“А в Біблії написано, що…” – головний аргумент у різних богословських спорах. І посилання зазвичай дадуть, і навіть пальцем ткнуть: дійсно, щось таке написане. Чи не зовсім таке, але, схоже. Чи не дуже схоже, але… Стоп! А як визначити, чи дійсно біблійний текст підтверджує саме те, що з його допомогою намагаються довести? Хіба Біблія недостатньо зрозуміла сама по собі? А якщо зрозуміла, звідки так багато різних богословських шкіл, що не згідні одна з одною?
“Ти читай, що написано!”
Є анекдот про богослова, дослідника Послань апостола Павла, який помер і потрапив у рай. Звичайно, там він відразу побажав зустрітися із самим апостолом. І от розмовляють вони за зачиненими дверима годину, другу… а потім вибігає з дверей апостол, тримаючись за голову, і кричить: “Та не мав я цього на увазі!.. А за ним слідом богослов: “Ні, ти читай, що в Біблії написане!”
Насправді, чому ми такі впевнені, що можемо точно зрозуміти сенс біблійного тексту? У повсякденному житті ми раз у раз перепитуємо один одного: “Що ти мав на увазі?», “Ти насправді так думаєш, або це жарт?”. Але якщо навіть на рівні побутового спілкування нам не завжди з першого разу вдається порозумітися, то тим важче буває зрозуміти, що мали на увазі автори, які жили багато віків тому і говорили про досить складні речі. А розпитати древнього грека чи єврея про незрозумілі слова і вирази, на жаль, неможливо.
Можна подумати, що це стосується тільки якихось особливо складних місць, спеціальних термінів, але це далеко не так. Часто навіть у простій розповіді на нас чекають підводні рифи, і старий добрий Синодальний переклад може нас підвести. От, наприклад, як описує він дії царя Давида після взяття столиці аммонитян Равви (2 Цар. 12:31): “А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими“. Невже цар Давид дійсно, немов маніяк у нападі сказу, вирішив так жорстоко поступити із сусіднім народом? В оригіналі ніщо однозначно не вказує на такий хід подій. Там лише сказано, що Давид “поставив” цих людей до цих знарядь. Для тяжкої страти? Можливо. Чи все-таки для підневільної праці з пилами, сокирами і в обпалювальних печах?
Тут, мабуть, перед нами той випадок, коли автор мав на увазі одне, а частина перекладачів побачила в тексті щось друге. Хоча древні читачі прекрасно знали, що їхні сусіди аммонитяни зовсім не були поголовно винищені під час царювання Давида, і тому розуміли цей текст інакше. Ми ж, читаючи, що професор “зарізав” студента на іспиті, розуміємо, що студент залишився живим-здоровим і лише отримав двійку. А якби професор дійсно вчинив вбивство, розповідь звучала б зовсім інакше.
Наука чи традиція?
Що ж робить богослов, перекладач, нарешті, просто читач, якщо він стикається з такою різноманітністю значень? Тут йому на допомогу можуть прийти сучасна наука і традиція тлумачення, яка налічує вже багато віків. Іноді вони згодні одна з одною, іноді вступають у протиріччя. Втім, ця суперечка зазвичай буває досить мирною.
На самому початку книзі Буття (2:6) говориться про те, що спочатку на землі не було дощів, “але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі“. Такий традиційний переклад цього місця, але він погано зрозумілий. Староєврейське слово перекладене тут як “пара”, зустрічається в Біблії ще тільки один раз (Іов 36:27), і там його значення теж неясне. Але лінгвісти говорять, що в спорідненій акадській мові однокорінне слово означає джерело, потік. Можливо, так слід розуміти його і в книзі Буття? Насправді, джерело, що б’є із землі, виглядає куди природніше, ніж пара, що піднімається.
Втім, є уривки, які можна зрозуміти практично в протилежному сенсі. Наприклад, у Першому посланні до Коринф’ян (7:21) апостол Павло дає поради рабам, які увірували. А, власне, що саме він радить? Шукати свободи чи, навпаки, змирятися зі своїм положенням? От як це звучить у перекладі зі слов’янської: “Якщо і можеш вільним бути, більше поневолюй себе”. У сучасному ж російському перекладі під назвою “Радісна звістка” говориться щось прямо протилежне: “Якщо можеш стати вільним, скористайся цією можливістю”. Синодальний переклад пропонує щось середнє між двома цими крайнощами: “Якщо і можеш стати вільним, то скористайся кращим“.
Так який із трьох перекладів помилковий? Жодний, тому що грецький вираз дійсно можна зрозуміти в трьох різних сенсах. Який саме мав на увазі апостол Павло, ми встановити достовірно не можемо, Але… можливо, не випадково прийнятий Церквою текст зберіг таке багатозначне значення? Врешті-решт, різні бувають люди, різні обставини – отже, і поради можуть бути різними.
