Дії 18:1-11 – 18:12-17

Дії 18:1-11 – Рік у Коринті

«Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту. І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети. І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів. А коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус то Христос. Як вони ж спротивлялися та богозневажали, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: Ваша кров на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган. І, вийшовши звідти, він прибув до господи одного, на ім’я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межував із синагогою. А Крисп, старший синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охристились. Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей. І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого.»

Сьогодні вранці, знаючи, що мені належить писати про події в Коринті, я з’їв на сніданок велику тарілку грецького йогурту з медом. Досі пам’ятаю, як уперше на початку 1990-х років, спробував цю просту, але чудову страву. І це був перший мій візит у чудове місто, общині якого Павло писав більше, ніж іншим.

Коринт і в давнину славився вишуканими речами, зокрема набагато менш безневинними, ніж йогурт з медом. Це було портове місто, а портові міста завжди давали притулок найрізноманітнішій розпусті. Власне, Коринт знаходився на перешийку (нині називається Коринтський перешийок), що сполучав півострів Пелопоннес з материковою Грецією, і мав навіть не один порт, а два, а також хитромудру систему, що дозволяла перетягувати кораблі з однієї затоки в іншу. (Коринтський канал, який сполучає Егейське та Іонічне моря, був проритий лише наприкінці XIX століття, хоча ще Нерон у 67 році зробив таку спробу.) Коринт був повністю зруйнований у 146 році до Р. Х., а в 44 році до Р. Х. відновлений, але вже як римська колонія. Незабаром після цього він став головним містом провінції Ахая. Подібно до Филип, якщо не більше, Коринт гордився своїм римським статусом. Як казали деякі: він був більше римським, ніж сам Рим.

У Коринті Павло повернувся до своєї звичайної стратегії: суперечки в синагозі, а потім після негативної реакції проповідь язичникам. У галатійських містах під час першої місіонерської подорожі, а потім у Филипах, Солуні і навіть Верії він затримувався ненадовго: заважали гоніння з боку юдейських «ревнителів», невдоволених змістом Павлової проповіді, а також тим, що вона претендує на виконання Священних Писань і вільно доступна всім без виключення, юдеям і язичникам. Проте в Коринті він пробув дуже довго: цілих півтора роки. З часів в Антіохії Сирійській (Дії 11:26) це найтриваліше його перебування на одному місці.

Тому були три причини, і в цьому уривку вказані дві з них. По-перше, він зустрів у Коринті єврейську пару, яка займалася бізнесом у тому ж ремеслі, що і він сам: виготовлення наметів. Остання інформація – нова в Діях. З Дій могло скластися враження, що Павло не зупинявся десь на якийсь час, достатній для того, щоб відкрити магазинчик, підготувати інструменти і матеріали і почати приймати клієнтів. Проте з Послань до Солунян ясно, що Павло працював і в Солуні (за його словами, «день і ніч»): частково щоб не бути тягарем на шиї церкви, частково щоб показати приклад християнської поведінки (1Сол. 2:9; 3:10; 2Сол. 3:7-13). Згодом він ще раз підкреслить цей момент у своєму листі коринтській общині (1Кор. 9). Когось може здивувати, що Павло був ще і ремісником, але це так. Для самого Павла це було абсолютно природно. Взагалі єврейські учителі часто заробляли на життя якимсь ремеслом. І Павло не виключення.

Згадка про «намети» може скласти не зовсім вірне враження про те, чим займалися Павло, Прискилла і Акила. Відповідне грецьке слово означало найрізноманітніші види роботи по шкірі (і схожим матеріалам). Що стосується «наметів», їх виготовляли не лише для туристів і відпочивальників (як у сучасному західному світі), але і для найрізноманітніших військових, промислових та інших цілей. Мабуть, у Коринті Павло приєднався як партнер (чи найманий робітник) до бізнесу, який відкрили раніше Акила і Прискилла.

Створюється враження, що Павло сильно подружився з цією подружньою парою. Він згадає про них і в 1 Посланні до Коринтян (16:19), і в Посланні до Римлян (16:3). До моменту написання останнього вони знову будуть у Римі, провівши перед цим певний час в Ефесі (18:26). Взагалі вони подорожували трохи менше, ніж сам Павло.

