«Благими намірами вистелена дорога до пекла», – у цьому виразі перш за все звертають увагу на протиставлення: благі і пекло. І це не дивно, адже переважній більшості зрозуміло, що в пеклі нічого доброго, благого немає. І начебто добрі, благі речі з пеклом просто не сумісні. Проте натомість з пеклом сумісні наміри, навіть, якщо вони «благі». Сенсу і користі від того «блага», абсолютно ніякого, навіть більше, лише одна шкода, адже люди такими намірами присипляють власне сумління, вважаючи себе цілком пристойними людьми.
Виводити людей з такої духовної «дрімоти» часто доводиться саме віруючим, які передусім повинні нагадувати світу, що він весь, абсолютно весь «лежить у злі» (1Ін. 5:19), «що помисли серця людського – зло від юности його» (Бут. 8:21), що «лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване» (Єр. 17:9). Проте свідчити про це оточуючим непросто, а деколи навіть і небезпечно, тому часто-густо християни намагаються уникати «гострих кутів», тертя зі світом і намагаються якомога менше турбувати світ своєю проповіддю. Через це замовчування доволі часто, за словами Едмунда Берка і відбувається у світі тріумф зла.
«Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13), – навіть страшно уявити, скільки чудових віруючих людей, які деколи через страх, а більш за все просто через байдужість, втратили своє покликання, стали ні до чого «придатними». Хоча ця «непридатність» могла залишатися для них тайною, принаймні до пори, до часу…
«Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того» (Лк. 21:36), – бо від такого огрубіння серця не застрахований ніхто: «Хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12).
А ще краще вчинити за прикладом царя Давида: «Випробуй мене, Боже, і побач серце моє, досліди думки мої. Подивись, чи не на шляху я беззаконня і чи на добрій я дорозі? Якщо ні, то настанови мене на путь вічну» (Пс. 138:23,24). Звичайно, це потребує неабиякої мужності, проте це набагато краще, ніж позбутися свого покликання… і почути на свою адресу наступні слова: «Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий!» (Одкр. 3:15).
– О, якби!… – Це не просто вигук, це вигук-розчарування Бога, Який належного часу віддав Своє життя за нас, за кожного з нас. І цю жертву багато хто відкинув, часто просто із байдужості. Нехай же цього ніколи не станеться з нами, і тому «пильнуйте повсякчас і моліться», щоб ця сумна доля не спіткала будь-кого з нас.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Зберегти покликання
Ваш коментар:
