Дії 24:22-27 – 25:1-12

Дії 24:22-27 – Фелікс заморожує ситуацію

«Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде. І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.

А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе! Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів. Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста. А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в’язниці Павла залишив.»

Один мій друг читав у мене в храмі проповідь про батареї і водостічні труби. Одні люди, сказав він, схожі на батареї: вони гріють оточення, віддають їм своє тепло. В їх присутності приємно знаходитися, вони як би пожвавлюють. Інші, навпаки, висмоктують усе, що навколо них, і майже нічого не віддають самі. Вони витягають з оточення енергію, сили. Після спілкування з ними інші люди почувають себе виснаженими, як розумово, так і душевно, а часто і фізично. Далі проповідник задався цікавим питанням, чи слід вважати Бога батареєю чи водостічною трубою. За його словами, багато хто приписує Богові останнє (ніби, увесь час чогось вимагає, увесь час Йому мало, та ще і критикує), насправді Бог – батарея і навіть краща з батарей. Загалом, слухати було дуже цікаво: той факт, що я пам’ятаю проповідь через декілька років, свідчить сам за себе. Але в даному випадку я згадав це у зв’язку з діленням людей на дві категорії.

Фелікс був водостічною трубою. Він брав усе, що дав йому імператор Клавдій, і використовував у власних цілях. Він забажав чужу дружину і узяв її собі. До минулого Друзілли Лука не привертає уваги, але багато кому з перших його читачів воно було добре відоме. Вона була сестрою Агріппи II, з яким ми незабаром познайомимося, а скандалами в I столітті цікавилися анітрохи не менше, ніж зараз, особливо якщо ці скандали стосувалися людей багатих і відомих. Не щодня, погодьтеся, вискочка і колишній раб бере в дружини принцесу, особливо якщо вона вже була заміжня за кимсь ще. Видно в цього Фелікса була наявна хватка.

От і цей епізод: порівняння з водостічною трубою просто напрошується. Навіть коли він поводиться начебто непогано, видно, наскільки він діє у своїх егоїстичних інтересах. Звичайно, становище його непросте. Так, юдейські вожді знаходилися під його контролем, але несильно і до певного часу. Адже місцеві керівники нерідко писали скарги на намісників, і в Юдеї вже траплялися прецеденти, зокрема дуже відомі, за півстоліття до описуваних подій. Але навіть якщо б вони не стали з ним зв’язуватися, поки він обіймав цю посаду, адже він не міг і не збирався обіймати її вічно! Тому вимагалося проявляти обережність і поступливість. Не в його інтересах було просто узяти, припинити справу, відпустити Павла, а потім вислуховувати обурені вигуки на всьому шляху від Єрусалиму до Кесарії, а то, чого доброго, і окрик з Риму.

З іншого боку, не в його інтересах було засудити римського громадянина, що явно знає свої законні права і добре орієнтується в ситуації. Блискуча промова, де Павло спростував основні звинувачення, вказала на відсутність обвинувачів і обґрунтувала свою загальну позицію, справила на нього враження і, можливо, на частину юдеїв теж. Загалом, питання було складне. Як у подібному випадку поведеться водостічна труба? Зрозуміло, відкладе справу. Загальмує ситуацію. Заморозить усе, що тільки можна. Він каже: «Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде». Але Лісія немає. Втім, якби він і з’явився, знайшлася б інша відмовка.

Отже, Фелікс виявився з римським громадянином на руках. Тримання під вартою саме по собі не вважалося покаранням: так поступали з людьми, поки вирішували, що з ними робити, або щоб вони не створювали смуту, або, як у даному випадку, щоб захистити від вбивства і насильства. Ситуація тонка. Чи не стане Павло скаржитися, що Фелікс з ним погано повівся? Певна небезпека цього існує: тому Фелікс дає йому певну свободу і можливість бачитися з друзями. До того ж римська система не припускала, що в’язнів потрібно годувати, що про них потрібно піклуватися. Тому або для них приносили необхідне, або вони голодували (Флп. 2:25; 4:10-20). Також, щоб створити в Павла враження, ніби розслідування ведеться, намісник регулярно посилав за ним і дозволяв висловлюватися. Але знову-таки це була користь у чистому вигляді. Адже він чув, що Павло збирав пожертвування по різних провінціях і заплатив за жертви в Храмі. Звідси Фелікс зробив висновок, що Павло при грошах. А раз при грошах, чи не можна від цих грошей відітнути якусь частину? Швидше за все, Фелікс не висловлював своє бажання безпосередньо («десять тисяч талантів – і ти вільна людина») – такий шантаж занадто небезпечний, бо чутка про нього в будь-який момент може просочитися і намісникові не минути лиха, – але воно звучало в натяках і підтексті. Як, мабуть, засмучується Павло, що не може більше говорити людям про свого Ісуса! Нехай скористається випадком і посвідчить перед Феліксом і його дружиною. Зручний момент створений, натяк поданий – залишається лише чекати, поки Павло нарешті дасть слабке місце.