Лука вказує причину, по якій вони знаходяться в Коринті, а не в Римі: імператор Клавдій вигнав з Риму усіх євреїв. Ця цікава інформація непогано узгоджується з двома паралельними звітами в пізніших язичницьких істориків. Точна дата вигнання неясна. Очевидно, за словами «усі євреї» стоїть «більшість євреїв», але факт важливий як мінімум з двох причин.

По-перше, римський історик Светоній повідомляє, що Клавдій вигнав з Риму євреїв «що постійно хвилювалися Хрестом (impulsore Chresto)» («Клавдій» 25.4). З урахуванням того, що написання Chrestus і Christus чергувалися іноді навіть у християн, перед нами може бути натяк на суперечки навколо християнства. Можливо, до Светонія дійшли чутки про те, що деякі члени єврейської общини підняли хвилювання через звістку про Месію (Christus), що досягла Риму (на кшталт хвилювань в Антіохії, Солуні та інших місцях). Звичайно, не виключено, що перед нами просто збіг, але все таки згадка цікава.

По-друге, подібно до інших схожих імператорських едиктів, він був скасований після смерті Клавдія, коли на трон зійшов його наступник Нерон (54 Р. Х.). От чому Прискилла і Акила змогли повернутися в Рим і бути там, коли Павло писав Послання до Римлян. Не виключено, що саме від них Павло почув про труднощі римських християн з язичників: у свій час тамтешня община складалася тільки з язичників, а потім несподівано поповнилася численними юдеохристиянами, що повернулися в місто. І тут може бути одна з причин, чому Павло написав Послання до Римлян (втім, про це потрібна окрема розмова).

Повертаємося до Коринта. Як я вже сказав, були дві причини, чому Павло затримався в цьому місті. (Без урахування тієї обставини, що його звідти не вигнали. Можливо, місто було досить великим і космополітичним, щоб давати місце і Павлу, і синагогальній общині. Інша можливість: Павловому благовістю повірили більше видних євреїв, ніж в інших місцях.) Так от, друга суттєва причина – нічне видіння Павла (в. 9-10). Якщо попереднє видіння послало його в далекі чужоземні краї (16:9), то цього разу навпаки сказано залишатися на місці. І Господь, Який говорив з Павлом особисто, а не через ангела або «якогось македонянина», дав цікаву причину: «Я маю в цім місті багато людей». Іншими словами, проповідь тут лише починається. Живи в Коринті і благовістуй. Я з тобою, довірся Мені, і усе буде гаразд.

Мабуть, Павло потребував цих підбадьорюючих слів. Просто так, ні з того ні з сього, видіння не трапляються. Можливо, після чергових важких конфліктів у синагозі він чекав, що його або виженуть з міста, або він обтяжуватиме нову церкву, а тому краще піти самому. Чи він навіть хотів йти далі: повернутися в Антіохію чи Єрусалим, або навпаки, продовжувати шлях до Риму. Але ні: доки потрібно сидіти на місці. Один з численних уроків Дій: коли тобі дійсно буде потрібна настанова, ти її отримаєш, але не раніше, і не занадто детальну. Досить знати, що в Господа Ісуса багато людей у цьому місті і що Він хоче, щоб ти залишився і працював з ними.

Подробиці синагогальних неприємностей цікаві, зокрема, з двох причин. По-перше, ми бачимо грізні, урочисто-викривальні слова Павла до юдеїв (пор. його слова ефеським старійшинам у 20:26): «Я чистий від крови всіх». Павло ставився до свого апостольства дуже серйозно. Він дійсно вірить, що, обходячи міста і села, дає єврейським громадам основний шанс відгукнутися на благовістя про їх власного Месію. Якщо вони відкинуть цю звістку, він піде (як завжди це робить) до язичників. По-друге, наступний цікавий момент: у Господа увірував доволі багато, зокрема начальник синагоги на ім’я Крисп. Як відомо з 1Кор. 1:14, Павло хрестив Криспа особисто. Цілком можливо, що саме наявність такого видного наверненого запобігла серйозним гонінням.

