За що Ісус дорікав цим містам: Хоразину, Вифсаїді і Капернауму? Саме за те, що незважаючи на великі чудеса, які зробив в цих містах Ісус, їхні мешканці залишились байдужими до Євангелія. Хтось сказав, що антиподом любові є не ненависть, а байдужість. Справді, найбільше ранить байдужість. Згадаймо слова Ісуса Христа з Одкровення Івана Богослова до однієї з Церков: «Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх. Бо ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і вбогий, і сліпий, і голий. Раджу тобі купити в Мене золото, вогнем очищене, щоб тобі збагатитися, і білий одяг, щоб одягтися, і щоб не видно було сорому наготи твоєї, і маззю для очей помаж очі твої, щоб бачити» (Одкр. 3:15-18). Згідно слів з Одкровення коріння такої байдужості – в гордині і зарозумілості. Натомість сама гординя – це радше ілюзія самодостатності і власної величності.
Кожна людина потребує іншої людини, але найбільше людина потребує Бога. Ми не усвідомлюємо і забуваємо, що нашим існуванням ми завдячуємо лише Богові. Ми звикли бути здоровими і в достатку. Звикли до того, що досягаємо успіху, і ставимось до цього, як до чогось, що нам належить, тому що нам так хочеться і нам так добре. Ми можемо забувати, що все, що є в нашому житті, – це Божий дар, і що Господь нам аж ніяк нічого не винен. Але забути – це ще півбіди, бо буває так, як і у випадку з мешканцями Хоразина, Вифсаїди і Капернаума, що людина може не тільки забути, але й увірувати в те, що вона настільки самодостатня, що Бог і Його спасіння їй просто не потрібні. Перебувати в такій ілюзії – дійсно горе, оскільки це пряма дорога до пекла.
Закінчимо наші сьогоднішні роздуми словами втіхи з Одкровення Івана Богослова: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю. Отже, будь ревним і покайся. Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:19-20).
Автор: о. Кирило Лесько
