Страх Божий проти страху людського (продовження)

Фрагмент картини Вячеслава Грошева

Коли Бог мовчить, наші серця оголюються

Бог утримує Свою славу, щоб випробувати і підготувати нас. Чи будемо ми поводитися гідно, навіть коли Його присутність не проявляється. Дуже часто сучасна церква поводиться подібно до дітей Ізраїльських. І справді, Павло сказав, що їх досвід описаний як приклад для нас (1Кор.10:6).

Ізраїльтяни були в захопленні, коли Бог благословляв їх і показував їм чудеса. Коли Бог розділив Червоне море, провів їх через нього по сухій землі, а потім поховав їх ворогів, вони співали, танцювали і кричали про перемогу (Вих. 15:1–21). Проте, через декілька днів, коли Божа могутня сила не була така очевидна, і їжа і пиття закінчувалися, ізраїльтяни почали скаржитися на Бога (Вих. 15:22).

Ще пізніше Мойсей привів народ на гору Синай, щоб присвятити їх Богу. Бог спустився на гору перед усім народом. Це було щось особливе: з громом і блискавкою і хмарою на горі. Тоді Мойсей вивів народ із стану на зустріч з Богом, але “затремтів увесь народ, що був у стані” (Вих. 19:16). Вони відступили в жаху, – не в страху Божому, але в страху за свої власні життя. Коли Бог зійшов, з’ясувалося, що вони люблять свої життя більше, ніж Бога.

Вони сказали Мойсеєві: “Говори ти з нами, і ми будемо слухати, але щоб не говорив з нами Бог, щоб нам не померти. І сказав Мойсей народу: не бійтеся; Бог до вас прийшов, щоб випробувати вас і щоб страх Його був перед лицем вашим, щоб ви не грішили” (Вих. 20:19,20).

Зауважте, що страх Божий дає вам силу над гріхом. У Притчах 16:6 сказано: “Страх Господній відводить від зла“.

Між тим у Виході 20:21 події продовжують розвиватися: “І стояв весь народ віддалік, а Мойсей вступив у морок, де Бог“. Мойсей розповів Богу про те, що говорить народ і як вони злякалися. Бог відповідав: “Чув Я слова народу цього, які вони говорили тобі; усе, що говорили вони, добре; о, якби серце їх було у них таке, щоб боятися Мене і дотримувати всіх заповідей Моїх у всі дні, щоб добре було їм і синам їхнім повік!” (Втор. 5:28,29).

Дивіться, люди відступили, тоді як Мойсей наближався до Бога. Тут видна різниця між Мойсеєм і Ізраїлем. Мойсей боявся Бога, тому був безстрашний. Люди не боялися Бога, тому були повні страху. Страх Божий притягає вас у Божу присутність, а не відштовхує вас від неї. Проте страх людський спонукає вас віддалятися від Бога і Його слави. Коли ми зв’язані страхом перед людьми, ми почуваємо себе комфортніше в присутності людей, а не в присутності Божій. Навіть у церкві! Причина цього в тому, що Божа присутність відкриває наші серця і приносить викриття.

Не Синай, а Сион

Щоб довести, що страх Божий є реальністю Нового Завіту, ми подивимося одне місце в Посланні до Євреїв: “Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них, бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано… Але ви приступили до гори Сиону” (Євр. 12:18-22).

По-перше, нам нагадують, що сталося на горі Синай. Потім нам розповідають про гору, до якої ми підійшли, і яка називається Сион. Раніше Бог говорив на землі, на горі Синай. А зараз, той же самий Бог говорить з небес на цю нову гору, Сион.

Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес” (Євр. 12:25).

Зверніть увагу на слова “тим більше”! Для нас суд суворіший, коли ми не слухаємо і не слухаємося голосу Божого. Благодать, дана нам у Новому Завіті, – не для того, щоб жити як заманеться. Чому ізраїльтяни не слідували Його голосу? Вони не боялися Бога. Пам’ятайте це, поки читаєте, і ви ясно побачите, що в Новому Завіті люди не слухають з тієї ж самої причини: “Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому що Бог наш – вогонь‚ що поїдає” (Євр. 12:28,29).

Дивіться, тут сказано “з побожністю і страхом“. Якби страх Божий обмежувався тільки побожністю, автор Послання не написав би ще і про страх Божий. Зауважте також, що автор не закінчив словами “тому що Бог наш є Бог любові”, але “Бог наш – вогонь‚ що поїдає“. Це твердження про Бога пояснює, чому сини Ізраїльські віддалилися від Його присутності. “Бо цей великий вогонь спалить нас; якщо ми ще почуємо глас Господа, Бога нашого, то помремо” (Втор. 5:25). Бог не змінився! Він все ще святий. Він – вогонь‚ що поїдає!

