Безмовна молитва

5. Молитва без слів

Як ми вже бачили, молитва – це спрямування наших сердець до Бога. Вона знаходить вираження іноді словесне, іноді безсловесне, точно так, як і взаємна любов людей один до одного. Будучи свідомими особами, ми повинні виражати свої спрямування в словах, адресованих один одному. Саме це піднімає дружнє спілкування з людьми на такий високий рівень і робить його таким багатим. Проте в той же час давайте згадаємо, що життя, кінець кінцем, не можна висловити в словах. У нашому житті, у наших стосунках є щось, що не можна сформулювати словом, але що існує в досвіді двох людей, які діляться один з одним усім, що можна виразити словом.

У дружньому спілкуванні душі з Богом у молитві багато що можна і треба формулювати словом. Про це ми вже говорили. Проте є і такі речі, для яких ми не можемо знайти слів. Можливо, про це згадував апостол, кажучи про “зітхання невимовні” (див. Рим. 8:26).

Мій маленький син одного дня прийшов і заглянув у мій кабінет. Він вже знав, що не можна відволікати мене в мої робочі години, і знання цього трохи турбувало його. Та все ж він подивився на мене своїми добрими, круглими дитячими очима і сказав: “Тато, я весь час сидітиму тихо, якщо тільки ти дозволиш мені побути з тобою!” Звернувшись таким чином до мого батьківського серця, він, це ясно всякому, отримав дозвіл. Цей маленький випадок дав мені велику поживу для роздумів. Чи не так і ми почуваємо себе по відношенню до нашого Небесного Отця? Нам так подобається бути з Ним, просто бути в Його присутності! Більше того, ми ніколи не заважатимемо Йому, коли б і як часто ми не приходили!

Ми молимося Богові. Ми говоримо з Ним про все, що в нас на розумі, пов’язане як з нами, так і з іншими людьми. Іноді трапляється, і зі мною це відбувається не так вже рідко, коли мені вже нічого сказати Богові. Якби мені довелося молитися словами, потрібно було б повторювати те, що я вже сказав. У такі моменти прекрасно сказати Богові: “Можна, я побуду у Твоїй присутності, Господи? Мені більше нічого сказати Тобі, але я люблю бути з Тобою”.

Ми можемо проводити час у мовчанні з тими людьми, яких знаємо по-справжньому добре. З іншими це неможливо; з ними потрібно спілкуватися, розважати їх, підшукуючи цікаві для них теми чи торкаючись якихось важливих серйозних питань. Проте зі своїми близькими ми можемо вільно говорити про найзвичайнісінькі і незначні речі. В їх присутності ми можемо і помовчати. Так само не вимагається підтримувати розмову, якщо ми знаходимося в Божій присутності. Ми можемо прийти до Нього, щоб наші втомлені душі відпочили в тихому спілкуванні з Ним. Наші стогони, які не можна виразити словом, піднімаються до Нього і кажуть Йому більше, ніж будь-які слова про те, як ми залежимо від Нього.

Коли вечір хилиться до ночі і наш малюк все більше втомлюється, я помічаю, що він все ближче і ближче підбирається до своєї матері. Врешті-решт він залишається там, куди прагнув, тобто в мами на колінах. Там він теж не збирається ні про що говорити. Він просто лягає і дозволяє їй вколисати себе.

Ми теж, буває, втомлюємося, смертельно втомлюємося від самих себе, від ближніх, від світу, від життя, від усього! Тоді дійсно буде справжнім благом знання, що є місце, де ми можемо прихилити свою втомлену голову і серце. Це руки нашого Небесного Отця, Якому ми можемо сказати: “Я більше не можу. І мені нічого сказати Тобі. Можна, я приляжу тут і відпочину? Усе скоро знову буде добре, якщо я зможу просто трохи відпочити в Тебе на руках”.

Усім нам слід використовувати безсловесну молитву, якщо ми ще до неї не зверталися, коли смертельна боротьба чи смертельна агонія віднімає всі наші сили. Це необов’язково відбувається в момент смерті; смертельна боротьба зазвичай відбувається за певний час до смерті. Я був свідком такої боротьби деяких своїх християнських друзів.

Біль наповнював їх душі і тіла. Проте це не був найгірший досвід в їх житті. Я бачив, як вони із страхом поглядали на мене і запитували: “Що буде зі мною, коли я більше не зможу мислити і, значить, молитися Богові?”

Якби люди, які відкладають навернення до Бога до того моменту, коли вони захворіють, усвідомлювали, що вони роблять! Мій друже, у смертельній боротьбі ваші фізична і розумова енергії будуть вичерпані стражданням і болем. Пам’ятайте про це і навертайтеся до Бога в належний час.

Коли я стою біля ліжка друга, який б’ється із смертю, я щасливий, якщо можу сказати: “Не турбуйся про молитви, які ти не можеш вимовити. У цей момент ти сам – молитва Богові. Усе в тобі волає до Нього, і Він чує всі заклики твоєї змученої душі і тіла, що виливаються в стогонах, які не можна видати. Але якщо наступить момент просвітлення, подякуй Богові за те, що ти вже говорив з Ним і що зараз ти відпочиваєш у Його вічних руках”.

Попередній запис

Прославлення і розмова

3. Прославлення Ще в старозавітні часи люди навчилися славити Господа. Насправді, пророки Старого Завіту далеко просунулися в мистецтві прославляння Бога. ... Читати далі

Наступний запис

Навіщо молитися?

"Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде ... Читати далі