Дії 7:17-34 – 7:35-53

Дії 7:17-34 – Степан і Мойсей

«А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі. Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці. А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала. І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх. А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина. Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони. А наступного дня, як сварились вони, він з’явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите? А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю? Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина? І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.

А коли сорок років проминуло, то з’явивсь йому Ангол Господній у полум’ї куща огняного в пустині Сінайської гори. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього: Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів! І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути… І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля! Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити. Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.»

Де ми набуваємо почуття національної ідентичності? Американці часто орієнтуються на три ключові моменти. По-перше, прибуття в Америку перших поселенців з Європи, особливо з Британії. По-друге, славна Війна за незалежність кінця XVIII століття, коли під командуванням Джорджа Вашингтона було скинуто ненависне британське володарювання і була прийнята Конституція, існуюча з рядом поправок донині. По-третє, Громадянська війна середини XIX століття між північними і південними штатами, яка встановила форму і напрям американського суспільства з усіма їх плюсами і мінусами. Згадайте про «батьків-засновників» або про Конституцію хоч би навіть з щонайменшим натяком на культуру (і спосіб життя) Півночі і Півдня, і усі не лише зрозуміють, про що ви говорите. Люди будуть готові зайняти одну із сторін.

У Британії коріння древніше, хоча деталі не так чітко промовлені. Велика хартія вільностей у XIII столітті забезпечила певні права і свободи і досі складає основу конституційної практики, хоча до неї додалися і багато інших актів. Реформація XVI століття, потім революція і Громадянська війна (при Олівері Кромвелі) у XVII столітті, реставрація монархії – різні люди ставляться до цих подій по-різному, але всі вони наклали відбиток на наше почуття національної ідентичності.

У Європі ситуація аналогічна. У Франції має засадниче значення революція кінця XVIII століття. У німців та італійців особливо цінують моменти національного об’єднання, коли різні території об’єднувалися під одним дахом. В одних країнах це велика перемога, в інших – велика поразка: скажімо, угорці часто згадують, як у 1526 році Сулейман I Прекрасний зі своєю Османською імперією розбив їх у битві при місті Мохаче. Східноєвропейським країнам милий 1989 рік: падіння радянської влади, руйнування Берлінської стіни – для багатьох поколінь це стало знаком нової свободи. У багатьох частинах Африки, Латинської Америки і Південно-східної Азії святкують крах колоніальної системи і виникнення свободи і національної ідентичності (а разом з нею і питання, що робити з цією свободою).

Багатьом з нас непросто уявити, що означало жити в суспільстві, яке через усі біди і нові надії пронесло пам’ять про подію півторатисячолітньої давності, коли Бог дав Закон Своєму народу. Фігура Мойсея височіє над усім древнім юдаїзмом, навіть більше, ніж Авраам, Давид, Соломон або Ілля. Саме через Мойсея Бог дарував Закон з усіма його нюансами, строгими заборонами і суворими заповідями. Хоча до I століття існували різні школи тлумачення цього Закону, усі були згодні, що саме він повинен визначати спосіб життя народу Божого. Закон був волею Божою, фіксованою і незмінною.

Степана звинуватили в тому, що він зменшує Мойсея і Закон. Що ж, Степан повертається до історії Мойсея і пропонує вдуматися в неї уважніше. Він переказує її, звертаючи увагу на три моменти.

Перше. Дивовижним Своїм промислом Всевишній влаштував дитинство і юність Мойсея таким чином, що той був підготовлений до ролі вождя свого народу. Події його життя відбувалися так. Новий фараон став поводитися з єврейськими поселенцями, нащадками Якова, погано. Щоб ті не стали занадто чисельними, вийшов указ вбивати народжених хлопчиків. Через цей указ батьки Мойсея не могли його виховувати і залишили його, але він був врятований не ким іншим, як дочкою фараона, яка виховала його як свого сина. У результаті він отримав чудову єгипетську освіту, а слід зауважити, що мудрість єгипетська мала легендарну славу вже в старозавітні часи (Іс. 19:11). Іншими словами, Бог вів Мойсея життям так, що той отримав усе необхідне для свого призначення.

Друге. Мойсей став знехтуваним рятівником. Знаючи своє походження (незважаючи на виховання при дворі фараона), Мойсей намагався полегшити життя співвітчизників. Спроба його потерпіла повний провал, але Степан звертає увагу не на це. Для нього суттєво, що людина, послана Богом позбавити Свій народ (хоча ще не готовий зробити це належним чином), була знехтувана цим народом. Як сказала Мойсеєві людина, що викривалася ним, «хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?»

Третє. Мойсеєві і через Мойсея по-новому відкрився Бог слави, Бог Авраама, Ісака та Якова. Ми вже зустрічали відсилання до цього уривка (Вих. 3) у проповіді Петра (Дії 3:13). Благовіствуючи євреям, ранні християни завжди підкреслювали: Бог, Який відкриває Себе в Ісусі, не якийсь чужий Бог, а Той самий, Який з’являвся їх батькам, Який дав обіцяння їх врятувати. При Божому з’явленні в кущі огняному Мойсей служить пастухом для свого тестя, далеко від Єгипту і страждаючого народу. Його закликає Бог. У той момент, на тому місці, зустрілися небо і земля, і після цього ні Мойсей, ні Ізраїль, ні світ не будуть колишніми.

Степан не сказав жодного принизливого слова про Мойсея. Він підкреслює, що Бог готував і вів Мойсея до його покликання, яке сталося при огняному кущі. Але в момент Богоявлення виникає нове почуття «святої землі», древнішої, ніж сам Храм. Де б Бог не відкривав Себе як Спаситель Свого народу, здійснюючи вражаючий, але обітований задум (в. 7), це місце стає святим. Відповідно, святість того, що Бог вже зробив і робить в Ісусі, вище за святість Храму. Звинувачення в применшенні Мойсея Степан визнав повністю неспроможними. З Храмом справа йде трохи інакше.

Знову-таки ми повинні дивитися, як побудована розповідь: розповідь про ізраїльтян, про Ісуса, про ранніх християн і нас самих. І це не питання винахідливості чи художнього таланту. Це уміння бачити місця, і в історії, і в нашому власному житті, де Бог несподівано відкриває Себе по-новому. Знай ми, де шукати, таких «кущів огняних», можливо, знайшлося б чимало. Які нові оповідання складуть люди в дні прийдешні, коли озиратимуться на нашу церкву і промисел Божий у наші дні?

Дії 7:35-53 – Рукотворні святилища

«Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з’явився в кущі, послав за старшого й визвольника. Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте! Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту, промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського… І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук. Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів? Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм… Через те запроваджу вас аж за Вавилон!

У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив. Її наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида. Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. І Соломон збудував Йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все це створила?…

О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…»

У нашій країні, якщо ми йдемо в магазин і бачимо на товарі ярличок «Зроблено вручну», ми знаємо, що це означає. «Високоякісно, виготовлено не бездушною машиною або комп’ютером, а хтось особисту працю доклав. Вам сподобається!» (І звичайно, «будь ласка, купіть!») Це може стосуватися і светра, і різьблення по дереву, і пари взуття, і предмета меблів.

У древніх ізраїльтян із словом «рукотворний» були пов’язані зовсім інші асоціації: річ не зроблена або заповідана Богом, але є суто людським винаходом. Застосувати його до чогось шанованого означало накликати на себе серйозні неприємності. Адже в усіх основних юдейських текстах найбільшим гріхом вважається ідолопоклонство: поклоніння чомусь як Богові, тоді як воно Богом не є. Ідоли ж, природно, рукотворні. Про це багаторазово говорили пророки (див., наприклад, Втор. 4:28; 2 Царів 19:18; 2Хр. 32:19; Пс. 115:3-8; 135:15-18; Іс. 37:19; 44:10-20; 46:6-7; Єр. 10:2-5). Автори неодноразово підкреслювали дурість ідолопоклонства: спочатку зробити бога, а потім йому вклонитися? Повна нісенітниця!

Пафос останньої частини Степанової проповіді полягає в тому, що саме так люди поступають з єрусалимським Храмом! Це вражаюче твердження гарантувало, що жити Степану залишилося недовго. Досі він тісно наслідував біблійне оповідання, від Авраама до Йосипа і Мойсея. Деяким могло не сподобатися, які епізоди і теми він відбирає, але нічого крамольного він не сказав. Але тут, від зауваження, що діти Ізраїлеві відкинули Мойсея посланого до них у рятівники, Степан переходить до серйозного звинувачення. Ізраїльтяни відкинули Мойсея і не вклонилися Богові навіть після того, як Він їх позбавив! Бог був з ними в пустелі, наставляв істинному служінню, але вони навіть тоді не ушанували Його належним чином, але шанували ідолів. Що ж до Храму, то ситуація з ним завжди була як мінімум двозначна, оскільки Бог не живе в будинках, зроблених людьми. У гіршому ж випадку Храм теж може перетворитися (і по суті перетворився) на ідол.

