Дії 18:18-28 – 19:1-10

Дії 18:18-28 – Аполлос в Ефесі і Коринті

«А Павло, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і поплинув у Сирію, і з ним Прискилла й Акила; він у Кенхреях обстриг собі голову, бо обітницю дав був. І прибув він в Ефес, і там їх позоставив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юдеями. Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився, але попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу. І, побувши в Кесарії, він піднявся, і, привіт славши Церкві, відбув в Антіохію.

І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи. Один же юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу. Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення. І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли, і докладніш розповіли йому про дорогу Господню. А коли він схотів перейти до Ахаї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благодаттю, бо він переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос.»

Чого тільки не роблять у наші дні заради спонсорства. Нещодавно один ієрарх здобув більше мільйона фунтів стерлінгів, пробігшись у Лондонському марафоні. Інший мій знайомий колега отримав немало грошей для своєї церкви, скинувши вагу під час Великого посту (незабаром він її собі повернув, поїдаючи пасхальні яєчка і всяке таке). Інший колега бігав босими ногами по розжареному вугіллю: одна справа, знаєте, засукати рукави і бруднити руки і зовсім інша – знімати шкарпетки і обпалювати ноги. Якщо ближче до нашого уривка: я бачив, як люди заради добродійності зрізають волосся чи збривають бороду, вуса.

Але заради чого Павло обстриг голову в Кенхреях? Ясно, що не заради добродійності: до недавніх часів ніхто так грошей, здається, не заробляв. Можливо, у нього були серйозніші підстави? В. 18 часто дивує людей, які вважають, що Павло нехтував усілякими правилами і статутами, і вже тим більше релігійними «обрядами». Проте в діях Павла немає ніякого заперечення божественної благодаті чи первинності божественної благодаті. Можливо (пор. 21:23-24), він просто наслідував установку, яку одного разу декларував у 1Кор. 9:20-22: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних…. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких». Зі свого власного минулого Павло знав, як відреагують ревнителі Закону в Єрусалимі на появу людини з подібною репутацією. Тому йому мало сенс зримо підкреслити своє юдейське благочестя.

Втім, можливе ще одне пояснення. (Лука пояснення не дає, мабуть, просто тому, що вважає його самоочевидним. Самоочевидним воно і було для його читачів, чого про нас сказати не можна.) У ті часи люди іноді давали спеціальні обітниці як знак і нагадування про ті урочисті молитви, які вони возносили Богові. Можливо, коли Господь велів Павлу залишатися в Коринті довше, ніж Павло розраховував, апостол вирішив не стригтися, доки він не покине ці місця. Кенхреї, де він обстриг волосся, – східний порт Коринта. (До речі, саме з кенхрейської церкви походила служебниця Фіва, якій Павло згодом довірить Послання до Римлян.) Іншими словами, Павло вже покидав землю Коринта. І якщо він раніше відрощував волосся на знак довіри до піклування і захисту Божого в Коринті, то тепер самий час їх було постригти.

Про наступні переміщення Павла Лука повідомляє нашвидку: на кораблі в Кесарію, потім в Єрусалим, назад в Антіохію і далі – у те, що іноді називають «третьою місіонерською подорожжю» (знову проходячи через Галатію і Фріґію, т. з. центральну Туреччину). У Ефес він потрапить незабаром (19:1), і це говорить щось про його маршрут, оскільки Ефес знаходився більш менш на захід від Іконії та Антіохії Пісідійської: отже, від Антіохії він пішов на захід, через долину, через Лаодікію вийшов до узбережжя.

І тут Лука представляє нам ще одного місіонера, який також з’являється значущою фігурою в одному з Послань Павла, а в другому згадується лише в Тит. 3:13 – Аполлоса. Аполлос – один із тих цікавих людей первинного християнства, про яких ми майже нічого не знаємо. Павло явно мав до нього глибоку повагу, хоча з 1 Послання до Коринтян ясно, що після приходу Аполлоса в Коринт деякі оголосили, що віддають перевагу йому над Павлом, і єдність общини порушилася. Павло пише: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1Кор. 3:6). Лука проводить ту ж думку у в. 27 (у Коринті Аполлос «помагав… багато тим, хто ввірував благодаттю», пор. 1Кор. 15:10).

