Дії 11:1-18 – 11:19-30

Дії 11:1-18 – Суперечка і виправдання

«Почули ж апостоли й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли Слово Боже. І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрізання, кажучи: Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав із ними? Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи: Був я в місті йоппійськім і молився, і бачив в захопленні видіння: якась посудина сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалася з неба й підійшла аж до мене. Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок. І голос почув я, що мені промовляв: Устань, Петре, заколи та й їж! А я відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи нічого огидного чи то нечистого в уста мої не ввіходило! І відповів мені голос із неба вдруге: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того! І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо. І ось три чоловіки, посланці з Кесарії до мене, перед домом, де був я, спинилися зараз. І сказав мені Дух іти з ними без жадного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка. І він нам розповів, як у домі своїм бачив Ангола, який став і сказав: Пошли до Йоппії, та приклич того Симона, що зветься Петром, він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій. А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим. Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові? І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!»

Джон Генрі Ньюмен був одним з найвидатніших мислителів XIX століття. З цим згідні навіть його супротивники. Спочатку він був англіканським священиком, потім навернувся в католицтво. З часом Ньюмен став знаменитим католицьким богословом, поєднуючи богослов’я з пасторським служінням. Під кінець життя він отримав кардинальський сан.

На Ньюмена нападали і з правого боку, і з лівого (часта доля людей, що займають несподівану і непопулярну точку зору). Багато з подібних нападок він міг ігнорувати. Але один з критиків, преподобний Чарльз Кінгслі, переповнив чашу його терпіння. Бо одна справа просто не погодитися. Але Кінгслі звинуватив Ньюмена в нещирості: той нібито декларував свою вірність системі, хибність якої чудово усвідомлював. І от Ньюмен оперативно написав автобіографію під назвою Apologia pro Vita Sua («Апологія мого життя») – У ній він висловився з максимальною ясністю, пояснив свої позиції максимально чітко. Віднині жоден опонент не міг звинуватити його в нещирості і богословському обмані.

Звинувачення на адресу Петра, коли він повернувся в Єрусалим, були анітрохи не менш серйозні. А його апологія була не менш ясною і не менш конструктивною, ніж ньюменівська (хоча і набагато коротшою). Бо уперше в Діях ми зустрічаємо групу, яка далі буде більш значущою (і їй багато уваги приділяє апостол Павло в посланнях): групу юдеохристиян, які наполягають на важливості обрізання.

Ясно, що перед нами найбільш консервативно налаштовані юдеохристияни, а не невіруючі юдейські ригористи. Фраза у в. 2 буквально означає «ті, хто від обрізання». Це може мати на увазі або «усіх чоловіків-євреїв» (і, відповідно, вказувати на всіх єврейських чоловіків в Єрусалимі – дуже сумнівно), або всіх єрусалимських юдеохристиян. Останнє виглядає правдоподібніше, але, судячи із в. 2, мається на увазі лише частина юдеохристиян. Ця група ідентична тій, що згадана в Діях 15:6 (чи схожа з нею), а також з тією, про яку Павло пише в Гал. 2:12. Можна зробити висновок, що в єрусалимській общині мало-помалу виникають розподіли: вони намітилися вже на початку Дій 6 і далі стануть серйозною проблемою.

А доки Петро відповідає їм, як і Ньюмен своїм критикам, переказуючи історію із самого початку. Крок за кроком він показує, як Святий Дух не залишив йому іншої можливості, як піти в будинок Корнилія, скористатися його гостинністю, хрестити його і його домашніх. Саме ця гостинність спочатку стривожила «партію обрізання», бо порушувала звичайні табу. Але основна проблема полягала в іншому і погрожувала усьому світогляду «партії обрізання»: ці язичники були прийняті на повних правах в сім’ю Ісуса, не перейшовши паралельно в юдаїзм.

Петро слідує відомому нам оповіданню так тісно, що може виникнути питання: чому Лука повторюється? (Ще один яскравий приклад – тричі розповідається про навернення Павла. В обох випадках йдеться про великі Божі чудеса в житті людей, особливо пов’язаних з поширенням Благої звістки до язичників. Також в обох випадках це необхідно для захисту.) Можна зробити висновок, що для Луки прийняття язичників у народ Божий без необхідності навертатися в юдаїзм (з його обрізанням і харчовими заборонами), було одним із змістовно-ґрунтовних елементів розповіді. Чому? Можливо, йому самому доводилося мати справу з подібними суперечками і він хотів виставити заслін проти нової «партії обрізання»? Чи він чекав, що серед його читачів будуть римські язичники: нехай знають, що коли «перші» з них почули благовістя, отримали Духа і хрещення, це було повністю роз’яснене і підтверджене, щоб уникнути якихось причіпок і претензій!

Повтор дає можливість додати декілька невеликих, але суттєвих нюансів. По-перше, виявляється, ангел сказав Корнилію, що майбутньою звісткою «спасешся і ти, і ввесь дім твій» (в. 14). Лука явно не вважає, що Корнилій вже «спасений» і залишається лише повідомити йому про наявне «спасіння». По-друге, Петро повідомляє єрусалимським критикам, що Святий Дух зійшов на людей, як тільки він почав говорити. Дійсно, сказане в Діях 10:34-43 було досить коротким, і, схоже, Петро збирався говорити набагато довше (хоча на перший погляд могло здатися, що апостол лаконічно сказав про все). Проте Петро підкреслює суверенність і несподіваність дії Духа. По-третє, ми дізнаємося, що Петро згадав слова, сказані Ісусом перед вознесінням (Дії 1:5): настає хрещення Духом, услід хрищенню Івановому.

Про це варто згадати, коли ми роздумуємо про шляхи промислу Божого і про те, як християнам іноді доводиться відстоювати свої позиції один перед одним, – важливе завдання в усіх поколіннях, оскільки Бог завжди творить нове, але є і небезпека чисто людських привнесень. (Не всі яскраві і цікаві ідеї – від Бога.) Завдання полягає в тому, щоб упізнати дію Духа. За останнє століття ми набачилися рухів, які претендували на голос Духа, але поводилися ганебно. Завжди необхідно молитися, змирятися, вслухуватися в слово Боже і особливо (як тут) у слова Ісуса.

Але навіть коли перемога здається завойованою, не варто опочивати на лаврах. Начебто з Дій 11:18 ясно: перемога, критики Петра замовкли, але в 15:5 проблема виникає знову. Далі – знову перемога. Але після повернення Павла в Єрусалим (21:20-21) з’ясовується, що багато юдеохристиян як і раніше не вважають християн з колишніх язичників за рівних. Чим це пояснити? Відповідь очевидна: ситуація в соціальному і політичному світі Єрусалиму 40-50-х років увесь час змінювалася. Усе було дуже динамічним, вирувало як у котлі. Поступово визрівали події, які незабаром призведуть до широкого повстання і самої катастрофічної війни в єврейській історії (і в 70 році Єрусалим буде зруйнований римлянами). Іншими словами, люди не просто сиділи в Єрусалимі і обговорювали абстрактні богословські питання про цінність обрізання і харчових заборон. Обрізання і харчові заборони були свого роду національним прапором у той час, коли народ відчував себе під все сильнішим тиском. Вітати язичників як братів і сестер, спілкуватися з ними як з рівними – чи не означає це брататися з ворогом? Багато кому здавалося, що тільки «ревнощі по Закону» (включаючи обрізання і харчові заборони) відбивають волю Бога про Свій народ. Якщо ми хочемо зрозуміти складні дебати в ранній церкві (і навчитися з них), нам необхідно якнайкраще зрозуміти всю цю ситуацію. Необхідно також розміркувати, в яких випадках наші власні богословські суперечки більшою мірою, ніж може здатися, обумовлені реакцією на поточні політичні, соціальні і культурні процеси.