Звеличення Храму і відкидання Ісуса в ім’я Храму – знак того, що єврейські вожді відійшли від основ своєї власної традиції. Так, вони діти Авраамові, але вони не слухаються Бога як слухався Авраам. Вони спадкоємці Мойсея, що отримав Закон з рук ангелів, але вони не зберегли Закон. Вони спадкоємці перших поколінь ізраїльських, але вони роблять те, що робили більшість їх предків, вбиваючи посланих Богом пророків і праведників. З акуратного історичного звіту про початок історії Ізраїлю промова Степана несподівано перетворюється на грізне викриття. І Степан не міг не усвідомлювати те, що станеться далі.

Початок ізраїльського ідолопоклонства він зводить до часів поневірянь у пустелі. Степан не критикує Мойсея. Його думка полягає в наступному: «Мойсея поставив вождем Бог, але із самого початку ізраїльтяни віддавали перевагу ідолопоклонству». Степана звинуватили в применшенні Мойсея, і він показує, що насправді кажуть «книги Мойсеєві» про самого Мойсея і події навколо нього. Парадоксальним чином тут Степан солідарний з одним з наступних рабинів, який сказав, що в нечесті своєму увесь Ізраїль пив від двох тельців: золотого тельця, виготовленого Аароном (пор. Дії 7:41/Вих. 32), і тельців, поставлених Єровоамом, бунтівним царем північних племен, як альтернатива Єрусалиму (1 Царів 12:25-33). Вчинок Аарона занадто вже показовий. При усьому своєму видимому благочесті Ізраїль завжди був недалекий від ідолопоклонства.

Зокрема (вражаюче, але важливо), пророки звинувачують дітей Ізраїлевих у тому, що навіть у роки поневірянь пустелею, коли, згідно з прадавніми книгами Біблії, Творець давав їм заповіді про систему жертвопринесень, через які вони повинні шанувати Його, вони продовжували поклонятися язичницьким богам, «силі небесній» (мабуть, різні астральні божества), Молохові і Ромфану (Дії 7:43). Цитата з Амоса 5:25-27 є суворим вироком періоду, який багато євреїв вважали медовим місяцем у стосунках Бога з Ізраїлем. Нічого подібного, кажуть до них Амос і Степан! Не медовий місяць і богослужіння, а заколот і ідолопоклонство.

Виявляється, покоління Ісуса не лише відкинуло обраного Спасителя, але і винне в зраді Богові. Яка зміна ролей! Виявляється, не Степан єретик і кощунствує проти істинного Бога і Храму, а єврейські володарі услід своїм предкам-ідолопоклонникам! Обвинувачений став обвинувачем. Так, Давид планував Храм, а Соломон побудував його (в. 45-48). Але вже в Ісаї Господь каже: «Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку? Таж усе це створила рука Моя» (Іс. 66:1-2; пор. тему вже в присвятній молитві Соломона, 1 Царів 8:27). Апелюючи до юдейських Писань, Степан перевернув усе богослов’я Храму. Всевишній не живе в таких святилищах. Його престол – небеса, Його не може вмістити космос, який Він створив. Замість цього Бог побажав увійти до цього світу як людина, Праведник (Дії 7:52), щоб врятувати Свій народ. Проте, подібно до своїх предків, єврейські вожді відкинули посланого Спасителя і віддали перевагу над ним саморобній, рукотворній системі і будівлі. Мойсей і всі пророки об’єднуються із Степаном у викритті.

Вражаюча промова. У чомусь незадовільна, бо нам хотілося б краще знати, як Степан відповість на висунені проти нього звинувачення. Проте він робить щось важливіше і переконливіше. Він розвиває і обґрунтовує ту критику, яку висловлювали на адресу єврейських вождів Петро та інші апостоли. Вожді не просто відкинули і видали язичникам на вбивство Божого Месію і Праведника. Роблячи це, вони лише пішли типовим заколотом своїх предків. Степан розповідає старозавітну історію не як «історію спасіння», а як «історію спротиву». Він знаходиться на тому ж боці, що і Авраам, Мойсей, Давид, Соломон, пророки, а єврейська влада, що звинувачує його, – там, де брати Йосипа, де ізраїльтяни, що відкинули Мойсея, де будівельники золотого тельця. Мабуть, і для нас тут є важливий урок. Ми пестимо і леліємо наші традиції, убачаємо в них «доказ» своєї правоти. Але можливо, іноді нам треба поглянути на них під іншим кутом, і тоді з’ясується, що дуже важливі речі потрібно змінювати.

Попередній запис

Дії 6:8-15 – 7:1-16

Дії 6:8-15 – Степан стає мішенню «А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда. Тому ... Читати далі

Наступний запис

Дії 7:54-8:3 – 8:4-25

Дії 7:54 – 8:3 – Побиття «Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на ... Читати далі