«Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми?» (Мф. 17:24). Щоб зрозуміти цей текст, потрібне певне уточнення: у новозавітні часи кожен повнолітній юдей мав заплатити щорічний податок на єрусалимський Храм, що дорівнював сумі у дві драхми (дидрахма – це монета вартістю дві драхми). А срібна монета статир, власником якої став Петро спіймавши за словом Христовим рибу, дорівнювала 4 драхмам, що дозволило Петро сплатити податок на Храм за Ісуса та себе (див. Мф. 17:27).
До цього варто додати ще один факт, що в підсумку може призвести до досить цікавого висновку: повнолітнім в юдеїв вважався чоловік, що досягнув віку тридцяти років. Це пояснює у свою чергу той факт, чому саме в цьому віці почали громадське служіння Ісус (Лк. 3:23) та Іван Хреститель, в іншому випадку їх свідчення мало хто сприймав би усерйоз (втім, це не стосувалося жителів Назарету, хоча причина їх непослуху була зовсім в іншому, див. Лк. 4:16-30).
Стосовно ж висновку, а він дійсно цікавий, що ламає сталі уявлення, які сформувалася в багатьох людей: більшість учнів Христових, окрім Петра, були двадцяти-двадцяти п’ятирічними чоловіками, які, відповідно, не були зобов’язані платити податок на Храм, от чому збирачі дидрахм їх не згадали. А Іван Зеведеєв – наймолодшій серед учнів, взагалі був підлітком.
Загалом, цей висновок не слід вважати стовідсотковою істиною, а лише припущенням, бо про вік апостолів в Євангеліях не написано жодного рядка, втім, як і про зовнішність Христову, проте все ж таки цей висновок підводить до певних, цілком серйозних роздумів відносно нашого ставлення до постаті апостолів.
Багатьом з нас вони уявляються мудрими, сивочолими мужами на схилі років, саме такими вони з’являються перед нами в картинах і статуях всесвітньовідомих митців. Окрім хіба що Івана Богослова – його як раз часто зображують юнаком, хоча цей «юнак» почав писати за думкою більшості біблеїстів свої безсмертні твори в глибокій, як для тих часів, старості: у віці 70-80, а то і 90 років.
До речі зовсім не такими «мудрими старцями» з’являються перед нашим поглядом апостоли з євангельських сторінок, навпаки – це імпульсивні люди (що свідчить на користь їх молодого віку), які дозволяють емоціям брати гору над розумом: варто лише пригадати спробу синів Зеведеєвих (див. Лк. 9:52-56), які намагалися звести вогонь з небес на негостинне самарянське село. Чи не за це Господь прозвав цих братів «синами громовими» (див. Мк. 3:17)?
Або чого вартує прохання апостола Филипа: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить» (Ін. 14:8)?
– Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? (Ін. 14:9), – юність мало розбирається в деталях, натяках, символах – їх розпізнавання та розуміння це прерогатива старшого віку, коли в людини накопичується життєвий досвід, якого молодість за браком часу ще не має. Проте молодість часто послуговується не розумом, умоглядними висновками, а швидше керується емоціями, закликом серця, що дозволило цим фактично юнакам свого часу піти за мало кому відомим Равві з Назарету.
А Петро, адже він був сімейним чоловіком? Що ж спонукало його піти з Ісусом? – Більш за все, та сама сердечна простота і звичайно, запальний характер, який був у тій чи іншій мірі притаманний усім апостолам (можливо, окрім Іуди Іскаріота, він, більш за все, був поміркованішим – через це йому і доручили носити «грошову скриньку» Ін. 12:6, хоча, звісно, це лише припущення).
Саме ці риси характеру: сердечна простота і палкість, які приманні передусім молодості, коли її ще не поневолює житейська метушня, і спонукали молодих ідеалістів слідувати за Христом (тут лише викликають сумніви наміри Іуди Іскаріота, проте не будемо згадувати більше його). І навіть ініціатива, знову ж таки синів Зеведеєвих, посісти на «теплі» місця біля Ісусового трону, більш схожа на задум їхньої матері (див. Мф. 20:20), ніж на їх власний задум.
– Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся?
– Можемо.
– Чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч – не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм (Мф. 20:22,23).
«Можемо», – так відповісти може запальна, вируюча силою молодість, у старшому віці люди зазвичай стають більш виваженими у своїх відповідях… і можливостях.
Кожному з цих молодих чоловіків довелося випити чашу і хреститися хрещенням страждань Господніх. Саме ці поневіряння залишили відбиток на цих людях, зробивши їх тими, як їх ми зазвичай сприймаємо: мудрими, сивочолими мужами на схилі років.
«Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:7,8), – ці слова апостола Павла слугують прекрасним підсумком життя тих, можливо запальних, наївних, недосвідчених у житті, проте щиросердих юнаків, які свого часу повірили словам і пішли слідом за мало кому відомим Теслею з Назарету. Теслею, Який залишається багатьом невідомим і в наш час. Проте, якщо ми повіримо Його словам і підемо за Ним, ці Павлові слова можуть свого часу бути адресовані й нам.
Навіть, якщо ми чи наше оточення, у певний період часу вважатимемо себе далекими від зразка, який нам являють апостоли Христові.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Апостольський образ
Ваш коментар: