Дії 8:26-40 – 9:1-9

Дії 8:26-40 – Пилип і етіоп

«А Ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, порожня вона. І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи на повозі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: Підійди, та й пристань до цього повозу. Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: Чи розумієш, що ти читаєш? А той відказав: Як же можу, як ніхто не напутить мене? І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писання, що його він читав, було це: Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається… Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: Благаю тебе, це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого? А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає христитись? А Пилип відказав: Якщо віруєш із повного серця свого, то можна. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий! І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азоті, і, переходячи, звіщав Євангелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарію.»

Одного разу я читав цикл лекцій у Кембриджі (англійському, не американському). Одного разу, коли я готувався до чергової лекції, у голові з’явилася несподівана думка: йди на вечерню в Королівський коледж. Що ж, я дійсно люблю вечерню з хором, але цього разу в мене були інші плани: багато роботи, та і якщо вже йти, то швидше в коледж святого Івана (у той час там був найзнаменитіший хор). Але думка переслідувала невідступно: йди на вечерню в Королівський коледж, і усе тут. Врешті-решт, почуваючи себе дещо безглуздо, я поступився. Я навіть точно не знав, коли початок, але пішов.

Потрапив я туди в найостанніший момент: хор вже збирався входити. Величезний зал був заповнений, в основному японськими туристами. Оглядівшись у пошуках вільного місця, я виявив одне в останньому ряду. Поспішно я пройшов і сів у той самий момент, коли вже заграла музика.

Я перевів дух, дещо захекавшись. І тут хтось доторкнувся до моєї руки. Повернувши голову, я з подивом виявив поряд з собою свого старого доброго знайомого (він набагато старше за мене) Біла Фармера з Далласа в Техасі.

– Томе Райт! – вигукнув він, – як ви тут опинилися?

(У той час я жив у Лічфілді, і він не знав, що я збираюся в Кембридж.)

– Біле! – відповів я, – а ви як тут опинилися?

(Я і гадки не мав, що він взагалі в Англії, не кажучи вже про Кембридж, Королівський коледж і вечерню.)

Почалася служба, і ми не могли продовжити розмову. Проте Біл вийняв щоденник і показав запис на той день. Великими буквами було написано: «ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ ТОМУ РАЙТУ». Ми втупилися один на одного в подиві. Біл (на жаль, його вже немає з нами) був людиною глибоко віруючою і молитовною. Він не зателефонував. Але його заклик до мене дійшов.

Звичайно, я не порівнюю в цій ситуації себе з Пилипом, а свого друга з етіопом. Просто таке буває: відчуваєш, що кудись тобі обов’язково потрібно піти, хоча не можеш точно пояснити, навіщо. А в даному випадку паралель досить тісна: Біл хотів зателефонувати мені з метою запросити виступити на конференції. Темою ж конференції була… інтерпретація Іс. 53 у Новому Заповіті! Звичайно, я погодився. Конференція виявилася дуже вдалою і допомогла мені в подальшій роботі.

Ми бачимо, що інтерпретація Іс. 53 (старозавітний уривок, який читав етіоп) стоїть у центрі цього пасажу. Але тут є ще і запитання, що інтригує: хто такий цей етіоп? Яке відношення він має до юдаїзму? І що було з ним далі?

Згідно Луці, він був скопцем (тобто кастратом: у давнину на Близькому Сході чоловіків часто кастрували перед дорученням високих посад) і служив при етіопському дворі цариці Кандаки. Він займав пост міністра фінансів. Украй маловірогідне, практично неможливо, щоб він був євреєм; більше того, як скопець він не міг стати і прозелітом в юдаїзмі. Відповідно, перед нами аутсайдер, причому людина, яка вічно мала залишатися аутсайдером стосовно юдаїзму. Проте в єврейському Богу, єврейському способі життя було щось привабливе для нього, як і для багатьох в античному світі (згадати богів, що шанувалися іншими народами, і пов’язані з ними звичаї: юдаїзм виглядає просто оазисом чистої і спокійної мудрості). Тому євнух відправився в довгу паломницьку подорож в Єрусалим (мабуть, на якесь свято), де також дістав рукопис зі священними текстами (чи він вже в нього був?). І хоча з однією точки зору, цей епізод закругляє розповідь про Пилипа (диякона, що став благовісником), з іншої точки зору, він продовжує тему виходу Євангелія на простори язичницького світу. Це передбачає навернення і місію Павла, а також зустріч Петра з Корнилієм (роз. 10 і 11).

Подібно до багатьох людей і тоді, і тепер, етіопський скопець зіткнувся з простою істиною. Коли тебе тягне до віри, у будь-якій точці земної кулі, наскільки б далеко ти не знаходився від місця церковного богослужіння, Писання може стати джерелом води живої, джерелом, до якого можна припасти усюди, у будь-який момент. Проте рано чи пізно попадається незрозумілий уривок, який, як підказує інтуїція, виключно важливий. І тоді потрібна допомога. На щастя, ця допомога часто і відшукується, як це було в даному випадку.

