Римлян 2:1-11 – 2:12-16

Римлян 2:1-11 – Суд Божий буде безпристрасним і позбавленим упередженості

«Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя!»

«А може, дати йому ще один шанс?»

Молодий чоловік працював на заводі дещо більше місяця. Працював, у цілому, непогано, але з ним була одна проблема. У нього був надзвичайно запальний характер: він міг несподівано «зірватися», без особливих на те причин, і в гніві кидати речі в людей, що підвернулися під руку, – Виконроб усадив його на стілець, подивився йому в очі і заговорив з ним як старший брат. «Так не годиться, – сказав він, – тобі потрібно навчитися володіти собою. Попереджаю тебе. Якщо ти продовжуватимеш так себе поводити, мені доведеться повідомити начальство».

Але це повторилося. Повторилося знову і знову. Що було робити? Довелося виконробові із сумом (йому подобався цей хлопець) йти до керівника. Керівник розсердився: як же так, вже декілька тижнів йдуть такі проблеми, а він нічого не знає. Він хотів негайно звільнити винного. Але виконроб заступався. Він пропонував дати хлопчині ще один шанс («я з ним ще раз поговорю, може, він все-таки опанує себе»).

Проте нічого не вийшло. Через три дні стався інцидент у заводській їдальні. Цей робітник ніс чашку чаю, і хтось його випадково штовхнув під лікоть так, що трохи чаю пролилося на сорочку. Робітник розлютився: він виплеснув залишки чаю в обличчя своєму ненавмисному кривдникові, а на додаток сильно ударив кулаком. Виконробові було дуже важко, але ні в нього, ні в керівника не було виходу. Свій шанс робітник не лише проґавив, але ще і зловжив ним.

Виконроб у цій історії чимось схожий на Бога, яким Його представляє Павло, міркуючи про Суд. Бог добрий – не «добродушний», як поблажливий старий дядечко, якому загалом немає діла до того, що відбувається, – добрий у сенсі справжньої турботи і розуміння, пошуку кращих шляхів для кожної людини. Якби це було не так – якби, скажімо, Бог чіплявся до кожного гріха, – нас би вже давно не було на цій планеті. Але Бог терплячий. Знову і знову Він дає людям шанс виправитися, навернутися до Нього в покаянні і довірі, наповнити своє життя справжнім сенсом.

Але якщо це не діє? Такі люди, оголошує Павло (2:4-5), зробили себе ще більшими кандидатами, що заслуговують на прийдешній Суд. У хлопчини в цій розповіді не було вибачень: йому надали усі шанси, які тільки можна було надати. Але він ними знехтував і навіть ще більше погіршив стан речей. Таке трапляється не так вже рідко.

Цей уривок Послання до Римлян – найдетальніший у Павла опис Останнього Суду. Іноді можна почути, що суд – ідея «старозавітна», а Новий Заповіт говорить лише про милосердя. Але це абсолютно не відповідає дійсності. Так, звичайно, Новий Заповіт підкреслює вражаючу (майже неправдоподібну) любов Божу, явлену в хресній смерті Ісуса. Сам Павло скаже про це трохи пізніше у своєму посланні. Але якщо люди уперто відкидають любов Божу (а любов завжди може бути знехтувана!), нічого не попишеш. Саме тому, що Бог є благий і люблячий Творець, Він повинен навести лад у світі. Зокрема і серед людей. Тому Павло каже, що люди, які відступили від поведінки, що личить людині, стоять перед загрозою катастрофи. Закоренілі нечестивці, яким були дані всі шанси, самі напрошуються на неї. Ніяких альтернатив тут не існує.

Картина Суду, намальована Павлом, нікому не дає основи для морального піднесення. От у мене на полицях стоять декілька книг, написаних сучасниками Павла. Хороший приклад – Сенека. Він глибоко роздумував про моральні і філософські питання, дистанціюючись від того, що вважав поширеною аморальністю. Але його колеги часом відмічали, що сам він не завжди наслідує власні ж правила. Він та інші філософи античності дивувалися: чому людина часто знає, яка поведінка є правильною, але не робить цього?

Цей уривок починається з того, що Павло показує саме цей пролом у броні високого язичницького мораліста. Подібні люди могли б йому заперечити: «Звичайно, я згоден з вашими викриттями і з тим, що устої жахливі. Я і сам не менш шокований, ніж ви. Але невже ви не бачите, що не можна всіх міряти однієї міркою? Що і я, і люди на кшталт мене поводимося інакше? Якщо людина має певну освіту і має силу волі, вона цілком може піднятися над звичайним сірим рівнем і жити доброчесним життям, з якого інші братимуть приклад?»

