«Гірший злочин, який ми можемо зробити по відношенню до людей, – це не ненавидіти їх, а ставитися до них байдуже; у цьому – суть нелюдяності» Бернард Шоу
«Моя хата – з краю, нічого не знаю»; «Хоч трава не рости»; «Своя сорочка ближче до тіла»… Такі приказки збереглися з часів Київської Русі, показуючи, що байдужість – дуже древня хвороба.
Письменник і драматург А. П. Чехов якось сказав, що байдужість – це параліч душі і передчасна смерть. Дійсно, по світу ходять мільйони людей, які, здавалося б, живі, але в той же час – мертві. Мертві по відношенню до інших.
Унаслідок байдужості гинуть люди на вулицях, залишаючись цілодобово лежати на узбіччях доріг і на тротуарах. Ці люди можуть бути не алкоголіками, не наркоманами, а просто тими, кому стало зле. Стає страшно через те, що всім усе байдуже. Молодим байдуже, бо їх так виховали, дорослим – бо пізнали горя і сталі апатичними. Багато кому – байдуже.
В основі байдужості лежить, передусім, егоїзм. Але причиною байдужості може стати також сріблолюбство, гордість, кар’єризм, надмірна любов до насолод, користь, відсутність любові.
Байдужість гірша за ненависть
Ще Бернард Шоу писав, що гірший злочин, який ми можемо зробити по відношенню до людей, – це не ненавидіти їх, а ставитися до них байдуже. Якщо людина відчуває ненависть, то той, кого вона ненавидить, існує для неї, тобто ще не все втрачено. Ще можна з’ясувати стосунки, спробувати зрозуміти, як і що виправити, як вплинути на ситуацію.
Байдужість до Бога
Можна бути байдужим не лише до людей, але і до Бога. Бути байдужим – означає ставитися до Бога так, немов Його немає.
Такі люди в Біблії названі безумними: «Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”» (Пс. 13:1). Проте Бог ніколи не стане байдужим до Свого творіння. Він раз по раз стукатиметься в її серце, даватиме багато шансів, щоб людина замислилася про Творця і своє спасіння.
Адже недбання про свій духовний стан може призвести до сумних наслідків. Якщо людина не просвічує свій розум словом Божим, не працює над своїм духовним зростанням, вона все більше занурюється в пучину гріхів, навіть не усвідомлюючи цього. І саме тому в Біблії сказано: «Хто зберігає заповідь, той зберігає душу свою, а хто не дбає про путі свої, – загине» (Пр. 19:16).
Робота над собою
Для того, щоб викоренити в собі байдужість, потрібно знати і виконувати Золоте правило Біблії: «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Хотілося б вам залишитися непоміченим на вулиці, коли вам несподівано стане погано? Чи бути залишеним друзями в скрутну хвилину? Слід частіше замислюватися про те, що на місці іншого можеш виявитися ти сам. Якщо ми хочемо бачити навколо себе небайдужих людей, то самі повинні любити ділом. Якщо ще не здатні любити ділом, то треба любити людей хоч би словом: говорити один одному добрі слова. У людини має бути правило в спілкуванні, виражене такими словами: «мені радісно радувати». Адже, з яким почуттям ти береш участь у справах інших людей, таке ж почуття породжуєш у відповідь. Робіть, що треба і належить робити, і плюс ще дещо.
Немає ситуацій у житті, в яких ніяк не можна допомогти людині. Байдужість – тільки відмовка для нероб. Якщо в людині є співпереживання, то їй Бог дасть пораду, як допомогти іншому.
Байдужі не увійдуть до Царства Небесного
Божа любов віддала найкраще, що було на небі, за найгірше, що було на землі. Ісус Христос помирав на хресті за гріхи людей, а навколо стояли байдужі люди і просто дивилися на Його муки. І зараз багато хто так само реагує на Його жертву. От чому байдужі до Бога люди не увійдуть до Царства Небесного.
Байдужа людина не отримає спасіння, бо байдужа до свого духовного стану і до Благої звістки про спасіння. Вона також не може служити людям, жертвувати своїми насолодами, любити, вірити, співчувати. Тобто своєю байдужістю така людина порушує Божі заповіді.
І, навпаки, небайдужі до Бога люди самі зростають духовно і поширюють Царство Боже. Воно живе і рухається любов’ю людини, постійно готової пожертвувати своєю зручністю, щастям, можливостями, аби лише іншим було добре.
Щоб наслідувати біблійну заповідь: «Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших» (Флп. 2:4), потрібно замислитися про те, скільки разів ми ставимо питання оточенню: «Чим можу допомогти?»; «Чого потребуєш?» Чи слідуємо ми прикладу Ісуса Христа, Який допомагав нужденним словом і ділом?
Якщо людина усвідомлює, як слід було б вчинити правильно, і не чинить так, то вона грішить. Біблія підкреслює: «Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17).
Нехай усі, хто шанує Бога, в усьому уподібнюючись Господу, будуть людьми небайдужими, що використовують будь-яку можливість послужити оточуючим словом і ділом.
Підготував Олексій Перельман