Проблема, над якою роздумував етіоп, актуальна і понині. Її якраз обговорювали і на конференції, організованій Білом Фармером. А саме, кого мав на увазі пророк під «ягням, провадженим на заколення»? Хто є безневинна жертва, описана в Іс. 53?

Тут важливо розуміти, як рання церква читала пророків. Не слід думати, що християни займалися пошуком туманних місць, після чого довільно відносили їх до подій у житті Ісуса. Як ми вже зрозуміли, читаючи промову Степана, і як ми побачимо далі в промові Павла (роз. 13), вони розглядали єврейські Писання переважно як одну велику розповідь. Ця розповідь починалася з Авраама (і навіть раніше: із створення світу і людей, з катастрофи гріхопадіння) і вела далі: до Мойсея, Давида, пророків і наступних часів. І питання полягало не лише в тому, чи можна знайти в якихось уривках передчуття прийдешнього, але і в тому, як саме розповідь підходить до кульмінації. І як ті чи інші натяки вказують на кульмінацію? Розберемо детальніше. Ісая (називатимемо пророка цим ім’ям, хоча більшість учених вважають, що ця книга складалася поступово упродовж декількох поколінь) не просто дивився в якийсь пророчий телескоп, бачив там Ісуса і описував побачене загадковими віршами. Замість цього він глибоко роздумував над долею Ізраїлю у вигнанні, над обіцяннями і задумом Божим, які залишаються незмінними незважаючи на невідповідність Ізраїлю своїй місії (бути світлом іншим народам і навіть самому ходити у світлі). У такій молитовній рефлексії в нього поступово склався образ: образ певного Отрока, який здійснить місію Ізраїлю, зробить для Ізраїлю і інших людей те, що в них зробити не виходило, а також понесе у своєму тілі сором і ганьбу від язичників і народу Божого, помре під тяжкістю світового зла. Лише так, думав Ісая, виконаються обіцяння. Це як оголошення про прийом на роботу: от, хто нам потрібен; от, які якості потрібні – Отрок Божий, який виконає Його волю і позбавить Ізраїль і весь світ! Без сумніву, Ісая пам’ятав тут також численних пророків, які постраждали за свою проповідь, а також праведних страждальників, описаних у Псалмах. Ісая чекає, що довга ніч ізраїльського полону зміниться світанком, який принесе із собою новий заповіт (Іс. 54) і нове творіння (Іс. 55), а разом з ними і благословення минулим ізгоям, язичникам і скопцям (Іс. 56).

За словами Пилипа, це ще не збулося повною мірою, але вже почало збуватися, бо на роботу нарешті прийнятий відповідний кандидат. Ісус є Той, через кого довга і складна історія народу Божого підійшла до своєї кульмінації. А значить, момент виправдання для всього світу настав. Недивно, що етіоп схвилювався! Адже якщо дивитися на історію Ізраїлю в такому ракурсі і вважати Ісуса його вершиною, кульмінацією, то виходить що люди, на кшталт цього скопця (аутсайдери відразу за двома показниками), віднині включені в народ Божий на повних правах. І недивно, що скопець відразу захотів бути причетній смерті і воскресінню Ісуса, хрестившись. Недивно, що подальший шлях він продовжував з радістю. (Якщо вірити пізнішому переказу, він став першим християнським місіонером у своїй країні.) А в наші дні не заважає розміркувати над тим, що першим наверненим у християнство язичником був негр з Африки (в усякому разі, згідно з оповіданням Луки).

І ми в наші дні, читаючи разом з церквою Іс. 53, благоговійно припадаємо до розповіді про Отрока, який «немочі наші узяв і наші болі поніс». Лука далі розповість ще багато що про те, як рання церква росла і розвивалася, як вона читала Писання. Але перед тим, як почати тему виходу Євангелія на простори язичницького світу, він вводить цей маленький епізод з етіопським скопцем, який показує: куди б ми не йшли, з якою б культурою не стикалися, яку б людську нужду, гріх, пригноблення не виявляли, звістка про Ісуса як про Того, у Кому всі божественні обіцяння знаходять своє «так» (2Кор. 1:20), несе позбавлення. А з усіх старозавітних обіцянь головне – про Отрока Господнього, через смерть якого буде переможена сила зла. Пам’ятатимемо про Нього, де б ми не знаходилися: на самотній дорозі в пустелі Газа, у великій середньовічній капелі в Кембриджі або на самоті.

Дії 9:1-9 – Навернення Савла

«А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв’язати й привести до Єрусалиму.

