Дії 21:15-26 – 21:27-36

Дії 21:15-26 – Захищаючись від неминучого

«А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили. А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.

А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.»

Одна з прадавніх і відомих легенд в англійській історії – про короля Кнута. (Він правив у XI столітті.) Легенда свідчить, що одного разу він велів поставити свій трон біля морського берега, лицем до приливу, що насувається. Кнут здерся на трон і, щоб показати свою владу, велів морю зупинитися, не насуватися далі. Море не звернуло на його слова анінайменшої уваги, і йому разом зі своєю свитою довелося в темпі ретируватися.

Ряд хитромудрих істориків вважає, що Кнут був розумніший, ніж можна подумати. Він лише хотів продемонструвати улесливим придворним, наскільки він не відповідає тим лестощам, які вони йому кажуть. Нехай усі знають, що він лише людина і не здатен наказувати морським хвилям. Але які б не були його внутрішні мотиви, картина залишається: король, що марно намагається загородити шлях неминучому.

Схоже враження залишають у даному випадку спроби бідної єрусалимської церкви. І якщо Павло, розповідаючи про свої пригоди (в. 19), не опустив гострі моменти, їх тривога росла. Хвилювання в Антіохії, побиття камінням у Лістрі, побої у Филипах, ще хвилювання в Солуні, втеча з Верії, суди і антиєврейське насильство в Коринті, а потім ще скандуючий натовп (25000 людей) в Ефесі – що ж буде в Єрусалимі? Пікнік для недільної школи?

До того ж вони краще за Павла знали, наскільки мінливі настрої в Єрусалимі. Так, Корнилій навернувся, хрестився і отримав Духа Святого, не будучи обрізаним: сам Всевишній сказав Петру, що це нормально. Потім виникли спори і Єрусалимський собор прийняв рішення в тому ж руслі. Але часи міняються. Благовістя встигло далі поширитися серед жителів Єрусалиму, і усі новонавернені були «ревні оборонці Закону» (знову ця рокова фраза!). Іншими словами, усі ці тисячі людей, Павле, обрали ту саму лінію, якій ти і сам колись слідував: ревнувати про честь Божу, про вічний і непорушний Закон Мойсеїв, про святість Храму і Землі обітованої, про національне звільнення від римського гніту, про виправдання Ізраїлю і, звичайно, відновлення «царство Ізраїлеві» (Дії 1:6). Чи не це обіцяв і сам Ісус?

Дивися ж, Павле, продовжували єрусалимські пресвітери, в якому ти виявився становищі: про тебе вірні знають лише те, що ти збиваєш народ. «Вони ж чули про тебе» (цікаво, від кого? хто ширив ці чутки?), «ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв». Іншими словами, Павло відмовляє юдеїв дотримувати все ті заповіді, які відрізняють їх від язичників.

І це – християни? Так, мабуть, подумав Павло. Які ще потрібні вороги при таких друзях? Він міг би сказати: нічого подібного я не роблю; не знаю, хто це вигадав, але це все нісенітниця. Адже одна справа говорити наверненим з язичників, що їм немає нужди навертатися в юдаїзм, щоб стати повними членами народу Божого, і зовсім інша – закликати юдеїв до відмови від батьківських звичаїв і традицій. Останнього в Павла не було ні на думці, ні на язиці.

Навпаки, «для юдеїв я був як юдей». Чи була з собою в Павла копія 1 Послання до Коринтян на доказ того, що він говорив насправді? Чи це теж могло бути ризиковано. Адже там ще сказано: «Обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе – дотримування Божих заповідей» (1Кор. 7:19). Останнє висловлювання містить свідомий парадокс: обрізання саме складає одну із заповідей! Але ця компанія в Єрусалимі, схоже, не налаштована на обговорення парадоксів. Не варто навіть і намагатися пояснювати. Вони мислять просто: усе чи нічого. Або ти кажеш, що обрізання важливе (і будь-якого християнина потрібно обрізувати), або кажеш, що воно неважливе (і тоді обрізувати не потрібно взагалі нікого, навіть євреїв). Інших можливостей не бачать, і зрозуміло, який вибір зробили вони самі.