Нічого подібного, сказав би на це Павло: «Жодних вибачень у вас немає. Ви зневажаєте цих грішних бідолах, а самі таємно робите подібні речі». Зрозуміло, Павло не думав, що кожен язичницький мораліст був винен у вадах, описаних ним у другій половині розділу 1. Але моральний закон, як виразився один мій чудовий викладач, подібний до осколка скла. Якщо він розбитий, то розбитий. Усі справжні мудреці, починаючи від Сократа, прекрасно знали, що знову і знову його порушуватимуть.

Греко-римська релігія і філософія не знали концепції Останнього Суду. Але в юдаїзмі він займав центральне місце, і тут Павло упевнено висуває її на противагу язичницьким уявленням. Існує Бог-Творець, Який відповідає за мир і Який наведе в ньому лад. При цьому Він буде абсолютно безпристрасним і неупередженим. Павло, як християнський богослов, у жодній міри не відмовляється від цього важливого для юдаїзму вчення. Останній Суд відбудеться, і на нього з’явиться людина з усім своїм життям, яке вона провадила. Іноді християни думають, що Павлове вчення про «виправдання вірою» (див. особливо розділи 3-4) відміняє Суд у справах. Але Павло нічого такого не каже. Його богослов’я зухваліше, ніж можна подумати по багатьох перекладах. Він реалістично дивиться на світ і говорить про правосуддя Боже.

Римлян 2:12-16 – Як здійсниться безпристрасний суд Божий

«Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа.»

Я вже згадував про те, як божевільний імператор Калігула наказував вішати нові закони так високо, що люди не могли їх прочитати. Що ж, якщо Павло оголосив, що суд Божий абсолютно безпристрасний, здавалося б, виникає аналогічна проблема. Хіба не видав Бог євреям певну «фору»? Хіба не дав їм Закону? Хіба це не означає, що євреям набагато легше виконувати Його волю? Якщо так, то хіба це чесно?

До цієї проблеми Павло повертається в Посланні до Римлян кілька разів, розглядаючи її під різними кутами. Скажімо, у наступному уривку він детальніше поговорить про євреїв: на його думку, євреї дійсно мають певну перевагу (у вигляді Закону), але толку від цього мало, бо, як відмічали пророки, Ізраїль у цілому неодноразово відступав від Закону.

Щоб зрозуміти Павлові міркування, необхідно передусім засвоїти одну річ. Під «Законом» Павло має на увазі єврейський Закон, Тору, дану Богом Мойсеєві на горі Сінай, щоб вона служила керівництвом для людей, позбавлених при Виході. Тора адресована саме Ізраїлю. Логіка Павла в цьому уривку зводиться на тому, що язичники (тобто неєврейські народи) не мають її. Деякі тлумачі вважають, що в Павла «Законом» іменується не лише єврейський Закон, але і взагалі увесь загальнолюдський моральний закон, який пов’язує всіх людей. Але це невірно. З Послань до Римлян і Галатів ясно видно, що йдеться про конкретну історичну подію: даруванні Закону Ізраїлю через Мойсея, через багато років після обіцянні Аврааму.

І другий момент, який часто викликає утруднення в читачів. Люди, які чули про Павла в недільній школі або на проповідях у церкві, часто акцентують один (дійсно центральний) аспект його вчення, а іншими нехтують, незважаючи на їх важливість. Я маю на увазі особливо вчення про виправдання вірою, яке, як ми побачимо в наступному розділі, означає: люди, які вірують, що Ісус воскреслий Володар світу, на підставі цієї віри проголошуються приналежними до народу Божого. Вони вже увійшли до народу, чиї гріхи прощені. Вони формують нову общину Заповіту, яку створює Бог у виконання Свого древнього обіцяння. Віра, а не справи! Дивна, звільняюча, славна істина!

Проте люди часто забувають (хоча в Павла про це сказано максимально ясно), що «виправдання вірою» – істина, що стосується теперішнього часу. Вона пов’язана з тим, як зараз, до майбутнього Суду визначити, хто входить у народ Божий (а тим самим дізнатися, що ти сам належиш до цього народу, що твої гріхи прощені). Але коли Павло говорить про майбутній день Суду (тема цього уривка), він не менш чітко пояснює: цей Суд відбуватиметься відповідно до того, як людина прожила усе своє життя. Про це Павло вже сказав у попередньому уривку (2:7-10). І до цього він повернеться в 14:10.