У будь-якому випадку ніхто не докорить Павлу в боязкості. Покинувши синагогу, він став учити в будинку Тита Юста, одного з тих, «що був богобійний», який вже, мабуть, чув проповідь у синагозі і, як і багато хто, увірував. Будинок же Тита Юста «межував із синагогою» (в. 7). Сміливий крок! Але Євангеліє не така річ, яку слід приховувати.

Дії 18:12-17 – Християнство легалізоване в Ахаї

«А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його, кажучи: Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом! Як Павло ж хотів уста відкрити, сказав Галліон до юдеїв: О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав. Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, я суддею цього бути не хочу. І прогнав їх від суду. Тоді всі схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били. Галліон же на те зовсім не зважав.»

Хоча я люблю гуляти пагорбами півночі Англії – і Озерним краєм на заході, і Чевіотським горами на сході, – я лише одного разу був у не менш знаменитому Скелястому краю, що в Дербішірі, у середині нашої країни. (Жителі півдня часто думають, що Скелястий край знаходиться на півночі, але насправді він розташований більш менш на однаковій відстані від острова Вайт біля південного узбережжя і Бервіка-на-Твіді біля шотландського кордону.) У мене був вільний день, я узяв карту з компасом і відправився на прогулянку. Хмари стояли високо, але густо, приховуючи точне положення сонця. Діставшись до високого плато, я зрозумів, що заблукав.

Ніяких стежин не було. Хоча місцевість була сильно пересіченою, були відсутні хоч трохи помітні орієнтири. Світло і компас дозволяли визначити загальний напрям, куди потрібно йти, але не пояснювали, де я знаходжуся. А який сенс знати, де північ, якщо ти гадки не маєш, в якій ти точці мапи?

Усі пагорби були схожі один на другий, і я вже став думати, чи не петляю я колами, як вдалині, у декількох кілометрах, показалася маленька піраміда з каміння. Я зітхнув з полегшенням. Діставшись до цього каміння, я знайшов його на мапі. Усе стало на свої місця. Якщо ще кілька хвилин тому я блудив, то тепер точно знав, в якій бік тримати шлях.

Схоже почуття охоплює істориків, коли на сцені з’являється Галліон (18:12). Хронологія життя Павла – одне із складних питань у библеїстиці. Немає фіксованих точок, немає орієнтирів, на які можна показати і сказати: «От, де ми знаходимося». Проте в 1905 році в дельфійському храмі Аполлона (Дельфи розташовані в центральній Греції, приблизно в 170 кілометрах на північний захід від Коринта) знайшли напис, який дозволив ідентифікувати цього Галліона. Він був братом знаменитого філософа Сенеки Молодшого, який, у свою чергу, був вихователем молодого Нерона. Галліон обіймав посаду проконсула Ахаї з другої половини 51 року по весну 52 року, після чого пішов за станом здоров’я. Оскільки Павло, мабуть, залишив Коринт незабаром після цього інциденту, його півтора роки перебування в цьому місті беруть відлік від кінця 49 (чи початку 50) року і закінчуються серединою або кінцем 51 року. Беручи далі цю дату за орієнтир, ми можемо розібратися в більшій частині іншої хронології Павла.

Проте даний випадок важливий ще з однієї причини. У Діях молода церква кілька разів зустрічається з наступною проблемою (див. 16:20-21; 17:7): якщо людина належить до християнства, чи означає це автоматично, що вона порушує римський закон? Іншими словами, чи існують у римської держави свої причини, що не мають відношення до богословських суперечок усередині синагогальної общини, переслідувати і викорінювати християнство?

