній вірш, мабуть, є його власним додаванням). Він полягає в розповіді про смерть і воскресіння Христові як виконання ізраїльських Писань. Існують інші вчення, знайомство усіх християн з якими Павло припускає (Рим. 6:17 і 1Кор. 11:23-26). Як ми вже відмічали (див. Рим. 14), Павло зовсім не прибічник стовідсоткової толерантності, при якій обов’язкових доктрин немає. Бо мудрість і простота частково і полягають у здатності відрізняти фундаментальні принципи від речей спірних і непринципових.

За словами Павла, псевдовчителі служать не Ісусу, а «власному череву» (в. 18). Не цілком ясно, кого конкретно він має на увазі, але така небезпека завжди існує, особливо в тих церквах (вони завжди складають меншість у світовому християнстві), де багато грошей і пастирів спокушає можливість заробити ще більше, уникаючи тем непопулярних і зосереджуючи увагу на тих, які будуть приємні слухачам.

За своїм звичаєм, Павло передає вітання від співпрацівників, передусім – від Тимофія, вірного друга і колеги. Єдиний раз у своїх посланнях він дозволяє писареві, що записував його текст під диктування, додати власне ім’я. Мабуть, після довгих трудів над таким складним і просторовим посланням Тертій вважав, що і в нього є маленьке право бути причетним до слави! Ім’я Ераста, міського скарбника, збереглося в одному древньому написі. Як ми бачимо, вже в першому християнському поколінні були люди, що обіймали відповідальну посаду в суспільстві.

Ці вітання, як і перелік християн у Римі, дозволяють відчути атмосферу тодішнього християнства. Християнство було маленьким, але дуже живим рухом. Християни вірили, що Єдиний Істинний Бог у виконання Своїх древніх обіцянь створив щось абсолютно нове, і світ змінився. Вони жили в новому світі! Так, небезпек і проблем було багато, але саме християнське братерство нагадувало їм щоденно, що вони – частина сім’ї, де любов, віра і надія восторжествують. Нам, що йдуть їх стопами майже два тисячоліття потому, є чому повчитися в їх відвазі, мудрості і простоті.

Римлян 16:25-27 – Останнє благословення

«А Тому, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа, за об’явленням таємниці, що від вічних часів була замовчана, а тепер виявлена, і через пророцькі писання, з наказу вічного Бога, на послух вірі по всіх народах провіщена, єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.»

Я дивився, як діти пустують у басейні. Глибина була приблизно метр двадцять. Троє з них встали в ряд, взявшись за руки. Потім вони сіли так, що над водою стирчали лише носи. Їм на плечі видерлися ще двоє. Потім ще один поменше підійнявся на плечі цих двох. Тоді дуже повільно троє внизу випрямилися, і утворилася справжня піраміда.

І тут до них вирішили приєднатися ще двоє дітей, яким гра сподобалася. Не звертаючи уваги на вигуки протесту, вони спробували залізти вгору до того малюка, який вже там сидів. Піраміда затремтіла, захиталася і, нарешті, розсипалася у всіх напрямках, утворивши величезний фонтан бризок.

Приблизно це сталося з останнім реченням Послання до Римлян. Швидше за все, намірам Павла це відповідало. Якщо ні і якщо так вийшло випадково в процесі диктування, то він після прочитання не став виправляти, бо йому навіть сподобалося: величезна така конструкція, фраза на фразу, речення на речення, яка потім немов розсипається. Давайте подивимося, як піраміда була задумана до того, як до неї були додані додаткові уривки. (До слова про доповнення: у деяких рукописах переписувач дописав ще одне вітання, яке офіційно маркірується як в. 24. Павлу воно не належить, тому в сучасні видання не включається.)

Нижній ряд піраміди повинен був виглядати так: «Богові слава навіки!» Він ділиться на три тісно взаємозв’язаних частини. По-перше, Бог характеризується через те, що Він може зробити для римських християн (зрозуміло, і для інших християн теж, але Павло хоче донести до конкретних адресатів цю думку): Він може дати їм силу через благовістя. По-друге, благовістя є виконання древньої розповіді про Бога, Ізраїль і світ. По-третє, благовістя поширилося світом, щоб привести народи до послуху віри. Поки все гаразд.

Потім йде наступний ряд. По-перше, про благовістя сповіщали пророки (Павло має на увазі або Старий Заповіт, або якісь ранньохристиянські тексти). По-друге, це сталося за велінням вічного Бога. Тут Павло робить відсилання до того, про що писав вже раніше. Бо він багато і неодноразово пояснював, як довга історія Ізраїлю набула виконання в Ісусі Христі, як Бог діяв в Ісусі і через Ісуса, і як Він понині діє в проповіді благої звістки.

Верхівка піраміди, мабуть, замишлялася приблизно так: «Мудрому Богові слава навіки!» Але потім в останню мить Павло усвідомив, що середина кінцівки такого важливого послання обов’язково повинна згадувати про Ісуса. Тому він додає ще одну фразу, внаслідок чого конструкція, граматично міркуючи, розсипається: «Мудрому Богові… через Ісуса Христа… слава навіки!»

Кому саме слава: Богу чи Ісусу? І чи принципове це питання? Павло, звичайно, відповів би, що слово «чи» тут недоречне. Бо упродовж усього послання він учив, що Бог живий відкриває Себе в Ісусі і через Ісуса. Ісус помирає як особистий вираз божественної любові; цю тісну ідентичність Павло описує за допомогою месіанської концепції «Сина Божого», одночасно залишаючи можливість для того, що наступні богослови назвуть розрізненням між особами Трійці. Ісус – одночасно Ізраїлів Месія за тілом і «Бог над усім, благословенний навіки». Павло бере старозавітні тексти, що говорять про ГОСПОДА, Бога Ізраїлю, і співвідносить їх з Ісусом. Таким чином, вже в Павла ми знаходимо високу христологію: Ісус не лише повністю людина, але і повністю Бог. Всупереч деяким теоріям, з’явилася вона зовсім не через століття: Послання до Римлян свідчить про неї з очевидністю.

І ще зауважимо, як Павло описує Творця: «Мудрий Бог». В античності багато хто претендував на мудрість. Найрізноманітніші боги обіцяли пізнання. Існувало багато вчень про те, як жити, як думати, як молитися і в що вірити. Але Павло вірить – і сила благовістя зміцнює його, – що дійсно мудрий лише Єдиний Істинний Бог. Він – Творець. Він знає, як влаштований світ, що є люди, як вони мислять, у чому помиляються і як їх виправляти. І коли спасіння відбудеться, усяке творіння зрадіє своєї новонабутої свободі. Така таємна мудрість, таємний задум, що розкривається в благовісті, – благовісті, яке повинне призводити зараз до «послуху віри» (пор. 1:5) у всьому світі.

І тоді ми можемо охопити поглядом усе Послання до Римлян з його великим загальним задумом і вражаюче глибокими конкретними аргументами, можемо співрозділити з апостолом його розуміння мудрості, любові, благодаті, сили і слави вічного Бога, явлених в Ісусі Христі, і приєднатися до апостола в його хвалі, молитві і преклонінні.

Попередній запис

Римлян 15:25-33 – 16:1-16

Римлян 15:25-33 – Допомога Єрусалиму «А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим, бо Македонія й Ахая визнали за добре ... Читати далі