Проте хабара він так і не дочекався, а в 58 році термін його служби добіг кінця. (Датування ми можемо відстежити за монетами того часу: кожен намісник карбував монети зі своїм ім’ям і з ім’ям імператора.) Здавалося б, прекрасна можливість покінчити з усією ситуацією, не звалювати на наступника невирішені проблеми і взагалі вряди-годи вчинити порядно. Але ні. Стічні труби так не поводяться. До того ж в останні роки свого перебування на посаді він досить провокував юдейську владу і побоювався неприємностей з їх боку. (У результаті він і отримав неприємності і врятувався лише завдяки заступництву свого брата Паланта перед Нероном.) Отже, прагматично залишити Павла під вартою: нехай євреїв хоч це заспокоїть. Тлумачам, які уявляють, що Лука намагається намалювати римських можновладців білими і пухнастими, благородними і справедливими, варто перечитати подібні уривки.

Перед цим у нас є перекличка із сценою в Мр. 6:20, де описувався Іван Христитель перед Іродом Антипою: правитель звав його до себе, і вони розмовляли. Як і Іван, Павло, мабуть, переживав змішані почуття в такій ситуації – одночасно тривожно і цікаво: корумпований, зіпсований намісник знаходив своєрідне задоволення в бесіді, хоча сам боявся. І у Фелікса дійсно були підстави побоюватися! Адже віра в Месію Ісуса означала, що треба бути справедливим, контролювати себе і готуватися до майбутнього Суду. А по всіх цих напрямах, розумів Фелікс, у нього справи кепські. Взагалі він намагається грати з Павлом у кішки-мишки, вважаючи себе при цьому кішкою, але в результаті виявляється переляканою мишею. Йди, йди, каже він; о, ні, приходь, я ще послухаю – ні-ні, краще йди. І так нескінченно.

Між іншим, Кішкою Лука вважає зовсім не Павла, а Ісуса Месію, справжнього Володаря, бо не про себе свідчить Павло, а про свого Господа. Свідчить про Ісуса, Який усе виправить, Який жадає побачити правосуддя в наших громадських справах, самоконтроль у приватних справах, Який сам помер від рук римського «правосуддя» і воскреснув як початок нового світу. Не забуватимемо, що Дії – це книга, яка описує, що Ісус продовжував здійснювати і чому продовжував учити (1:1). І от його тривале служіння: живий Ісус знову стоїть перед римським прокуратором і намагається направити його на шлях істини, справедливості і Царства Божого (Ів. 18:33-19:12).

Два роки, проведені під вартою в Кесарії, були для Павла тортурами. Подібно до орла із зламаними крилами, він бачив перед собою світ, якого не міг дістатися: море, гавань, де він вже не раз бував, і куди можна дійти лише за декілька хвилин. Як бути з його покликанням свідчити в Римі? Раніше він послав листа тамтешній общині, де він говорив, що буде в них після короткого візиту в Єрусалим. Ісус ясно обіцяв, що в Рим апостол потрапить. І де ж усе це?

Відповіді не було. Без сумніву, Павло читав Псалми, знаходячи в них підтримку, розраду і віддзеркалення своїх почуттів: повстань, Господи, чому Ти зволікаєш? Чому попускаєш торжествувати язичникам? Хіба не про славу Імені Твого йде мова? Можливо, саме з цієї причини в Біблії є такі псалми. Чи, можливо, народу Божому попускається перебувати в становищі, де він повинен молитися більш особисто і гнівно, щоб співрозділити з більшою частиною людства їх долю: дивний, самозакоханий сірий світ, в якому майже ніщо не натякає на Бога, – і принести цей тупий біль, невисловлену печаль у мову, у молитву, у присутність Божу. Можливо, це частина виправлення світу.