Маю зізнатися, що як людина з церковного керівництва я дуже співчуваю Павлу. Яка знайома ситуація! Ревнителі ліворуч, ревнителі праворуч, ревнителі спереду – усе зі своїми абсолютними і безумовними істинами. І зазвичай ще всі добромисні: хочуть зберігати вірність Ісусу, хочуть справжнього життя. Як для них пояснити, що не все так просто? І не тому непросто, що ми всі без потреби заплутали і ускладнили, або що Євангеліє заплутане, або що ми вступили на шлях рокових компромісів. Але таким і є реальне життя у світі Божому: у ньому багато складного і неоднозначного. Діючи в любові Божій, потрібно бути готовим до прийняття цієї багатогранності.

Розуміючи, що пояснення не допоможуть, Павло погоджується на символічний акт. Теоретично, задумка небезглузда: «Як, наш друг Павло невірний Закону Мойсеєвому? Звісно, ні! Ви тільки на нього погляньте: очищає себе, платить витрати чотирьох людей, які знаходяться під обітницею разом з ним. Вони роблять у точності те, що і заповідав Мойсей. Як можна звинувачувати його у відступництві?» Можливо, цей план на якийсь час би і спрацював. Дійсно, Чис. 6 описують можливість очищення, коли людина певний час живе в особливому аскетизмі, особливому благочесті, особливо прагне уникати ритуального забруднення (навіть не бере участь у похоронах близьких членів сім’ї, щоб не осквернитися). Жодного вина, жодних міцних напоїв, навіть жодної виноградної шкірки. Жодної стрижки волосся, жодних похоронів – в усьому прагнення до максимальної чистоти.

Як ми вже бачили (пор. Дії 18:18!), Павло був тільки «за». Він і за власною ініціативою міг робити подібні речі. Без сумніву, він би сказав, що робить їх заради Господа Ісуса, але сенс по суті однаковий: не законницький обряд, покликаний здобути особливе благовоління Боже, але радісний відгук повної самовіддачі Тому, хто віддав усього Себе заради нього (пор. «чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» Флп. 3:12).

Отже, вони пішли. Павло – мандрівник, Павло – римський громадянин, Павло – проповідник в Ареопагу, Павло – підсудний перед римським трибуналом у Коринті, Павло – підбурник спокою в Ефесі, цей самий Павло обстриг голову, заплатив за витрати інших і увійшов до Храму, щоб оголосити про закінчення днів очищення. Швидше за все, він розумів, що толку не буде. Прийом, який йому і його друзям влаштував в Єрусалимі кіпріотський юдеохристиянин Мнасон, був привітним, але це був останній гостинний притулок.

Дії 21:27-36 – Хвилювання в Храмі

«А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали, кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!… А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе! Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм. І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено… Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався! І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали. Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв’язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив? Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці. А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського, бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!»

У новинах зараз постійно повідомляють про американських і британських солдатів в Афганістані та Іраку. Подібно багатьом іншим, я вважав і вважаю, що ми творимо в цій частині світу зовсім не те, що потрібно, і моя позиція незмінна. Проте я захоплююся людьми, які роблять виключно важку роботу в таких важких умовах. (Бувають, зрозуміло, і негідники, але вони завжди бувають.) Британське телебачення зазвичай бере інтерв’ю в британських офіцерів, і знову і знову ми бачимо, як навіть перед лицем неможливих завдань і трагічних подій вони проявляють масу здорового глузду, свободу від демагогічної риторики. Вони прийшли туди, щоб робити свою справу, і вони роблять її професійно, а по можливості ще і з почуттям гумору. Іноді згодом, пішовши у відставку, вони беруться за відповідальні і хороші справи.

Про цих молодих військових, компетентних і освічених, що намагаються зорієнтуватися в лабіринті близькосхідної політики, я думаю, коли читаю про трибуна когорти в Антонієвій фортеці (побудована римлянами з видом на Храм, щоб бути напоготові в разі хвилювань). Трибуни римської армії зазвичай були молодими людьми, що йдуть вгору політичними, а часто і соціальними щаблями. Можливо, цей чоловік був з аристократичної сім’ї, і вже точно він був освіченим. Проте ніщо в римській системі не підготувало його до хитросплетінь юдейського політичного і релігійного життя. Одного разу один університетський професор зі Святої землі стомлено сказав мені, що в принципі, за наявності часу і бажання, палестинську проблему можна пояснити розумному і зацікавленому слухачеві, але якщо я хочу зрозуміти Ліван, мені треба захистити спершу хоч би магістерську дисертацію з близькосхідної політики. Аналогічно йшла справа в Єрусалимі 50-х років I століття. Одного разу я намалював велику схему всіх груп і течій в юдаїзмі перед початком першого антиримського повстання (десять з гаком років після подій, що описуються в Діях 21), і вона з усіма рисками і стрілками зайняла в мене цілий письмовий стіл. Про цих людей писав і Йосип Флавій, – без сумніву, спрощуючи на кожному кроці.