“Уподібнюючись з духом віку цього”
Усі ці приклади можу здатися дивними, навіть шокуючими. Що ж, у нас немає єдиної Біблії, і кожен вільний розуміти її на свій лад? У наше постмодерністське століття багато хто і справді так вважає – особливо це стосується статевих відносин. І найкраще це проілюструвати наступним прикладом.
Негідна Біблія
Так, це англійське видання ввійшло до історії саме під такою назвою: The Wicked Bible. Видавці, які надрукували його в 1631 році, були позбавлені ліцензії і оштрафовані на величезну на ті часи суму в 300 фунтів стерлінгів, і всього лише за одну крихітну друкарську помилку, за одне пропущене слово. У заповіді “Thou shalt not commit adultery” (Вихід 20:14) не діставало слова not, так що замість “не перелюбствуй” здивовані читачі виявили рівно протилежний наказ: перелюбствуй!
Це видання сьогодні цінується дуже високо: ще б, майже весь наклад був тоді спалений… звичайно, колекціонери не замислюються над сенсом самої заповіді: для них важлива лише рідкість видання. Так само високо цінуються у філателістів марки, що надруковані з помилками.
Хто і чому допустив цю помилку в далекому сімнадцятому столітті, ми точно не знаємо. Адже трапляються і просто друкарські помилки: укладач втомився, коректор прогледів. Але здається мені, що не випадково друкарська помилка прокралася саме в цю заповідь, а не в ті, що розташовані поруч з нею “не убий” і “не вкради”. Їх і в ту пору, і сьогодні люди шанують, навіть якщо вони вбивають і крадуть, то зазвичай цим не хваляться, і цілком погоджуються з тим, що суд за таке призначає суворе покарання. Ці заповіді навіть стали тлумачити більш широко в порівнянні із старозавітним часом. Так, єврейське дієслово в заповіді “не убий” вказувало спочатку на скоєння вбивства за власним свавіллям, але сьогодні ці слова наводять, коли говорять про неприпустимість страти чи навіть війни – тобто мають на увазі всяке позбавлення життя людини. Та й вегетаріанці люблять згадувати ці слова. Так само і “не вкради” багато християн (в основному не на теренах колишнього СРСР, звичайно) відносять сьогодні не лише до прямого розкрадання майна чи грошей, але і до несплати податків.
А от з перелюбством все виглядає трохи інакше: сенс заповіді сьогодні нерідко звужується, і дедалі більше. У російському перекладі “Радісна Звістка”, який вже згадували раніше, приміром, сказано: “не порушуй подружню вірність” (від Матвія 5:27). Цікаво, що при цьому в новому перекладі Старого Завіту, виданому тим самим Російським біблійним товариством, залишилося колишнє “не перелюбствуй”. Подружня вірність – поняття хороше, але з дещо іншої області, воно стосується зобов’язань однієї людини перед другою, і тільки. Людина неодружена не може ніяк її порушити – і виходить, що ця заповідь її взагалі ні в чому не обмежує.
Найбільш радикальні західні переклади йдуть ще далі, у них ми читаємо “бережи вірність своєму сексуальному партнерові” – адже не завжди союз двох людей називається шлюбом. І особливо підкреслюють такі перекладачі, що їх прочитання стосується будь-яких пар, у тому числі і гомосексуальних… Але це вже повністю позбавляє сенсу заповідь, бо цей переклад не вказує, що саме цей сексуальний партнер має бути постійним: сьогодні один, завтра другий, а післязавтра, можливо, відразу з кількома захочеться? Але в кожен конкретний період часу кожному конкретному партнеру людина ніби “зберігає вірність”.
Біблійна заборона перелюбу ґрунтується на розумінні шлюбу як союзу одного чоловіка і однієї жінки раз і назавжди (про це, між іншим, ясно говорить початок книги Буття). Все, що руйнує цей союз або перешкоджає його укладанню – гріховне. Людина покликана зберігати вірність не “партнеру”, а передусім Богу. Варіант з “вірністю сексуальному партнеру” відбиває зовсім інше бачення: хто з ким спить – це особиста справа кожного, і ніхто тут нікому не указ.
От і виходить, що невідомі укладачі і коректори 17-го століття, схоже, уловили напрямок. Тільки в ті часи назвати цей напрямок “непридатним” ще вистачало сміливості і чесності – та й казні прибуток вийшов чималий – триста фунтів!
* * *
Отже, біблійні тексти далеко не завжди однозначні. Звичайно, вони не можуть означати все що завгодно, існують певні межі, задані і текстом, і контекстом, і здоровим глуздом. Але в той же час різні тлумачення ще раз нагадують нам, що Біблія – не прямолінійна інструкція на всі випадки життя, а складний і багатошаровий текст. І її читання та розуміння – вкрай творчий процес. Ця книга, як вірять християни, була написана в співавторстві Бога і людини, і така ж співпраця, зі сприянням Духа Святого потрібна нам для вірного і по можливості повного її розуміння.
