Римлян 1:24-27 – 1:28-32

Римлян 1:24-27 – Нечисті пожадливості, знеславлені тіла

«Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь. Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові.»

Уявимо собі, що людина, яка нічого не знає про музику, знайшла смичок від скрипки. Напевно, вона здивується: така ретельно зроблена річ, – але для чого? Для практичної роботи, скажімо, по дому чи саду він недостатньо грубуватий. Може, для поліровки чогось? Ні, для цього він, як мінімум, занадто вузький. Є гвинт, щоб регулювати натягування струни… і що скажете з цим робити?

Лише коли музикант принесе скрипку, приладнає до неї смичок і почне грати, загадка буде вирішена. За самим смичком ніяк не можна здогадатися, навіщо він потрібен і вже тим більше – що з його допомогою можна отримувати такі чудові звуки. З іншого боку, дивлячись на скрипку, неможливо здогадатися, як на ній грають. Між тим упродовж віків скрипка і смичок робилися один для одного. Лише коли вони разом, повнота досягнута.

Можу уявити, що деякі мої читачі вже відчули роздратування. Насправді, досконалих і повних ілюстрацій немає, і запропонована мною не краще за багато інших. Звичайно, чоловіки і жінки не подібні до смичків і скрипок. Звичайно, в якомусь сенсі чоловік може бути повний (як був повний сам Ісус!) без жінки, і навпаки. Звичайно, чоловік – більше, ніж смичок, а жінка відрізняється від скрипки (і навпаки). Та все ж ця ілюстрація показує те, як Павло уявляв собі відхід людського життя від задуму Творця. Безперечні судження з цього питання неможливі, тому подивимося краще, що каже Павло.

Усюди в цьому уривку він припускає відсилання на Бут. 1-3. Здавалося б, для розмови про повстання людей проти задуму Божого краще підійде щось подібне до Декалогу. Що ж, до цього він повернеться пізніше (див. 13:8-10). Проте, як ми побачимо, із Законом Ізраїлевим пов’язані певні проблеми, які заважають Павлу апелювати до нього в даному випадку. Павлу важливо показати, що люди порушили не просто Закон, даний в якийсь момент людської історії, але саму структуру влаштування світу.

Передусім зауважимо, що, на думку Павла, така структура існує: світ влаштований не безладним і хаотичним чином. Відштовхуючись у богословському плані від Бут. 1, він вважає, що люди створені за образом Божим і що їм доручено відповідати за решту творіння. Людям заповідано плодитися і розмножуватися: доповнюючи один одного, чоловіки і жінки можуть використовувати потенціал благого світу для достатку. І вони повинні нести божественний порядок у світ, бути хранителями саду і усього, що в ньому знаходиться. Чоловіки і жінки відрізняються один від одного, але спільно один з одним і спільно з Богом вони здатні створити музику творіння. Щось глибинне в структурі світу відгукується на таке злиття протилежних початків – що не може бути досягнуте з’єднанням однакових початків.

Це пояснює, здавалося б, дивний факт: чому як перший приклад людського розбещення Павло бере гомосексуальні стосунки. Чому саме, можна подумати, він виділяє саме цю поведінку і надає їй таке велике значення? Причина не лише в тому (як часто кажуть), що Павло був євреєм, а тому з огидою ставився до подібних речей, в яких багато язичників не бачили нічого поганого (а часто бачили, навпаки, хороше), але які юдаїзм завжди забороняв. І не в тому тільки справа, що сам імператор Нерон іноді скоював гомосексуальні акти (не кажучи вже про різні гетеросексуальні збочення), і Павло хотів прозоро натякнути, що аморальність проникла в саме осердя імперської системи. Можливо, усе це входило в його наміри, але не це було головним.

І не в тому річ, як думають деякі тлумачі, що в античності гомосексуальні стосунки зазвичай були або частиною культової проституції, або експлуатацією юнаків старшими партнерами. (Хоча усе це, дійсно, мало місце.) Як видно хоч би за Нероном, гомосексуальні «шлюби» існували. Платон серйозно і докладно філософствує про глибоку і міцну любов, яка може існувати між двома чоловіками. Сучасний світ придумав цьому явищу ряд назв: «гомосексуальність», «лесбіянство», «геї» і т. д. Ці неточні ярлики відносяться до широкого спектру емоцій і вчинків, відомих спрадавна.