Цікаво, проте, чого саме не знав Аполлос і які прогалини це створювало в його первинній проповіді. І взагалі як вийшло, що така розумна і ерудована людина, що знала Біблію, знала про хрищення Іванове і про Ісуса (причому він ще «про Господа пильно навчав»!) випустив з уваги щось суттєве, що Акила і Прискилла знали, а він ні? Взагалі Лука цілком міг включити цей епізод як вступ до наступної історії про зустріч Павла з учнями Івана Христителя в Ефесі, яка у свою чергу упереджає великий сюжет про ефеські події. Також Лука зазвичай не упускає випадку показати важливу роль жінок у ранній церкві: Прискилла допомагає чоловікові напучувати освіченого чоловіка з великого університетського міста Олександрія. Але справа не лише в цьому.

Мабуть, найсуттєвіший момент тут пов’язаний з християнським хрещенням в ім’я Ісуса і з хрещенням Святим Духом. Цілком можливо, що сам Алоллос вже мав Духа (хоча на підставі одного лише в. 25, «палаючи духом», як роблять деякі тлумачі) виводити це ризиковано. Проте, хоча він знає багато що про Ісуса і, швидше за все, вже вважає Його Месією, йому відоме лише хрищення Іванове. Іншими словами, завдяки якомусь невідомому нам збігу обставин він міг розповісти про служіння Ісуса (мабуть, навіть про смерть і воскресіння), розповідь, яка, як ми пам’ятаємо, навіть у Діях починається з Івана Христителя (Дії 1:5, 22). Але ніхто не сказав йому, що після П’ятидесятниці церква приймає до себе на рівних усіх, хто хрестився в ім’я Ісуса (чи «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», Мт. 28:19). І можливо (лише можливо), він знаходився в тій же ситуації, що і дванадцять чоловік з наступного епізоду, які не відразу зрозуміли, що Бог виливає Свій Дух на учнів Ісуса і це можливо кожному вірному.

Лука не дає чітких правил відносно того, як люди повинні вступати в сім’ю вірних: іноді це відбувається так, іноді по-іншому. Входження в Церкву, як і дорослішання, відбувається в людей з різною швидкістю і по-різному, і це потрібно враховувати. Головне бути відкритими до того, щоб вчитися, причому вчитися часом з несподіваних джерел, щоб побачити божественне одкровення в Писанні, апостольському вченні і громадському, церковному житті.

Дії 19:1-10 – Павло в Ефесі

«І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення. І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. Як почули ж оце, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було чоловіка з дванадцять.

А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана. Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.»

Відповідь ефеських учнів стала прозивною навіть серед богословів. Нещодавно я допомагав організовувати конференцію, на яку з’їжджалися відомі люди зі всього світу. Після попередньої згоди головні доповідачі повинні були заповнити певну форму з особистими даними і прислати її організаторам. Трохи зачекавши, я зв’язався з одним з учасників, автором і ученим з міжнародним ім’ям, і запитав, чому він не прислав форму вчасно.

– Даруйте, – сказав він, – подібно до Іванових учнів в Ефесі, я навіть не чув, що є така форма.

Тобто подібно до того як дивно (згадаємо сказане вище про Аполлоса) читати про цих ефесян як про «учнів» (в. 1), коли вони ще не в повному розумінні «християни», так дивно, що літній і шанований учений гадки не має про необхідні анкети. (Втім, останнє не так дивно: з ученими таке буває, бо їх розум зайнятий іншими речами.)

Хоча якщо замислитися, і з Ефесом немає нічого особливо дивного. Не слід уявляти навіть раннє християнство монолітним. Адже будь-яка людина з багаторічним досвідом церковного життя прекрасно знає: наскільки б добре ні налаштувати катехізацію, наскільки б мудро і ретельно ні вести наступне пастирське напучення, все одно будуть люди, які дотримуються поглядів, м’яко кажучи, незвичайних. Пам’ятаю храм, де якась літня пані, всупереч протестам і напученням настоятелів і дияконів, постійно водила із собою на службу кота. Більше того, вона розламувала облатку надвоє і одну половину з’їдала сама, а другу давала тварині. Коли її запитували, навіщо вона це робить, вона пояснювала, що кіт – перевтілення її покійного чоловіка. Порівняно з цим (а в компанії клерикалізму можна почути масу подібних історій) Іванові учні в Ефесі виглядають ще цілком пристойно.