Отже, святковий Єрусалим вирує. Лука не повідомляє, що Павлу вдалося встигнути до П’ятидесятниці, але це цілком імовірно і пояснює присутність у місті євреїв з Азії. Натовпи паломників легко розігріти, легко збудити криками про спійманого зрадника. Яке там очищення, яка обстрижена голова і обітниці: от людина, яка усюди учила, що юдаїзму кінець, що наш народ, наш Закон і Храм – втрата часу! І нічого, що Павло увійшов до Храму з чотирма іншими юдеями, оголошуючи закінчення днів очищення: на факти ніхто не звертав уваги. На додаток дещо і вигадали: ніби Павло ввів християнина з язичників на ім’я Трохим у Храм (а не просто в місто). Загалом, азійські юдеї (мабуть, з Ефеса) примудрилися влаштувати те, що в Азії чинили Дмитро з колегами. Павло міг тут невесело згадати власні слова про те, що благовістя про Ісуса Христа розіпнутого і воскреслого для юдеїв – згіршення, а для еллінів – безумство. Слова збувалися якнайкраще.

Дивом він вижив. Якщо натовп хоче влаштувати суд Лінча, не чекаючи, поки військові у фортеці розворушаться, підведуть підкріплення і втрутяться, йому важко зашкодити. Павла поволочили за межі Храму і, повідомляє Лука, «двері негайно зачинено». (Ремарка Луки нагадує зауваження Івана про Юду Іскаріота: «Зараз вийшов. Була ж ніч».) Більше Павло не побачить дивних по красі прибудов Храму. Втім, існувати Храму залишиться лише близько 15 років, після чого він буде зруйнований.

Трибун побачив колотнечу і жертву, спробував розібратися в ситуації, але, оскільки звинувачення були занадто розпливчаті, невизначені і в будь-якому випадку неточні, він нічого не зрозумів. Про всяк випадок скувши Павла ланцюгом (у наступні дні, місяці і роки апостолові доведеться до нього звикнути), він спробував відвести його в казарми. Знову ми бачимо скандуючий натовп, що нагадує натовп в Ефесі і, звичайно, сцени суду над Ісусом. Первосвященики в справі Павловій доки не замішані, але незабаром вони виявлять себе.

І виникає наступна ситуація. Натовп намагається лінчувати Павла за хибним звинуваченням у невірності юдейському Закону і звичаям. Римський офіцер рятує його. Всупереч думці деяких тлумачів, Лука зовсім не обіляє тут римлян, виставляючи євреїв у поганому ракурсі: ніби, євреї завжди робили щось не те. Згадайте тільки гордих і безглуздих римських магістратів у Филипах! І почекайте трішки, скоро побачите хитрих і безпринципних намісників Фелікса і Феста! Ні, Лука показує певну загальну закономірність, куди входять і сцена з Галліоном у Коринті, і сцена з міським клерком в Ефесі. Дайте цьому чоловікові шанс, і він доведе свою невинність. Нехай безпристрасна справедливість запанує над сказом натовпу, і Павла виправдають.

Жодних абстрактних повчань про християн у цілому тут немає. Перед нами дуже конкретна ситуація, пов’язана з Павлом. Так, куди б він не пішов, виникали хвилювання. Але це лише тому, що він зберігав вірність істинному (нехай навіть незвичайному і небезпечному) задуму Бога Авраама, Ісака і Якова, Бога-Творця, Який одного разу призве до відповіді весь світ. Кожне виправдання Павла передбачає цей великий день. Бог, Який призвав язичника Кира врятувати Ізраїль з Вавилона (Іс. 45:1), використовує римське правосуддя (при усіх його очевидних недоліках), щоб показати: Павло не зробив нічого, що заслуговує смерті. Поглянувши на ситуацію в цьому ракурсі, ми повинні вчитися підходити до сучасних складних проблем віри, політики, правосуддя і вірності зі свіжою мужністю і надією.

Попередній запис

Дії 20:28-38 – 21:1-14

Дії 20:28-38 – Пильнуйте себе та всієї отари «Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, ... Читати далі

Наступний запис

Дії 21:37-22:11 – 22:12-22

Дії 21:37 – 22:11 – Послухайте розповідь «А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось ... Читати далі