Дії 11:19-30 – Набуваючи коріння – і ім’я! – в Антіохії

«А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа! Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів. Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших.»

Нещодавно я знову побував у Кембриджі, заїхав буквально на декілька годин. У пошуках одного магазину я йшов по Кінг Перейд і тут зі мною збувся відомий жарт: кажуть, якщо ти хочеш когось зустріти, тобі треба лише проходжуватися назад-вперед Кінг Перейд, і рано чи пізно ти наштовхнешся на потрібну людину. Зрозуміло, що перевіряти не варто, але в цьому жарті – тільки доля жарту. Не встиг я повернути за ріг, як мене окликнули. Це була людина, якої я навіть відразу і не дізнався: один єпископ, що давно пішов на пенсію, а раніше в нас з ним років тридцять були дуже теплі стосунки, він мені допомагав порадами. Взагалі у світі є такі місця. Мені здається, у Нью-Йорку такий Великий центральний вокзал. Втім, я там не був, і переконатися особисто мені не траплялося нагоди.

В античному світі були міста, які стояли на перехрестях культур і торгівлі. Одне з них – Антіохія. (До речі, це Антіохія Сирійська: не плутати з Антіохією Пісідійською, де Павло і його друзі виявляться в розділі 13, – та Антіохія трохи на південь від того місця, де ви б виявилися, якби висадилися з літака в середині Туреччини.) Антіохія Сирійська знаходилася в 25 кілометрах від узбережжя Середземного моря на річці Оронт. В її бік якраз вказує північно-східний виступ Кіпру. Як легко видно з будь-якої карти з вказівкою доріг, якщо ви потрапляли в Антіохію, то можна було ручатися, що половина мандрівників (звичайно, тоді їх було набагато менше, ніж тепер) рано чи пізно пройшли б повз вас. Це було величезне, процвітаюче, багатолюдне і космополітичне місто. І саме там виникло слово «християни» (в. 26).

Звичайно, це не була самоназва: подібно до того, як методистів стали спочатку називати методистами супротивники Веслі та його друзів (ніби, забавно, до чого «методично» вони організовують свої біблійні і молитовні зустрічі). Але вона дуже показова. Гуляючи Антіохією, можна було почути практично будь-яку мову і гарантовано – грецьку. Як ми вже знаємо, «Христос» – переклад єврейського «Машіах» («Помазаник», «помазаний Богом цар»). Висловлювання і дії учнів Ісуса видавали в них «народ царя», «месіаністів», християн. Так, слово «Христос» незабаром стало сприйматися просто як частина імені (у колах, де тема юдейського царства була малознайома). У римському світі багато людей мали по два-три імена, і «Ісус Христос» у цьому середовищі виглядало як подвійне ім’я. Але на початку було не так. У тих же посланнях Павла (50-і роки I століття) деякі речі абсолютно незрозумілі, якщо не вважати, що слово «Христос» для нього не просто ім’я, а «помазаний цар Ізраїльський, в якому здійснені задум і обіцяння Божі». А Павло був одним з головних учителів і проповідників у живій і зростаючій антіохійській общині.

Виявляється, в Антіохію його привів Варнава. Шляхи Промислу несповідимі: чомусь саме Варнава зіграв величезну роль у долі Павла, двічі включивши його в активні події. Мабуть, він розпізнав у Павлові (ще відомому як Савл) виключно обдарованого наставника і проповідника. Розпізнав і захотів, щоб ці дари використовувалися для справи Божої. Тут, як і в Діях 9:27, Варнава виступає в ролі друга Савла на суді. Чим займався Савл у Тарсі, ми не знаємо: мабуть, намагався переконати сім’ю і друзів, що Ісус є обіцяний Месія. (Тарс знаходиться за північно-східним рогом Середземного моря: до Антіохії по суші добиратися довго і важко, а на кораблі – зовсім близько.)