Деякі екзегети намагаються піти від цього висновку. На їх думку, Павло описує лише теоретичну можливість, яку потім сам проголосить нереальною. В їх розумінні Павло говорить приблизно наступне: «У принципі, Бог хотів би судити всіх людей за їх справами, але оскільки такого суду ніхто не витримає, Бог придумав інший варіант». Проте таке тлумачення суперечить словам самого Павла (не лише тут, але і в Рим. 14:10-12; 2Кор. 5:10; Еф. 6:8; 2Тим. 4:1). Контраст між Судом у справах і виправданням через віру – це не контраст між сценарієм, який Бог хотів би обрати, і сценарієм, який Він обрав. Це контраст між майбутнім Судом (у справах!) і нинішнім передбаченням цього вердикту, який виноситься на підставі віри. (Розумію, що це звучить дивно, але почекайте до наступного розділу: Павло все пояснить.)

Поки він говорить ще про майбутній Суд, але вводить важливий термін, який згодом вживатиме дуже часто: «виправдані». Як легко видно з контексту, термін має юридичний, судовий сенс. За словами Павла (2:16), Бог судитиме усіх людей (зокрема таємниці їх сердець) через царя Ісуса. (Через уривків на кшталт Пс. 2 і Іс. 11 уявлення про Месію як прийдешнього суддю було дуже поширене в дохристиянському юдаїзмі.) В обстановці суду «виправдовувати» – те, що робить суддя наприкінці судового процесу: він (в античності це завжди був саме «він») оголошує, що одна із сторін «права». Судовий розгляд відбувся, і суддя вирішив на користь цієї сторони. У результаті судового рішення виправдана сторона набуває нового статусу. Це подібно до того, як на одруженні людям кажуть: «Проголошую вас чоловіком і дружиною», і це створює для них новий статус, нову реальність. Так і тут, коли суддя оголошує підсудного невинним або оголошує позивача правим, ця заява створює новий стан справ, при якому виправданий отримує новий статус. Він «виправданий». Це – «виправдання».

Розібравшись з цим, ми можемо зрозуміти сенс уривка. Згадаємо, що Павло багато в чому пише про прийдешній Суд і відсутність у Бога всякої упередженості. Він розглядає питання: чи немає у євреїв переваги, якщо вони мають Закон? Він відповідає негативно: Бог судитиме людей відповідно до того, де вони знаходяться, а не відповідно до того, де вони не знаходяться. Люди, що жили не під Законом (тобто язичники), так і будуть судимі; люди, що жили під Законом (євреї), будуть судимі відповідно до Закону, який мають. Одним словом, грає роль не стільки те, чи є в людини Закон, скільки те, чи виконує вона його.

Що ж буде з язичниками? Відповідаючи на це питання (в. 14-15), Павло пише щось таке, що давно являло складність для уважних читачів. Чесно сказати, я не цілком упевнений, що повністю розумію це місце навіть після багатьох років глибокого вивчення. Згідно з одним тлумаченням, Павло хоче сказати: «Наслідуючи свою совість, язичники роблять багато речей, яких вимагає єврейський Закон». Це не виключено (хоча Павлу і на думку не спало би, що такі люди можуть жити таким святим і безгрішним життям, яке можливе лише при повному дотриманні Закону). Згідно з іншим тлумаченням, Павло натякає на щось інше, до чого він повернеться в 2:26-29 і далі: благовістя створює нову категорію язичників, в яких Закон Божий написаний Святим Духом у серці, а тому вони по-новому дізнаються вимоги Закону. Це теж не виключено (хоча у світлі уривків на кшталт Рим. 8:31-39 дещо дивно, що Павло чекає, що християни прийдуть на Суд із суперечливими думками, що осуджують і виправдують). При будь-якому підході в. 14 і 15 залишаються загадкою.

Втім, у головному сенсі уривка сумніватися не доводиться, і він вселяє глибоку розраду. Світом не править ні сліпий випадок, ні вередливий Бог, який потурає улюбленцям і викликає в людей почуття, схоже на те, яке випробовуєш після незадовільного судового слухання. Люди жадають справжнього правосуддя, моляться про його, прагнуть до нього – і вони отримують його. Справжнє правосуддя буде явлено так, що всі його побачать і пізнають. Бог судитиме людей і таємниці їх сердець через Месію, Ісуса Христа. Це добра звістка для світу, в якому справжнє правосуддя знайти як і раніше нелегко.

Попередній запис

Римлян 1:24-27 – 1:28-32

Римлян 1:24-27 – Нечисті пожадливості, знеславлені тіла «Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб ... Читати далі

Наступний запис

Римлян 2:17-24 – 3:1-8

Римлян 2:17-24 – Домагання юдея і пов'язані з цим проблеми «Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Закона, і хвалишся ... Читати далі