А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити! А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили.

Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив… І за руку його повели й привели до Дамаску. І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив.»

Коли я був молодим, у відомій мені культурі йогою практично не займалися. До неї навіть ставилися з підозрою: занадто дивно, занадто екзотично, та ще і кінцівки ненароком вивихнеш. Та й взагалі від йоги рукою подати до східних релігій: почнеш вправлятися, а там, дивишся, ще і станеш бубоніти вранці незрозумілі словосполучення, сподіваючись набути «просвітлення». Усе це вважалося дуже ірраціональним і далеким від тієї холодної і поміркованої релігії, яка викладалася в церковному середовищі. Але от проблема: якщо Бог існує, якщо життя має духовний вимір, та й взагалі якщо наш світ має багато вимірів, то з ними не зіткнешся, тримаючись від них чимдалі. Якщо шарахатися від усього, що може відкрити незвідані глибини західному парафіянину, який нічого не підозрював (таких було дуже багато в ту пору), толку не буде. Зрозумійте правильно, були і глибоко віруючі, дуже церковні люди: я їм багатьом зобов’язаний, і щодня дякую Богові за цей дар спілкування. Але занадто часто все було інакше. І зараз, коли на лотках повно всілякої літератури по східних релігіях і йозі, коли на вибір пропонуються всілякі гуру всіляких релігій, стає очевидно, що греблю прорвало: те, що довго стримувалося, увірвалося в мейнстрім масової культури.

Зрозуміло, що техніка молитви і медитації існувала в усіх релігіях, і юдаїзм з християнством зовсім не виключення. Євреї, які повторювали «Шема» («Слухай, Ізраїлю! ГОСПОДЬ Бог наш, ГОСПОДЬ єдиний!»), і християни, які повторювали свою версію цієї молитви («один Бог Отець… і один Господь Ісус Христос» 1Кор. 8:6), знали силу покликання Імені – тема, до якої привертає увагу і Лука. Проте були в ходу інші техніки. Скажімо, у наші дні багато християн використовують метод Ігнатія: беруть уривок з Біблії і намагаються в нього «ужитися», уявити себе частиною подій, що відбуваються, і слухати, що Бог або Ісус каже тобі як персонажеві дії.

У єврейській містиці існував один дуже відомий метод. Він припускав зосередження на видінні божественної колісниці, описаної в першому розділі Книги Єзекіїля. Спочатку Єзекіїль описує чотирьох ангелів, що несуть колісницю («подоба чотирьох живих істотІ кожна мала чотири обличчі, і кожна з них мала чотири крилі… І кожна ходила просто перед себе»). Потім детально описуються колеса: «Їхній вид та їхній виріб ніби колесо в колесі… і їхнє обіддя довкола в чотирьох їх було повне очей». І нарешті, «на головах тих живих істот була подоба небозводу, ніби грізний кришталь, розтягнений над їхніми головами згори»… Для єврейських містиків сенс участі в цьому таємничому видінні – використовувалася глибока молитва, піст, максимальне зосередження за допомогою особливих практик – полягав у тому, щоб побачити те, що є його кульмінацією: «А згори небозводу, що над їхньою головою, була подоба трону на вигляд каменя сапфіру; а на подобі трону була подоба на вигляд людини, на ньому згори. І бачив я ніби блискучу мідь, на вид огню в середині його навколо, від виду стегон його й вище, а від виду стегон його й до долу бачив я ніби огонь та сяйво навколо нього. Як вигляд веселки, що буває в хмарі в дощовий день, такий був вигляд сяйва навколо. Це був вигляд подоби Господньої слави!». (Єз. 1:26-28)

Зауважимо, наскільки обережний Єзекіїль. Він не говорить, що бачив самого Бога: йому відкрилося лише видіння «подоби Господньої слави». Уривок чудовий і недивно, що багато містиків, що вдумуються в сенс Писання, молитовно поглиблювалися в нього, сподіваючись, що, можливо, і вони удостояться цього видіння божественної колісниці, навіть якщо вигляд такої слави повергне їх ниць на землю.

Те, що я зараз розповім, лише гіпотеза. Але її висловлювали серйозні учені і, незалежно від того, наскільки вона вірна, вона дає нам уявлення про той концептуальний світ, який важливий для розуміння цього епізоду. (До речі, у Луки про нього розповідається тричі: спочатку повідомляє сам Лука, а потім, у розділах 22 і 26, ми чуємо виклад з вуст Павла.) З послань самого Павла відомо, що в юності він був глибоко віруючим євреєм, зануреним у молитву і роздуми, що пристрасно вникав у Писання. Більше того, він належав до тієї частини юдаїзму, до тієї самої строгої частини фарисейства, в якій якраз були поширені вищеописані містичні методи. Тому цілком можливо, що містика божественної колісниці була йому не лише відома, але він її і практикував.