Чи християнську спільноту слід розглядати як один з варіантів юдаїзму, а тому залишити його в спокої? Остання можливість пов’язана з цілою низкою складних запитань, над якими історики досі роздумують. Раніше часто вважалося, що римляни надали юдаїзму офіційний статус «дозволеної релігії» (лат. religio licita), проте останнім часом стало ясно, що це поняття складніше і проблематичніше, ніж ми думали. Проте з часів Юлія Цезаря, якщо не раніше, євреям дозволили сповідувати свою релігію і не поклонятися римським богам. У цілому, римляни підходили до справи прагматично, а не догматично і швидко усвідомили, що євреї (з римської точки зору) уперті в релігійних питаннях і щосили опираються будь-яким спробам змусити їх відректися від своєї віри або ушанувати римських богів. Ситуацію ускладнювало те, що Римською імперією швидко поширювався культ імператора. У самому Коринті був великий храм імператорської сім’ї, спеціально побудований так, щоб він був вищий за інші міські храми. Чи потрібно вимагати від євреїв шанування імператора і його сім’ї? Відповідь: ні, не потрібно. Євреї погодилися молитися за імператора, але не молитися йому самому.

Далі. Християни оголошували, що вони – виконання древніх божественних обіцянь Ізраїлю. Отже, в якомусь сенсі вони вважали себе Ізраїлем. У єврейських громадах багато хто відчував «праведне обурення» від таких розмов (згадаємо діяльність молодого Савла з Тарсу), християнство для них було безглуздою єрессю, що не мала відношення до юдаїзму.

Причина зрозуміла. Християни не обрізували навернених з язичників, відкидали єрусалимський Храм і практикували спільні трапези, в яких етнічні євреї і язичники брали участь на рівних. Ця ситуація містила багато потенційно вибухонебезпечних елементів, серед яких було питання: якщо в християн неприємності (скажімо, через проповідь «іншого царя»), чи не ударить це і по єврейських громадах? Іншими словами, чи не можуть євреям-нехристиянам інкримінувати «провину в співучасті», якщо римська влада визнає християн особливо шкідливою варіацією юдаїзму? Тим більше що ще зовсім нещодавно імператор Клавдій вигнав з Риму євреїв, «що постійно хвилювалися Хрестом» («Христом»?).

За часів культурних, політичних і релігійних потрясінь, логічна точність відходить на другий план, а тон задають настрій і емоції. Емоції ж у Коринті були дуже розбурханими серед тих членів синагогальної общини, які опиралися звістці Павла і прикладу свого начальника Криспа, що повірив в Ісуса. Відповідно, вони висувають проти Павла звинувачення, що він учить «щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!».

Але про який закон йде мова? Галліон, який розумівся в законах і довідався про нову «релігію», відмітає звинувачення. Це внутрішнє питання юдаїзму, а тому римському правосуддю до нього немає справи.

Павло не порушував справу: він був звинувачуваним. Але підсумок розгляду став великою перемогою і для нього, і для його друзів. Мало того, що його виправдали (одна з ряду сцен у Діях, де Павла судять): виник прецедент, на який християни навіть і не сподівалися. Як мінімум в Ахаї (центральна і південна Греція) християнство отримало легальний статус разом з юдаїзмом. Наскільки сильно ситуація змінилася до 110 року, коли в листуванні Плінія Молодшого (у ту пору імператорського легата у Вітінії) і імператора Траяна (див. «Листи Плінія Молодшого» 10.96-97) незаконність християнства передбачається, важко сказати. Проте рішення Галліона створило для церкви дуже сприятливі умови, в усякому разі в південній Греції. Мораль Луки: іноді навіть язичницькі чиновники роблять речі, які сприяють Царству Божому.

Чому натовп, що був присутнім на суді, став бити нового начальника синагоги Состена, неясно. Можливо, то були язичники, яким не були особливо симпатичні ні синагогальна община, ні християни, і вони вирішили провчити Состена за здійнятий скандал. Галліон віднісся до цього насильства байдуже. Лука не каже, що Галліон (чи якийсь інший чиновник) несподівано став святим і став поступати завжди з повною справедливістю. Щось добре Галліон зробив, так, але світ все ще чекає дійсно справедливого Суддю, Який розсудить усе раз і назавжди.

Попередній запис

Дії 17:22-34

Дії 17:22-34 – Павло серед філософів (I) «Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, ... Читати далі

Наступний запис

Дії 18:18-28 – 19:1-10

Дії 18:18-28 – Аполлос в Ефесі і Коринті «А Павло, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і поплинув у ... Читати далі