Так, звичайно. Бог є любов, але Він також і вогонь‚ що поїдає. У наших церквах ми зосереджуємося на Божій любові і дуже мало чуємо про страх Божий. Оскільки ми не проповідуємо страх Божий, наше уявлення про любов спотворене.

Любов, яку ми проповідуємо, – це слабка любов. Вона не має сили, щоб ввести нас у життя присвячення. Вона заливає вогонь і залишає нас теплими. Ми перетворюємося на розпещених дітей, які не шанують свого батька! Якщо ми не виростемо в страху Господньому, ми ризикуємо стати фамільярними з Богом і будемо ставитися легковажно до того, що Він вважає святим.

Подивіться ще раз цей вірш: “Охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом” (Євр. 12:28). Благодать не дається тільки для того, щоб покривати нашу нешанобливість і гріхи; вона дається для того, щоб ми виявилися здатними служити Богу належним чином. Належним чином, – означає з любов’ю, побожністю і страхом.

Павло також писав про це: “Зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння” (Флп. 2:12). Де ж наш страх і трепет? Хіба ми забули, що Бог є Суддя? Хіба ми забули про Його суд? Уважно прочитайте наступне повчання.

Не величайся, але бійся. Бо якщо Бог не пощадив природних гілок (тобто Ізраїль), то, гляди, чи пощадить і тебе. Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений” (Рим. 11:20-22).

Ми стали експертами з Його доброти. Проте не про Його доброту нам треба піклуватися. Ми повинні зрозуміти також і суворість Божу. Його доброта притягує нас до Божого серця, а Його суворість повинна зберігати нас від гордості і всякого роду гріха. Людина, яка приймає тільки доброту Божу, забуває про страх, який повинен уберегти її від гордості і світського ставлення. І навпаки, людина, яка приймає тільки суворість Божу, може легко опинитися в пастці формалізму. І любов, і страх Божий повинні утримати нас на вузькій стежці цього життя.

Я сподіваюся, ви розумієте, що я навмисно роблю наголос на страху Божому, бо в сучасній церкві цією темою нехтують. Я від щирого серця люблю Бога, безмірно радий бути Його дитиною і мати привілей служити Йому. Я знаю, що саме доброта Божа веде нас до покаяння (Рим. 2:4). Але я також знаю, що страх Божий і Його суд зберігають нас від свідомого гріха.

Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи, але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, готового пожерти противників. Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю, то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає? Ми знаємо Того, Хто сказав: “У Мене помста, Я відплачу, – говорить Господь”. І ще: “Господь буде судити народ Свій”. Страшно впасти в руки Бога Живого!” (Євр. 10:26-31).

Людина спокушається гріхом, коли починає ставитися легковажно і фамільярно до того, що Бог вважає святим. Дуже часто ми занадто легко ставимося до речей, до яких Бог ставиться серйозно, а серйозно сприймаємо те, що для Бога абсолютно не важливе. Ми дуже серйозні в тому, щоб респектабельно виглядати перед людьми, але як мотив нашого серця це абсолютно не важливо для Бога.

Я знав людей, які жили в гріху, але які весь час говорили: “Я люблю Ісуса”. Вони вимірювали свій духовний стан своїми почуттями до Ісуса. Але чи любили вони Його достатньо, щоб померти для гріха, що зв’язував їх? Ні, у них не було страху Божого!

Одного дня я відвідав у в’язниці служителя, який впав у сексуальну розпусту і фінансові зловживання. Він сказав мені: “Джоне, я завжди любив Ісуса, навіть коли був спокушений. Він був моїм Спасителем, але не моїм Господом”. Та людина приймала рішення, мотивовані страхом людським. Вона хотіла догодити людям. Вона бажала пишних церемоній на свою честь. Це призвело її до зловживань. У тій в’язниці Бог показав їй Свою любов і милість і навчив страху Божому.

Автор: Джон Бівер

Попередній запис

Страх Божий проти страху людського

Людині, яка боїться Бога, Господь укаже "дорогу, яку треба обирати" (Пс. 24:12). Така людина "буде у блаженстві, і рід її ... Читати далі

Наступний запис

Страх Божий проти страху людського (закінчення)

Поклоніння золотому тельцю, Ніколя Пуссен Відмовитися від Божого запрошення Давайте повернемося до ілюстрації з горою Синай. ... Читати далі