Сенс того, про що говорить Павло, зовсім не в тому, що «ми, євреї, таких речей не схвалюємо» або «подібні стосунки завжди нерівні і пов’язані з експлуатацією». Мова про інше: «Це не те, для чого створені чоловіки і жінки». Павло також не хоче сказати, що кожен, хто відчуває сексуальний потяг до представників своєї статі, або всякий, хто займається сексом з представниками своєї статі, дійшов до цього через ідолопоклонство (чи через свідому відмову від гетеросексуальних можливостей). Подібні прочитання відбивають сучасний індивідуалізм, а Павло мислив ширше. Він говорить про людство в цілому. Він не говорить, що «є особливо страшні нечестивці, які коять подібні мерзенності», але що «саме наявність подібних спотворень божественного задуму про доповнення чоловіком і жінкою один одного показує, що людство в цілому вдалося до ідолопоклонства». З погляду Павла, одностатеві стосунки – знак того, що з людським світом щось вкрай негаразд.

Ця неправильність, каже Павло, є результат того, що Бог дозволив людям наслідувати свою похіть, – коли вони відвернулися від істини Божої і, подібно до Адама і Єви в саду, стали слухати голос створіння, а не Бога (пор. 1:25). Коли далі Павло описуватиме віру Авраама і її результати (4:18-22), він спеціально покаже, як проблеми, відмічені в розділі 1, вирішуються через довіру до Бога і прославляння Бога. Лише у світлі цього ширшого контексту ми починаємо розуміти думку Павла. Інакше ми опиняємося в полоні поверхневих тлумачень, які тільки заплутують справу.

Що означає фраза «видав їх Бог» (в. 24, 26, 28)? Коли Бог наділяє людей відповідальністю, Він вкладає в це максимально серйозний сенс. Будь-який наш вільний вибір (як особистий, так і біологічного виду) – це вибір, чиї наслідки попустив Бог. Він попереджатиме нас, даватиме нам можливості покаятися і виправитися, але якщо ми виберемо ідолопоклонство, доведеться нарікати на себе, якщо наша людська природа мало-помалу випарується. Коли ми шануємо Бога, за Чиїм образом створені, ми дозволяємо цьому образу відбитися в нас яскравіше, а значить, у більшому сенсі стаємо людьми. Але якщо вклонитися замість Творця створінню (а створіння схильні до тління і смерті), образ Божий зменшується, а з ним – і людська природа.

Звичайно, це не все, що можна сказати про гомосексуальність, Двох віршів, які Павло написав доки на цю тему, навряд чи вистачає, щоб повністю зрозуміти його позицію. Але якщо винести за дужки полеміку і риторику, яка прослизає то тут, то там з цього питання, у Новому Заповіті ми знаходимо не набір довільних правил, а глибоке богословське осмислення того, що означає бути людиною, а також попередження про нескінченну здатність людей до самообману.

Римлян 1:28-32 – Потуманений розум, потуманена поведінка

«А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке»

Кілька років тому я був на врученні призів в одній місцевій школі. Директор виступив з цікавою промовою, в якій, зокрема, зачитав цитату (не вказавши автора) про те, куди котиться молоде покоління. Молодь не шанує старших, нехтує культурою і традиціями, піклується тільки про власні задоволення; молоді люди грубі, некультурні, неосвічені і ледачі. Врешті-решт, він сказав, що цитата належить афінському авторові V ст. до Р. Х.

Ми часто вважаємо, що світ котиться в тартарари. Коли розумієш, що це сприйняття, можливо, викликане не стільки об’єктивними причинами (наростаючим нечестям інших людей), скільки збільшенням знання, то відчуваєш дивне полегшення. Упродовж усієї відомої нам людської історії світ був повний не лише сміху, але і сліз; не лише мудрості і доброти, але і дурості і злості. Маю зізнатися, що, коли я зараз перечитував цей список людських вад, у мене було дивне відчуття упізнавання: я знаю цих людей, я читав про них у газетах, іноді зустрічаю їх на вулицях, а один мені щойно прислав мейл. Гірше за те, іноді це відчуття пізнавання настає, коли я дивлюся в дзеркало. Риса між добром і злом проходить не між «нами» і «ними», але всередині кожного з нас. (Якщо до нас це ще не дійшло, Павло нагадає на початку наступного розділу.)

