«Початок премудрости – страх Господній…» (Пс. 110:10).
Цікаво було поглянути на реакцію затятих атеїстів, які вважають віруючих людей мало недоумками, коли б вони почули цю біблійну фразу. Адже страх Господній атеїстам не притаманний, бо як його можна мати, заперечуючи саме існування Творця?
Замість страху Господнього в них залишається просто страх, який у принципі притаманний усім людям. І саме такий вид тваринного страху вони закидають віруючим людям, помилково вважаючи що саме таким має бути страх Господній. Частково таке враження в стороннього глядача може підтвердитися, коли він почує з вуст віруючих застереження стосовно гріха і його наслідків: «Бо відплата за гріх – смерть…» (Рим. 6:23). Таке мало кому подобається, тому багато людей залишаються глухими до євангельської проповіді.
Кому ж пощастило дослухати її до кінця, може дізнатися про набагато цікавіші речі, а саме про дар Божий, який відкритий для кожного з нас, і що це «життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). Це звичайно людям більше подобається, ніж початок згаданого вірша з Послання до Римлян.
Так у чому ж проблема? Навіщо починати проповідь із неприємних для широкого загалу населення речей? Чи не краще почати з речей приємних? Подібними запитаннями задається немало віруючих християн, і на жаль, задавшись ними, часто приходять до неправильних висновків, і відповідно, дій, коли починають відразу оточуючим казати про дар вічного життя. А невірність цього підходу полягає в тому, що розуміння, і саме головне, особиста потреба дару вічного життя відкривається лише тим людям, які мають страх Господній: «Початок премудрости – страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його» (Пс. 110:10).
Саме про страх Господній слід постійно нагадувати людям, як невіруючим… так і віруючим. І справа не в тому, що віруючі часом про нього забуваються, як про це люблять постійно нагадувати шанувальники «світу цього», впритул не помічаючи того факту, що вони самі буквально тонуть у гріхах. Справа в іншому, хоча, звичайно, доля правди в цих закидах все-таки є: віруючі часто забувають, що світу цьому треба постійно нагадувати про страх Господній. Бо якось він часто забуває про нього…
Без постійного нагадування цьому світу про страх Господній, розмова з невідродженими людьми часто набуває наступного вигляду: «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може зрозуміти, тому що про це треба судити духовно. Духовний же судить про все…» (1Кор. 2:14,15). Лише страх Господній може відкрити серця людей до євангельської проповіді.
«Початок премудрости – страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його. Хвала Йому на віки віків» (Пс. 110:10). До цього залишається лише додати одне слово – амінь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Початок проповіді
Ваш коментар:
