У більшості людей слова досить часто не збігаються з вчинками: їх слова, наміри, думки про самих себе кращі (деколи набагато кращі), ніж їхні вчинки, які свідчать про них зовсім інше. І справа не тільки у свідомій брехні, коли люди вдають себе не тих, ким вони є насправді. Часто люди дійсно кращої думки (деколи набагато кращої) про себе, ніж вони є насправді, і тут скоріше мова може йти не про обман, а самообман. Звісно, це дещо різні речі, але відмінності між ними не настільки суттєві: часто люди спочатку лише вдають із себе праведних, а вже згодом у цьому остаточно переконуються. Дійсно, «нечестивий уловлюється гріхами вуст своїх…» (Пр. 12:13), – Біблія, як можна пересвідчитися, з цього приводу дещо іншої, а точніше зовсім протилежної думки.
«Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?» (Єр. 17:9), – такий Божий діагноз кожному з нас, який також можна сформулювати наступним чином: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного… Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:10-12,23).
З цим Божим діагнозом цілком ймовірно буде не згідна більшість людей: звичайно, мало хто вважає себе дійсно «святим», у сенсі безгрішності (хоча трапляються і такі «екземпляри»), проте більшість вважає себе доволі пристойними людьми… На кшталт фарисея з Христової притчі, який був впевнений, що він «не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей…» – тут саме час поставити замість трьох крапок ім’я людини, яка вже точно «гірша» за нас.
– Чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? (Мк. 12:24), – саме цими Христовими словами, звернених до саддукеїв, можна відповісти таким «самозваним» праведникам. Адже судити буде нас Бог і визначатиме нашу долю у вічності саме Він, а не особисто ми за вигаданими нами самими принципами «пристойності»: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10).
Здавалося б, доволі зрозумілі, очевидні речі, які проте залишаються закритими для багатьох з нас, особливо для тих, хто вважає себе цілком «порядною» людиною. У чому ж полягає ця порядність часто залишається повною загадкою або ж визначається дозвільним перерахуванням старозавітних Божих Заповідей (явно не всіх), які конкретна людина не порушила… чи майже не порушила… і вже точно не порушувала, як той (та) – знову треба підставляти ім’я конкретної особи (осіб). Проте до таких міркувань люди вдаються вкрай рідко, надаючи перевагу залишатися в полоні власних ілюзій стосовно своєї «праведності», безгрішності, «святості» та інших дурниць, якими люди полюбляють присипати власну совість.
Багатьом подібний самообман вдасться плекати у власному серці аж до смертної години, коли вони почують від небесного Судді невтішний вирок: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його!» (Мф. 25:41). Що саме послужило причиною такого вироку насправді не матимете для них вже ніякого значення. Критерії Божого правосуддя мають цікавити людей, які перебувають на цій землі, звісно, якщо їх цікавить власна доля у вічності. Якщо ж людям до цього байдуже, як і стосовно того, що написане в Біблії, то тут наші слова та напучення мало чим їм допоможуть.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Пристойні» люди
Ваш коментар:
