Дії 6:8-15 – 7:1-16

Дії 6:8-15 – Степан стає мішенню

«А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься лібертинська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікії та з Азії, і зачали сперечатись із Степаном. Але встояти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбурювали, і старших та книжників, і, напавши, схопили його, і припровадили в синедріон. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: Чоловік оцей богозневажні слова безперестань говорить на це святе місце та проти Закону. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які передав нам Мойсей. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, як лице Ангола!»

Зрозумійте правильно, я не скаржуся, але я відчуваю щось споріднене із Степаном у цьому уривку. Щойно його призначили «дияконом», доручивши йому займатися щоденною роздачею їжі общині, «новій сім’ї» вірних. Подібно до деяких інших християн, він виявився зайнятим не лише адміністративними завданнями, але і все більше зціленням і вченням. (Коли покладаєш на людей руки і молишся Богові, щоб Він через них діяв, ніколи не знаєш, які нові здібності вони виявлять і що нове захоче зробити через них Бог!) І от, майже відразу він опинився в центрі конфлікту. Проти нього висунені найрізноманітніші звинувачення.

І тут з’являється моє братське до нього почуття. Зрозуміло, я не стверджую, що не роблю помилок або що всяке моє вчення згідне з Писанням і правильне. На жаль, це не так, і завжди є чому вчитися; завжди можна розуміти Біблію краще. Проте я виявив, що в деяких колах існують стандартні звинувачення на адресу людей, які висловлюють речі не очікувані слухачами. Скажімо, традиціоналісти вічно видивляються, чи не зменшить хто божественність Ісуса, значення хресної смерті, обіцяння про друге пришестя і вчення про «виправдання вірою». Якщо вони чують щось таке, що не чули раніше, навіть якщо воно не має анінайменшого відношення до однієї з цих тем, вони вирішують, що оратор (я, приміром) замахнувся на одну з цих доктрин. Для довідки: усе це цілком невірно. У всі ці речі я вірю. (Через декілька днів після написання цього абзацу я отримав електронного листа від невідомої мені людини: виявляється, якийсь професор з іншої країни розповідає усім, що Том Райт не вірить у Трійцю. Що за нісенітниця!)

З іншого боку, люди радикальнішого складу вічно на варті, чи не переступить хто модні політичні і етичні вчення, чи не почне занадто «некритично» посилатися на Біблію. Навіть щонайменшого натяку на те, що ти стоїш на традиційних позиціях по одній з кількох ключових тем, буває достатньо, щоб на тебе обрушився шквал звинувачень: ти консерватор, фундаменталіст, реакціонер, мабуть, ненавидиш жінок, і вже точно ведеш нас назад у темні віки. (Знову ж таки для довідки: нічого такого я не роблю.)

Усе це саме по собі не так важливе, але показове: як і представникам деяких попередніх поколінь, нашим сучасникам часто не дається конструктивна дискусія. Куди легше обмовити людину, щоб потім обчорнити і її, і її прибічників. У нашій церкві цього надто багато, і вихід тут лише один: більше слухати, по-справжньому слухати, а висловлюватися – обережніше, уважніше і упокорено. Із Степаном же ситуація загострилася дуже швидко, оскільки, як пояснив би нам будь-який єврей I ст., існують певні ключові символи, що виділяють богообраний народ серед нечестивого язичницького світу, і їм повинні слідувати всі євреї. Будь-яка людина, яка говорила б щось інше, була приречена на серйозні неприємності: її звинуватили б у порушенні фундаментальних норм.

Чотири ключові символи юдаїзму були такі: єрусалимський Храм, Закон (Тора), Свята земля (у центрі якої були Єрусалим і Храм), а також національна етнічна приналежність, сім’я всіх євреїв і прозелітів. Вважалося, що усі вони найтіснішим чином пов’язані з вірою в Бога. В епоху, коли навколо був бурхливий і багатомовний язичницький світ (причому Юдея і Галілея були не тихими гаванями, звідки вигнали всякі язичницькі ідеї і присутність, а частиною Близького Сходу), кожен благочестивий єврей знав: необхідно всіляко приліпитися до Бога Авраама, Ісака та Якова і не допускати жодних компромісів, які тільки відведуть у блюзнірське і безумне ідолопоклонство. Тому розмови Степана викликали автоматичну реакцію: ти підриваєш Закон Мойсеїв! Ти говориш проти Храму! Ти кощунствуєш проти Бога!

Як ми побачимо далі, читаючи Степанову промову, перші два твердження містять певний елемент істини, в усякому разі за мірками тодішнього жорстко традиційного благочестя (як у Савла з Тарсу). Проте, згідно з християнським вченням, Бог отців наших, у виконання тієї мети, з якою Він дав Закон і Храм, нині творить нове. У Павла про це багато написано. І тоді, і згодом його погано розуміли люди, яким легше мати справу з простими твердженнями і запереченнями, ніж зрозуміти, що слово Боже розповідає і по ходу справи повідомляє про нові повороти сюжету. Якщо я візьмуся розповідати про свою подорож звідси в Лондон, я поясню, як дійшов до машини, доїхав на ній до вокзалу, сів на потяг, приїхав у Лондон, пересів на метро. Та обставина, що на вокзалі я залишаю позаду себе машину, а в Лондоні – потяг, або що після прибуття я взагалі нікуди не їду, не означає, що машина, потяг і підземка чимось погані. Це не означає, що я шкодую про їх використання. З ними все гаразд. І якраз це кажуть Степан, а згодом Павло: так, Бог дав Закон і Храм, але вони складають лише декілька розділів в оповіданні, а далі сюжет приймає новий вимір. Проте тут аргументи перестають сприйматися.

Мабуть, світ грекомовних євреїв був рідним для Степана. Не треба думати, що такі люди надавали Закону і Храму менше значення, чим арамеомовні євреї з Юдеї. Нічого подібного! Почитаємо про місіонерські подорожі Павла: часто-густо саме євреї, що жили далеко від Єрусалиму, підкреслюють культурні символи, що відрізняють їх від язичників. (Для порівняння: англійці за кордоном часто влаштовують чаювання о четвертій годині дня, хоча в самій Англії цього звичаю дотримуються вже небагато.) Але випадок із Степаном покладає початок новому етапу в історії християнського руху. Створюється враження, що до нього – звичайно, Лука міг і опустити якісь проміжні стадії (ми точно не знаємо), – учні Ісуса просто день за днем учили народ у храмових портиках і інших місцях по сусідству. Основну діяльність вони зосередили в Храмі, і там же була основна опозиція. Проте Степан обходив грекомовні синагоги Єрусалиму, і його співрозмовники не намагалися захистити статус-кво можновладців, бо такого не мали в розпорядженні. Вони захищали свій світогляд, звичний погляд на життя. У проголошенні про Ісуса вони убачали загрозу цьому світогляду.

Лука повідомляє дві речі про Степана. Ми вже знаємо, що він був людиною Духа, мудрості і віри (в. 3 і 5). Тепер з’ясовується, що він був і хороший сперечальник, навіть у ворожому оточенні (в. 10): умів чудово аргументувати, переконано і з силою Духа. Коли люди стикаються з такою ситуацією, у них є вибір. Або вони погоджуються, що опонент правий, або виливають на нього якомога більше бруду. У даному випадку вибране було друге. І брудом справа не обмежилася.

І друге. Степана поставили перед судом синедріону. Він не коливався. Судді дивилися на нього. Його обличчя нагадувало обличчя ангела. Чесно кажучи, я не знаю, як виглядають обличчя ангелів. І сумніваюся, що члени синедріону знали. Але Лука, мабуть, хоче сказати, що в Степані відчувалося якесь внутрішнє світло. Він був спокійний, смирний, негордовитий і в той же час упевнений. Його наступна промова і мученицька смерть – лише останні стадії його шляху, шляху свідоцтва про воскреслого Ісуса, про слово Боже, яке пояснювало, хто є Ісус.

Дії 7:1-16 – Степан розповідає

«Запитав тоді первосвященик: Чи це так?

Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з’явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані, і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер. Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він. І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років. Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить. Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці. І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.

А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід. Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п’ять душ. І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.»

Одна з очевидних відмінностей між крикетом і бейсболом полягає в способі подачі. Як відомо більшості людей, у бейсболі пітчер стоїть на одному місці, де він (чи вона: але давайте, заради простоти, говорити про професійний чоловічий спорт) розмахується і запускає м’яч гравцеві з бітою. У крикеті це строго заборонено: не стояти на одному місці, звичайно, а розмахуватися рукою. Там зовсім інша подача: рука боулера увесь час йде прямо, як верхня частина колеса, відпускаючи м’яч лише в останню мить, щоб той потрапив у хвіртку.

Стоячи на одному місці, подавати важко (в усякому разі, це не можна зробити добре). Тому упродовж усієї історії крикету майже усі боулери брали розгін, кроків у п’ятнадцять або навіть більше, а потім тільки йшла подача. Розгін дуже важливий. Боулер ретельно розраховує кроки (як стрибун у довжину): якщо трохи помилитися, нічого не вийде. Якщо виникли складнощі, він пробує другий раз або третій, щоб досягнути правильної швидкості і правильного кута.

Ця тривіальна ілюстрація потрібна нам для того, щоб зрозуміти дуже важливу річ. Вона була надзвичайно важлива і для Степана, коли він готувався захищати себе від звинувачень, що загрожували йому стратою. Його звинуватили в тому, що він висловлюється проти Храму і Закону, обіцяє, що Ісус зруйнує Храм і змінить звичаї, дані Мойсеєм, – звичаї, що несуть культурну і релігійну значущість. Що йому відповідати?

Можна просто відкинути всі звинувачення. Врешті-решт, вони хибні, бо він нічого такого не говорив. Чи можна проігнорувати звинувачення і заговорити про самого Ісуса, Його страту і воскресіння, про сподівання на прийдешнє велике оновлення, яке станеться через Ісуса. Замість цього Степан бере бика за роги і починає велике оповідання. По суті, якщо узяти образ крикету, він пропонує слухачам узяти новий розгін. Він каже: поверніться на початок розповіді, до самих витоків, до Авраама, і простежте уважно всю єврейську історію і тоді ви побачите її під правильним кутом. Тоді і тільки тоді ви зрозумієте, хто такий Ісус і про що говоримо ми з моїми друзями, віруючими в Нього. Виголошуючи цю промову, Степан (і Лука, підкреслюючи її значення!) робить щось таке, що робили багато інших євреїв I століття, продовжуючи довгу біблійну традицію (наприклад, Неєм. 9; Дан. 9; Пс. 105 і 106; за часів Луки – труди Йосипа Флавія та інші тексти).

Це пояснює, чому значна частина промови не виглядає прямою відповіддю на звинувачення, висунені на адресу Степана. Від нас вимагається уважно слухати, помічати нюанси, особливо значущі смислові моменти. Замість того, щоб спростовувати обвинувачів безпосередньо, Степан починає здалека. Він каже: подивіться на біблійну історію під цим кутом, і ви побачите, що я хочу сказати про Ісуса і як те, що відбувається, вписується в загальний контекст.

Починає він з Авраама або, точніше, з Бога. «Бог слави» – цей титул виглядає очевидним, але зустрічається в Писанні лише в Пс. 29:3. Щоб ніхто не повторював звинувачення, ніби він кощунствує проти Бога отців (Дії 6:11), Степан починає із самого початку, тобто з Авраама. Значення Авраама для розуміння юдаїзму другого Храму і християнства, що в ньому виникло, неможливо переоцінити. Адже саме з Авраама починається історія єврейського народу; саме з Авраама Книга Буття починає розповідати про те, як Бог взявся за виправлення світу. Іншими словами, розповідь про народ Ізраїльський не самодостатня: через нього Біблія показує, як Бог-Творець хоче розв’язати проблему людського гріха, соціальну катастрофу, космічне лихо, описане в Бут. 3-11. Саме під цим кутом необхідно дивитися на історію Ізраїлю. Заклик до Авраама бути іншим, залишити дім предків і йти в нову землю (Дії 7:2-4) – спосіб виділити його, дати йому нове покликання. Степан не заперечує цього, а навпаки, підкреслює.

Подібно до апостола Павла (пор. Рим. 4; Гал. 3), Степан приділяє особливу увагу Бут. 15, тобто розділу, де Бог укладає Заповіт з Авраамом і попереджає, що його нащадки будуть поневолені чужоземним народом, але Він виведе їх з рабства і дасть їм землю в спадщину, ту саму землю, де Авраам доки живе як чужоземець. Питання про Святу землю займає в мові Степана важливе місце. Хоча його позиція з цього питання не згадується у висунених проти нього звинуваченнях, важливість Землі для євреїв I століття (та і XXI століття, хоча і на інший лад) безперечна. Можливо, оточення стало з нерозумінням помічати, як охоче продають батьківське майно учні Ісуса. Тут ми можемо лише зводити припущення, але як би то не було Храм (з ним буде пов’язаний найгостріший момент у промові Степана) був богословським центром, місцем, на якому зосередилася уся концепція Землі обітованої. Тому Степан говорить про купівлю Авраамом землі для поховання і її використання патріархами. Окрім усього іншого, це створює ретельно продуманий контекст для розповіді про вихід, який, разом з божественним покликанням Авраама і Заповітом з Авраамом, був одним із стовпів юдейської ідентичності і який є осереддям того, про що хоче сказати Степан.

Проте спочатку він згадує одну деталь з розповіді Буття. Йосип був знехтуваний братами, але Бог поставив його правителем над домом фараоновим і навіть над усією землею Єгипетською. Коли його братам знадобилася їжа, їм довелося йти до людини, якій вони заздрили і яку відкинули. На щастя для них, він був милостивий до них і дав їм усе необхідне.

Чи почали вже в цей момент розуміти Степанові слухачі, до чого все йде? Велике мистецтво християнського богослов’я частково полягає в умінні розповісти: розповідь старозавітна, розповідь про Ісуса як одночасно кульмінації Старого Заповіту і основі прийдешнього (іншими словами, не розрізнені збірки повчальних сцен з приліпленими наприкінці «рятівними» подіями!), а також розповідь про церкву з її виникнення і донині. Іноді і нам корисно повернутися до початку, до витоків і ретельно перевірити, чи правильні уроки ми отримуємо для нашого часу. Іноді розповідь – єдиний спосіб сказати правду.

Попередній запис

Дії 5:27-42 – 6:1-7

Дії 5:27-42 – Людські вигадки і божественні настанови «Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: Чи ... Читати далі

Наступний запис

Дії 7:17-34 – 7:35-53

Дії 7:17-34 – Степан і Мойсей «А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився ... Читати далі