Три середні вірші (29-31) дають більш докладні деталі. Зупинятися на них детально немає нужди: вони самі за себе свідчать. Та все ж, для повноти картини, запитаємо себе: як було б нам жити, скажімо, у селі, де всі люди підходять під цей опис? Мабуть, м’яко кажучи, не дуже. Нам захотілося б скоріше переїхати. Подібна поведінка неодмінно руйнівна як для оточення, так і для самої людини (нам напевно відомі люди, які немов цілком складаються з однієї з цих вад – пліток, хвастощів і т. д.). Нічого радісного в такому житті немає. Клайв Льюїс колись описав пекло як місце, в якому люди селяться все далі і далі один від одного. Перечитайте цей список, уявіть людей, які утілюють ці якості, і ви зрозумієте, чому.

Проте найцікавіше в цьому похмурому уривку – його початок і кінець. Павло знову каже: «Видав їх Бог». Таке людське життя, коли Бог каже: «Що ж, якщо хочете, робіть по-своєму». Тоді починає руйнуватися не лише поведінка, але і саме людське мислення. Павло каже: «Видав їх Бог на розум перевернений» (оскільки вони «не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні»). Ми досі іноді думаємо, що погана поведінка – наслідок перемоги тіла над розумом. Але Павло дивиться глибше: зло утворюється, коли спотворюється розум (а тіло спотворюється услід).

От чому останній вірш цього розділу так витвережує. У деяких людей він викликає здивоване питання. «Не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке». Здавалося б, по-справжньому погано саме робити, а не виносити моральне судження?

Проте це не зовсім так. Уявіть, наприклад, що ви прийшли у в’язницю і зустріли там двох вбивць. Один з них жалкує за скоєним. Він каже: «Я знав, що чиню погано. Але був настільки злим, що не міг себе пересилити. Дуже важко тепер жити з відчуттям, що на мені такий гріх».

Другий йому відповідає: «Ти просто боягуз. Ми живемо в жорстокому світі. Кому яка справа до того, що правильно, а що ні? Я вчинив розсудливо, докінчивши того безглуздого старого. Він тільки небо даремно коптив. Без нього повітря стало чистіше. Суддя повинен був мені медаль повісити, а не кидати за ґрати».

У чиєму світі ви вважали за краще б жити? Хіба не набагато, набагато гірше жити у світі, де зло вихваляється, а добро ганьбиться, ніж у світі, де люди, хоч і коять зло, все ж знають, що воно зло?

Усе це підводить до ключового твердження: вони знають встановлення Боже, «що ті, хто чинить таке, варті смерти». Воно часто розуміється невірно. Люди вважають, що заповіді Божі довільні. На їх думку, Бог, якщо Він взагалі існує, винайшов купу правил мало не для забави, а потім став карати людей за порушення. Швидше вже це нагадує імператора Калігулу. Він наказував писати нові закони маленькими буквами і підвішував їх так високо на стіні, що ніхто їх не бачив. Потім карав людей за те, що вони їх порушують.

Проте уявляти собі Бога так само – спотворене мислення, яке анітрохи не краще за те, що викриває Павло. Заповіді Божі не довільні, а глибоко гармоніюють з усім улаштуванням творіння. Зла поведінка із самого початку деструктивна за своїм характером. На ній немов дорожній знак підвішений: веде до смерті. Це очевидно у випадку із вбивствами та іншими насиллями; це має бути не менш очевидним у випадку з плітками і наклепом, де часто в жертви немає анінайменшого шансу виправдатися, тоді як її репутація і життя просто нищаться. Егоїсти і хвальки розштовхують інших ліктями, немов тільки їх інтереси мають значення. І так далі. Бог створив світ таким, що в ньому доброта, м’якість, щедрість і скромність – любов в усіх своїх формах – ведуть до життя, а зло веде до смерті. Постійний процес руйнування, який Павло має на увазі у своєму рефрені «видав їх Бог» (в. 24, 26, 28), сам по собі не є остаточна смерть. Про неї, як про останнє засудження гріха, Павло говоритиме в наступному розділі. Але в Римлян 1 її силует вже починає відкидати свою зловісну тінь.

Тим з великим нетерпінням ми чекаємо, яке рішення проблеми запропонує Павло.

Попередній запис

Римлян 1:14-17 – 1:18-23

Римлян 1:14-17 – Блага звістка, спасіння і справедливість Божа «А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим я боржник. Отже, щодо ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 2:1-11 – 2:12-16

Римлян 2:1-11 – Суд Божий буде безпристрасним і позбавленим упередженості «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо ... Читати далі