Івана 6:60-71 – Розподіл серед Ісусових послідовників
«А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її? А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: Чи оце вас спокушує? А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те. Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого! Відповів їм Ісус: Чи не Дванадцятьох Я вас вибрав? Та один із вас диявол… Це сказав Він про Юду, сина Симонового, Іскаріота. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьох.»
Одного разу я побував на лекції з філософії. Розраховував я почути введення в загальний курс, але маститий професор вважав за краще звертатися не до публіки, яку треба знайомити з невідомими галузями, а до невеликої групи зацікавлених аспірантів, що давно засвоїли основи і рвалися до висот. На наступну лекцію я не пішов.
Проте, мені здається, що у вірші 60 йдеться не про таку ситуацію. Не можна сказати, щоб Ісус міркував занадто піднесено чи абстрактно, хоча, звичайно, після довгого диспуту в Капернаумській синагозі в слухачів у голові могло запаморочитися. Але те, що сказав Ісус, неабияк перевернуло звичний світогляд, а більшість людей до світогляду свого ставляться дбайливо. Якби ви потрапили на зібрання, де лектор або проповідник у пух і прах розгромив ті уявлення, з якими ви виросли і вийшли в життя, запропонувавши вам натомість дуже переконливий, але – неприйнятний світогляд, можливо, що ви вважали за краще б у майбутньому відвідувати інші заходи, а не виступи цього оратора, яким би талановитим він не був.
Отже Ісусові слухачі бурчали, подібно до того, як ремствували ізраїльтяни, виведені з пустелі, – диво Виходу здійснювалося на їх очах, Бог живив їх манною, а вони все-таки були невдоволені. Нове вчення здалося «важким» – воно вимагало не лише розумової роботи, але і душі, і серця людини. Слова Ісуса здавалися людям, вихованим в юдаїзмі I століття, тим більш важкими і навіть «спокусливими», що вони з дитинства чекали пророка, подібного до Мойсея, Месію, і готові були йти за ним – аби його заклик відповідав їх поняттям і надіям. Цим очікуванням Ісус зовсім не відповідав.
От чому Його слухачі розділилися. Більшість відступилася від Нього, і лише Дванадцять віддано йшли за Ним. Звичайно, я дещо спрощую ситуацію: коли Ісус у розділі 12 входить в Єрусалим, за Ним поспішає величезний натовп. Напевно, у цьому натовпі багато хто не цілком розумів слова Ісуса, але, принаймні, не відвертався від них. Та все ж у розділі 6 відбувається розподіл.
І по нинішню пору розділ 6 з вражаючими заявами Ісуса про самого Себе і зовсім вже немислимою пропозицією пити Його кров і їсти Його плоть призводить до серйозних розбіжностей, хоча вже з іншого приводу: одні фахівці відкидають Євангеліє від Івана як історичне джерело і вважають, що нічого подібного Ісус не міг робити і говорити; інші учені все ж допускають, що окрім вчення, викладеного в Луки, Матвія і Марка, Ісус міг викласти Своїм учням і глибше, важче вчення. Дискусія триває, особисто я не готовий у ній брати участь і обмежуся наступним зауваженням.
Я помітив, що небажання приймати Євангеліє від Івана як історичне джерело йде в західній культурі рука об руку з міркуваннями про релігію як про чисто духовну сферу. Нас намагаються переконати в тому, що реальні події, що було сказано і що сталося, не так важливі, а суттєва лише прихована за цими епізодами духовна істина. Тонке міркування (занадто тонке, як на мене), але хіба воно застосоване до Івана? Уся його розповідь, із самого початку і до кінця, про те, як Слово сталося тілом, а не про те, як Слово стало ідеєю, духовною суттю, емоцією чи переживанням. Можливо, Іван писав історичне оповідання, а можливо, і ні, але він явно намагається нам повідомити, що історія – справжня і реальна історія життя Ісуса – має величезне значення.
З іншого боку (і у віршах 62 і 63, у самому осередді нашого епізоду, ми це бачимо), для пояснення подій Іван прибігає до двох ключових понять: він посилається на вознесіння Ісуса і на дію Духу. Спочатку може здатися, що таким чином і без того непроста загадка тільки ускладнюється. Насправді це – ключ до таємниці.
Вознесіння Сина Людського (як і в 3:13) означає: постарайтеся звикнути до думки (якою б не здавалася вона складною), що Той, з ким ви зараз говорите, почуває себе удома на небі, як і на землі. Він – громадянин обох світів, Він – Слово, що сталося тілом. От чому – і цілком логічно – це тіло, ця кров стають засобами для отримання внутрішнього життя Слова. Саме по собі тіло нічого не означає (про це сказано у вірші 63), але коли в тілі мешкає життя Бога, Слово, яке є Бог, є усі підстави говорити про нього так, як говорить Ісус. Хоча в межах Євангелія від Івана вознесіння залишається таємницею (Ісус заговорить про нього також у 20:17, але не стане описувати), і тут, і в інших випадках Іван підкреслює, що Слово навіки оселилося не лише в «духовному житті» Ісуса, але і в Його тілі.