Варнава привів Савла у зв’язку із зростаючим числом християн з язичників. На відміну від «партії обрізання» (Дії 11:2) Варнава визнав випадок у Кесарії за вірний знак: віднині язичники приймаються в сім’ю вірних на рівних з юдеями. Його послали з Єрусалиму в Антіохію дізнатися, як йдуть справи, оскільки була отримана звістка, що до віри в Ісуса навернулося вже не декілька язичників (Корнилій і його дім), а безліч їх. (Хто їх навернув? У тому заслуга невідомих нам по імені благовісників, які не обмежувалися проповіддю юдеям. Зусилля їх були швидко винагороджені.) Розповідь Луки про цей епізод зворушлива і богословські значуща: Варнава прийшов, побачив благодать Божу і зрадів, бо був добрим, повним Духа Святого і віри. Іншими словами, Варнава побачив не просто велику і різношерсту компанію, яка славила Бога в когось удома, а її учили про Ісуса і Писаннях. Він побачив дію божественної благодаті. Для цього потрібні упокорювання і віра. Завдяки дії Святого Духа в ньому самому, у нього вистачало і того, і другого.

І в цей момент він подумав: потрібна людина, яка учитиме цих людей, продовжить роботу з ними, дасть їм укоренитися у вірі і осмислити віру. І я знаю таку людину: Савл. Знову і знову церкві потрібні не лише люди, які візьмуть на себе ті чи інші служіння, але і люди, які здатні в молитві і упокорюванні знайти таких служителів. Це не завжди легко. І для Варнави ввести Савла в коло учнів, не ним створений, було непростим кроком. Адже могли виникнути невдоволення, особисті тертя і т. д. Дещо з цього згодом проявиться. Трагічним чином і тісні узи між Павлом і Варнавою дадуть тріщину (як видно не лише з Дій 15:39, але і Гал. 2:13).

А доки ми бачимо медовий місяць: таке іноді буває, коли укорінюється справа Божа. У випробуваннях браку не буде, а зараз набирайтеся сил у вірі. І от в обстановці загальної ідилії з’являється Агав. Агав – ми знову зустрінемо його в Діях 21:10, з похмурим, але точним пророцтвом – прийшов з Єрусалиму. Він сповіщає, що настане великий голод. (Про цей голод ми читаємо і в інших ранньохристиянських текстах. Зокрема, саме його називає «нинішньою нуждою» Павло в 1Кор. 7:26.) Звернемо увагу, чим стурбувалися після цього антіохійські християни. Не «як нам вижити», а «як нам допомогти тим, кому буде ще гірше нас». І вони вирішують послати допомогу в Єрусалим; відвезти пожертвування доручено Варнаві і Савлу. Згодом Павло неодноразово займатиметься збором пожертвувань і наживе цим великі неприємності.

Ця згадка про візит в Єрусалим добре узгоджується з Гал. 2:1-2, де Павло пише, що відправився туди «за відкриттям» (мабуть, мається на увазі пророцтво Агава). Далі Павло повідомляє, що він скористався випадком і обговорив з Петром і іншими апостолами характер і перспективи наступної місіонерської діяльності, і апостоли просили його пам’ятати про бідних. Знову таки це добре зрозуміло, якщо візит у Гал. 2 ідентичний описаному тут. Взагалі питання про те, як погоджувати (і чи можна взагалі погоджувати) хронологію подій за Павловими посланнями з хронологією подій по Діях виключно складно. У нас немає можливості аргументувати тут детально, та і на розуміння Дій це мало впливає. Я лише висловлюю власну думку: якщо візит у Діях 11:29-30 поєднати з візитом у Гал. 2:1-10, ми не сильно помилимося. І в цій думці я не самотній. З нею згодні багато тлумачів, древніх і сучасних.

Попередній запис

Дії 10:17-33 – 10:34-48

Дії 10:17-33 – Петро йде до Корнилія «Як Петро ж у собі бентежився, що б то значило те видіння, що ... Читати далі

Наступний запис

Дії 12:1-5 – 12:6-19

Дії 12:1-5 – Ірод вбиває Якова «А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити. І мечем він ... Читати далі