Тепер трохи уяви. Уявимо, що саме цим займався Савл з Тарсу (Павлом його ще не називали) довгим шляхом з Єрусалиму в Дамаск. (Подорож – ідеальний час для таких речей: кінь йде повільно, навколо тихо і пустинно.) І от, він готувався, сподівався побачити славу Божу, славу, на чистоту якої (на його думку) зазіхали божевільні учні Ісуса. Він хотів, щоб ця слава ясно з’явилася перед його очима, зміцнюючи і правильно направляючи його ревнощі заради Бога. Молячись і сконцентровуючись, він намагався уявити собі колісницю. Очима серця поглядав він на могутніх ангелів. Йому з’явилися страшні колеса, що крутяться. Якщо підняти погляд з коліс вгору, чи дозволять йому побачити фігуру на колісниці? І уявіть його радість, його захват, коли він побачив божественну славу, славу Того, Хто сидить так ясно, немов бачив її не духовним зором, а фізичним. Вогонь, яскраве світло – і обличчя!

Обличчя було обличчям Ісуса з Назарету.

Усе перекинулося в Савлі. Страх, сором, жах, благоговіння, захоплення охопили його. Роками пізніше він напише, що був свідком «слави Божої в Особі Христовій» (2Кор. 4:6). І хоча його слова стосуються всіх християн («Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам»), в інших місцях він говорить про свій досвід як про унікальний. Для нього, як і для Степана перед смертю, розсувалися межі між небом і землею. Земними очима він побачив небесну реальність. Тому коринтянам він каже: «Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого?» (1Кор. 9:1).

Це видіння означало щось набагато більше, ніж просто право називатися «апостолом». Воно підтвердило все, чому учили Савла; і воно перевернуло усе, чому його учили. Так, Закон і Пророки істинні; але Закон і Пророки також роздерті в клаптики і наново зібрані на новий лад. Виник абсолютно новий світ, але з’явилося і справжнє стародавнього світу. Павло побачив, що Бог, Якого він любив з дитинства, в ім’я і заради честі Якого він переслідував віруючих у месіанство, воскресіння і володарювання Ісуса з Назарету (того самого Ісуса, Який збивав Ізраїль зі шляху чаклунськими фокусами і лжепророцтвами про Храм, але на щастя страченого римлянами, – о, як це спростувало всі претензії на месіанський титул!), що цей Бог, Якому він молився і намагався служити, Бог Авраама, Ісака та Якова, виконав Свої обіцяння, але виконав фантастичним, незвичайним, навіть скандальним чином. Бог, Який завжди обіцяв прийти і позбавити Свій народ, зробив це. В особі Ісуса.

Віднині всі справи і слова Павла (наприклад, у посланнях) були обумовлені цим раптовим, несподіваним видінням Ісуса. Адже взагалі Павло був людиною розумною, прекрасно освіченою, знаючою Біблію. Можна припустити, як активно запрацював його розум: з пам’яті спливав то один біблійний уривок, то інший, та і спогади з його власного життя. От Степан гине під градом каміння з молитвою Ісусу на вустах; от бесіди з батьками, учителями, товаришами з навчання, сім’єю, нареченою (звичайно, це лише здогадка: ми точно не знаємо, чи був він одружений, як практично всі єврейські чоловіки, або тільки збирався). І знову оповідання про Авраама, Ісака, Мойсея, огняний кущ. Пророцтва Ісаї і Даниїла, Псалмів. І знамениті царські обіцяння: «Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї… Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина» (2Сам. 7:12,14); «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (Пс. 110:1). Стривайте, не може ж це означати, просто не може… а що коли…

І Павло впав на траву, засліплений світлом. У вухах його дзвеніли слова: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти». Як так? Люди, яких Савл намагався запроторити до в’язниці, були сім’єю Ісуса, і Ісус Себе в якомусь сенсі з ними ототожнює.

І от Павла узяли за руку і привели в Дамаск. Минуло три дні, перш ніж він зміг отямитися від шоку і щось робити, перш ніж зрадів набутому. Ми називаємо це «наверненням», але насправді це виверження вулкану, буря, хвиля приливу, що зійшлися воєдино. Якщо воскресіння Ісуса є поріг, на якому розчиняються двері історії, то навернення Савла можна уподібнити тому, як усі великі божественні обіцяння злилися в єдиний згусток і вирвалися через ці розчинені двері у великий світ.

Попередній запис

Дії 7:54-8:3 – 8:4-25

Дії 7:54 – 8:3 – Побиття «Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на ... Читати далі

Наступний запис

Дії 9:10-19 – 9:20-31

Дії 9:10-19 – Ананія і Савл «А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив ... Читати далі