Врешті-решт, вони дійсно були учнями: отже, як мінімум хотіли належати до руху Царства Божого, заснованого Іваном Христителем, і були хрищені. Питання Павла («у Тож у що ви христились?») має на увазі, якщо вони «учні», то вони хрещені. Вони вже складали групу: можливо, збиралися разом для молитви. Не виключено (Лука не повідомляє), що спочатку вони молилися з синагогою (і там же згодом познайомилися з Павлом?), а потім стали регулярно зустрічатися ще і окремо, утворивши невелику общину, що вірить, що Іван Христитель був істинним пророком, що Царство близько і, можливо, навіть частково визнає авторитет Ісуса. На користь цього свідчить, зокрема, наступний факт. За словами Луки, в Ефесі Павло промовляв «відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи» (в. 8): за винятком ще одного випадку в 20:25, цей мотив зустрічається в Діях ще тільки на самому початку (1:3), самому кінці (28:23) і у зв’язку із служінням Пилипа (8:12).

Цього разу, на відміну від ситуації з Аполлосом, Лука пояснює, чого бракувало учням: вони ще не отримали Святого Духа; більше того, вони взагалі не чули, що існує Святий Дух, Який може зійти до всякого, хто вірить в Ісуса, або що Ісус був не просто учнем і продовжувачем справи Іванової, але «Прийдешнім», про що передрікав Іван. Тому їм були потрібні повне християнське хрещення і разом з ним Святий Дух. Знову ж таки Лука не хоче сказати, що глосолалія є обов’язковий дар Духа або що хрещення «в ім’я Ісуса» чимось відрізняється від тринітарного хрещення (як стверджують деякі тлумачі). І в цьому уривку немає нічого такого, що слід було б зробити нормою для церковного життя. Взагалі дивитися на нього під таким кутом означає абсолютно його не розуміти. Адже головне для Луки тут описати діяльність Павла в Ефесі, показавши, що із самого початку він підкреслював дію Духа в житті общини в цілому і конкретних людей зокрема. Не виключено, що Лука також показує: хоча Павлу довелося утрясати непорозуміння з «учнями Івановими» після приходу в Ефес, це не стосувалося Аполлоса, який отримав подальші настанови не від Павла, а від Прискилли і Акили. Звернемо увагу на початок в. 1 («І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті»): навіщо ця деталь? Можливо, Лука спростовував тих, хто вважав, що Аполлоса навчив Павло (тоді як насправді його учили два Павлових друга).

В іншому події в Ефесі протікають за вже знайомим нам сценарієм (в. 8-10). Павло залишається в синагозі доки йому вдається. Це самий розпал його проповідницької діяльності, він учить сміливо і переконливо (мабуть, у тому ракурсі, який описувався в попередніх розділах), вже збагатившись великим досвідом численних дискусій, як публічних, так і приватних. Але коли він стикається з негативною реакцією місцевої юдейської громади, він знову йде до язичників і учить серед них. Лука не говорить, що Павлову звістку відкинули всі юдеї: лише те, що деякі «опиралися» і обмовляли християнство (іменоване тут «дорогою Господньою»). Відлуння подібних звинувачень чується в деяких Павлових посланнях, де він сперечається з опонентами. Наприклад, у Посланні до Римлян він скаржиться, що йому приписують заклик: «Робімо зле, щоб вийшло добре» (Рим. 3:8).

Загальна картина зрозуміла. Павло провів по два-три дні в кожній з галатійських церков. Він зупинився на декілька днів у Филипах, потім на декілька тижнів у Солуні, два-три дні – у Верії, кілька днів – в Атенах. Потім були півтора роки в Коринті. Зараз він знаходиться в Ефесі, одному з найбільших центрів Середземномор’я, що стоїть на перехресті торгових шляхів, повному культурних і матеріальних багатств, храмів і політики, солдатів, купців і рабів.

І влада! Судячи з усього що ми знаємо про Ефес, у цьому місці концентрувалася не лише влада соціальна і цивільна, але і релігійна, духовна. Можливо, це одна з причин, чому Лука розпочав опис Павлової діяльності в цих краях із згадки про нове сходження Духа. Коли звістка стикається з владою віку цього, без сили Духа не обійтися.

Попередній запис

Дії 18:1-11 – 18:12-17

Дії 18:1-11 – Рік у Коринті «Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту. І знайшов він одного ... Читати далі

Наступний запис

Дії 19:11-22 – 19:23-40

Дії 19:11-22 – Сила Божа і сили в Ефесі «І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими, так що навіть хустки ... Читати далі