Байдужість – параліч душі. Такі слова сказав колись А. П. Чехов. Хочу вам запропонувати розглянути це фото.
На світлині зображена суданська дівчинка, яка вмирає з голоду, а позаду неї – гриф, який чекав її смерті. Вона була зроблена в 1994 році і стала символом голодуючої Африки. Фотограф, який зробив цю світлину став дуже знаменитим і отримав найпрестижнішу серед фотографів премію. Проте через певний час газети, що опублікували це фото, стали ставити питання: «Людина, яка спокійно налаштовувала свій об’єктив, щоб зняти муки маленької дівчинки, – писав журнал «Тайм»,– все одно що хижак, ще один стерв’ятник…» Тема байдужості дуже стара і актуальна. Нижче я пропоную одну біблійну історію, яка також ілюструє байдужість. Вона записана в Євангелії від Луки.
«В одній із синагог Він навчав у суботу. Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:10-16)
От певні уроки, які ми можемо узяти для себе.
Знаходь тих, хто має потребу, навколо тебе – 12 в. Судячи з усього ця жінка була звичайною парафіянкою синагоги, бо пізніше начальник синагоги попередив її та інших парафіян. Вона просто прийшла послухати Христа. Не було ніякого оголошення про приїзд знаменитого проповідника і цілителя. Наприкінці – вона просто збиралася йти і пішла б, якщо Христос не звернув на неї Свою увагу і не покликав би її. Усі люди просто бачили в ній нещасну, горбату жінку. Проте Господь бачив ту, яка потребує зцілення і допоміг їй. Зазвичай такі люди не просять допомоги, вони змиряються зі своїм станом і живуть так далі. Проблема не в тому, що їх немає, а в тому, що ми їх намагаємося не помічати. Наприклад, ми звикли до того, що молоді люди не поступаються місцем у транспорті літнім, але це неправильно і не можна попускати це.
Не винаходь свої правила, для виправдання бездіяльності – 14 в. Начальник синагоги замість того, щоб порадіти зціленню – почав забороняти людям. По суті він хотів це сказати Христу, але не міг, тому заборонив людям. Його слова звучали б в наші дні приблизно так: «Приходьте в церкву, окрім неділі» – абсурд – люди саме тоді і приходять, бо є служителі і люди. Яка була його мотивація? Точно не знаю, але думаю щось, щоб оберегти себе, щоб його не турбували. Напевно, теж подумав і фотограф, коли знімав дівчинку. Він був більш заклопотаний красивою світлиною, замість того, щоб думати про стан дівчинки. Ми як люди, починаємо придумувати якісь незрозумілі правила, для того, щоб оберегти себе і свій комфорт. Наприклад: Не віддавати гроші в понеділок і увечері, щоб були гроші. Причина – не віддавай борг.
Постав себе на місце іншої людини – 15 в. Ісус побачивши його відповідь, дає зрозуміти начальнику синагоги, що будь він на місці цієї жінки, він би слова не сказав. Він наводить йому простий приклад, суть якого допомогти тому, хто потребує його допомоги. Віл не може сам відв’язати себе і піти на водопій. Так і жінка – не могла себе зцілити. Ісус показав цьому чоловікові, що він також порушував суботу заради простої тварини, але лицемірив і не зізнавався.
Не відкладай на пізніший час – 16 в. Ця жінка хворіла 18 років на таку хворобу. Спробуйте собі уявити як це важко. Не можеш випрямитися, не можеш спати нормально на спині. Не можеш нагнутися нормально. Так вона жила ці роки і тут їй кажуть, приходь наступного тижня – за зціленням. Ні, Ісус учить не так. Якщо можеш робити – роби відразу.
Наприкінці я б хотів закінчити історією цього фотографа. Він отримав свою премію, але радість продовжилася недовго. Чи то через тиск суспільства, чи то через власні докори сумління через два місяці після отримання нагороди Кевін Картер наклав на себе руки.
Давайте подумаємо над тим, де ми пропустили випадок допомогти тим, хто має потребу. Вибачимося в Бога за це і обов’язково постараємося допомогти цим людям. Також давайте молитися, щоб наші очі завжди були відкриті для допомоги іншим, і була можливість так поступати. А якщо ні, то подумайте, що ми будемо схожі на того стерв’ятника, який чекав смерті цієї дівчинки. Нехай не буде так.
Автор: Едвард Рудой