Ще Павло, наскільки дозволяла ситуація, уважно придивлявся до того, що відбувається в навколишньому світі, у церкві. А що відбувалося в цей час з тим анонімним супутником, який час від часу пише «ми» в Діях, де знаходився він? Є версія, що був зайнятий якимсь іншим служінням.

Дії 25:1-12 – До кесаря підеш

«А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається. Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла. Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести, бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це? Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря! Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!»

Можна уявити, як співалися царські псалми в першому єрусалимському Храмі, які думки володіли людьми. «Боже, Свої суди цареві подай, а Свою справедливість для сина царевого, хай він правдою судить народа Твого, а вбогих Твоїх справедливістю! Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду». (Пс. 72:1-3) Цього ми хочемо, кажуть співаки. Хочемо царя, який буде справедливо судити народ і заступатися за бідняків. Тоді гори «приносять народові мир, а пагірки правду». Цей цар усіх розсудить. Завдяки ньому земля покоїтиметься у мирі, а поля приноситимуть належні урожаї. І з кожним новим царем такі пісні співалися знову, і знову возносилися молитви. Мабуть, багато хто в Храмі думав: ми говорили це і раніше, але нічого не збулося. Ми покладали свої сподівання на попереднього царя, а він нас підвів. Чи буде все інакше тепер?

Згідно з новозавітним вченням, ці надії збулися в Ісусі. Але зараз я не про це. Всякий раз, коли на престол сходив новий римський імператор або в Юдеї з’являвся новий намісник, у людей з’являлася надія, подібно до того, як зараз вона виникає при обранні нового президента чи прем’єр-міністра. Можливо, цього разу до нашої справи прислухаються? Може, ця людина зробить те, що мало бути зроблене? Звичайна відповідь: і так, і ні. А через декілька років ми говоритимемо те ж саме про когось ще.

Тому не слід дивуватися з подій, які відбулися за приїздом Феста (59 Р. Х.), надій і розчарувань обох сторін. Спочатку він наносить потрібний візит ввічливості в Єрусалим, знайомиться з юдейськими старійшинами на їх території. Тут ми бачимо, що побоювання Павла за свою безпеку були повністю оправдані: після суду перед Феліксом минуло два роки, але питання про Павла вони ставлять перед Фестом майже відразу ж. Підозрюючи, що від судового процесу в Кесарії толку не буде, – Павло повторить свою апологію перед новим намісником і, мабуть, доб’ється схожого результату – вони пропонують Фесту привести Павла в Єрусалим. Судячи з усього, Фест їх розкусив і про можливу засідку здогадався (в. 3). Тому він пропонує їм самим прибути в Кесарію і висунути звинувачення там.

Що ж, в усякому разі, з’явилася людина, при якій справа зрушилася з місця. Справ у нового намісника, що з’явився в Юдеї, мабуть, після короткої (декілька місяців) відсутності намісника, було безліч, і усі вони вимагали уваги. Секретарі, раби, посланці із Сирії приходили до нього, і хто знає, з чого починати, з чого братися? Потрібно ще познайомитися з місцевою аристократією і так далі. При такій кількості турбот цікаво, що вже на наступний ранок після приїзду Фест займає суддівське місце і наказує привести Павла. З Єрусалиму з Фестом прибули деякі юдейські вожді із звинуваченнями: судячи з опису Луки, вони поводили себе дуже агресивно і вороже по відношенню до апостола, якого не бачили два роки. І створюється враження, що список звинувачень розрісся. Грубо кажучи, Павла тепер звинувачували в усьому, починаючи від задуму зруйнувати Храм до продажу наркотиків підліткам і проїзді на червоне світло.

Знову ж таки мабуть, що Лука сильно скоротив промову Павла: навряд чи вона уміщалася в 15 слів. Лука дає лише короткий переказ, який у цілому нагадує виступ у попередньому розділі (я не згрішив ні проти юдеїв, ні проти Храму), але містить одне важливе додавання: ні проти кесаря. Очевидно, подібно до деяких обвинувачів у Филипах і Солуні, його вороги інкримінували йому тепер не лише антиюдейську поведінку, але і висловлювання проти Риму. Павло міг би їм відповісти, що в них кінці з кінцями не сходяться: антиюдейські вчинки, які вони йому приписують, можна чекати від язичника, а антиримські сентенції – те, на що здатен юдей. Але можливо, він згадав власні слова про благовістя як «для юдеїв – згіршення, а для греків – безумство» (1Кор. 1:23) і вирішив, що при усій своїй непослідовності такі висловлювання типові і для християнського благовісника очікувані.

Наскільки Павло передбачав наступні події? За два роки в нього було багато часу подумати і помолитися. Швидше за все, йому спадали на думку найрізноманітніші можливі сценарії. Сильні сторони свого становища він прекрасно розумів: як ні хочеться Фесту догодити своїй новій провінції, він побоїться засудити римського громадянина. Звичайно, Фест міг його і відпустити на свободу (що, до речі, негайно поставило б життя апостола під загрозу – наявність римської варти неприємна, але життя вона захищає). Проте Павло розумів, що таке в будь-якому випадку маловірогідне. Як же бути? Як вирватися з безвихідної, патової ситуації?

Фест робить ще один крок, яким сподівається здобути прихильність юдейської влади зокрема і юдейського населення в цілому. Він вже натиснув на старійшин, запропонувавши їм проїхатися в Кесарію. Чому б зараз не зробити їм послугу? Але і він розумів, і Павло розумів, що без згоди Павла це було б неможливо. Звідси питання: «Хочеш піти в Єрусалим, щоб там був тобі ухвалений вирок за цими звинуваченнями в моїй присутності?» Якщо навіть Павло не погодиться, нехай старійшини почують, що це питання було поставлене. Про те, яку відповідь він отримає, він, втім, здогадувався – в усякому разі здогадувався про першу частину відповіді, – але нехай бачать, що спробу він зробив.

Свої права Павло знає. Він стоїть перед судом кесаря, його вислуховує офіційний представник кесаря, а тому він як громадянин Римської імперії просить римського суду. Знову він заявляє про свою невинність. Страти, якщо вона виявиться заслуженою, він не боїться, але він прекрасно знає, що бути спровадженим в Єрусалим – це означає бути «виданим на догоду» юдейській владі (в. 11). Відповідно, він закликає намісника виконати свій обов’язок, подібно до того, як він наполягав на публічних вибаченнях від филипських суддів. Але оскільки інших карт у нього більше немає, він викладає козирного туза, що залишився: «Вимагаю суду кесаревого».

Деякі вважають, що він мав на увазі лише «вимагаю суду кесаревого в особі його представника, тобто тебе», «нехай мене судять тут і тільки тут». І тоді виходить, що Фест скористався Павловим формулюванням і переадресував справу Його величності. Але це натяжка. Швидше за все, Павло якраз і хотів відправитися до самого кесаря.

Отже, апостол апелює до вищого суду імперії. Таке його право як громадянина, хоча небагато громадян ризикували турбувати Його величність своїми справами: адже справа легко могла обернутися проти них! Але ще раніше Бог вселив Павлу (Дії 19:21) і Ісус обіцяв йому у видінні (23:11), що йому потрібно йти в Рим. Знаючи, що таке його покликання, Павло приймає відповідальне рішення.

Тут є цікавий момент, що стосується взаємозв’язку між Божим задумом і нашими молитвами. Іноді ми молимося і чекаємо, що Бог щось зробить, але іноді Його цілі здійснюються через узяття людьми на себе відповідальності. Заздалегідь важко сказати, як йде справа. Звичайно, іноді буває так: «Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!» (Вих. 14:14). Але в інших випадках: «Будь сильний та відважний, бо ти зробиш, що народ цей посяде той Край, що Я присягнув був їхнім батькам дати їм» (Нав. 1:6). Для того, щоб вирішити, як поводитися, потрібні молитовні роздуми. До таких роздумів покликані всі християни і особливо християнські керівники. (І зауважимо, що навіть у випадку з Ісусом Навином Бог дає людям землю, яку дає їм Ісус Навин!)

Отже, Павло апелює до кесаря, і перед нами знову виникає питання, які мотиви рухали Лукою при написанні Дій. Адже те, що він описує в розділах 21-26, це, строго кажучи, не судові процеси як такі, а приготування до процесу майбутнього, про який у книзі не сказано ні слова.

Попередній запис

Дії 24:1-9 – 24:10-21

Дії 24:1-9 – Юридична демагогія «А по п'яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, ... Читати далі

Наступний запис

Дії 25:13-27 – 26:1-11

Дії 25:13-27 – Агріппа і Верніка «Як минуло ж днів кілька, цар Агріппа й Верніка приїхали до Кесарії, щоб Феста ... Читати далі