У міру того, як розвивається Євангеліє, Ісус буде знову і знову говорити про дух. Тут Він застерігає проти чисто фізичного тлумачення Його слів про їжу і питво. Він, як завжди, спонукає слухачів вийти за межі плоского сприйняття Його слів і вчинків (наприклад, відмовитися від думки ніби нагорода за вірність – безкоштовне годування) і прорватися на вищий рівень, прислухатися до розміщеного в тілі Слову. Щоб досягти цього, знадобиться допомога Духу. Без керівництва натовп перебуватиме в невірі. Дванадцять начебто вже досягли такого розуміння. Вони готові заявити привселюдно, що Ісус – Святий Божий, Месія. Він не лише проповідує нову еру, вік майбутній, але, за Його власними словами, сприяє настанню Царства Божого на землі: «Ти маєш слова життя вічного». Ісусові відомо, що один з найближчих учнів стане зрадником, гірше, ніж зрадником – «обвинувачем» (одно зі значень цього слова – «диявол», проте тут і далі Іван має на увазі юридичний термін – Юда видасть Ісуса суддям і виступить свідком проти Нього). Але доти Дванадцять – втілення віри, того прийняття, яке було потрібне Ісусові: визнання, що в Ньому, Його словах і справах Бог нарешті здійснює новий Вихід, великий рух, що звільняє весь світ від гріха і смерті.
Івана 7:1-9 – Ісус і Його брати
«Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходити по Юдеї, бо юдеї шукали нагоди, щоб убити Його. А надходило свято юдейське Кучки. І сказали до Нього брати Його: Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома бо не робить нічого ніхто, але сам прагне бути відомий. Коли Ти таке чиниш, то з’яви Себе світові. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: Не настав ще Мій час, але завжди готовий час ваш. Вас ненавидіти світ не може, а Мене він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду на це свято, бо не виповнився ще Мій час. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї.»
Єврейські громади у всьому світі продовжують відзначати свято Кучки. «Кучки» – це легкі намети, споруджені з будь-якого підручного матеріалу на задньому дворі будинку або навіть на відкритій веранді. У них слід у ці дні бенкетувати і навіть залишатися на ніч.
Мета цього звичаю, як і багатьох інших єврейських свят, – нагадати народу про той час, коли його предки блукали в пустелях і жили в шатрах, наметах, «кучках».
З іншого боку, це сільськогосподарське свято, що завершує збір урожаю, особливо святкується збір винограду і олив. За часів Ісуса це був одне з трьох головних свят (разом з Песахом і П’ятидесятницею), що притягали в Єрусалим десятки тисяч єврейських паломників. У святковий обряд входили розпалювання світильників, танці при світлі факелів, процесії, що завершувалися узливанням води і вина в Храмі. Народ, на чолі зі священиками, обходив вівтар, розмахуючи пальмовими гілками і плодами цитрусових дерев. Це свято, подібно до Пасхи, пожвавлювало народні сподівання: настане час приходу Месії, звільнення від Риму. Святкування тривало цілих вісім днів, починалося і закінчувалося в суботу.
З усіх євангелістів тільки Іван згадує це свято, причому розділ починається з натяків, що розпалюють читацьку цікавість. Піде Ісус в Єрусалим на свято чи ні? Що означають слова «Не настав ще Мій час»? Чого домагаються від Нього брати?
Почнемо з останнього питання. Брати Ісуса (знову їм відводиться значно більше місця, ніж в інших Євангеліях) вірять Йому, проте лише наполовину. Вони бачать, що Ісус здійснює незвичайні справи, проте не вірять тією повною вірою, про яку говорить Іван. В їх очах Ісус – людина незвичайна, чудотворець або фокусник, який збере безліч прибічників, якщо тільки вийде на «велику сцену»: Галілея не те щоб відстала провінція, але все таки головні події завжди відбувалися в Єрусалимі. Брати не розуміють, що місія Ісуса завершиться одним, усе визначальним діянням, яке навіки змінить лице не лише Ізраїлю, але і всього світу.
От у чому полягає розбіжність між Ісусом і Його братами. Ісус знає, що Його «час» настане, але доки він не настав. Немов досвідчений моряк, що чекає, поки настане відлив і хвиля стане досить високою, щоб допомогти йому вийти в море, Він поки що не піднімає вітрила. У Нього є задум, і цей задум розкриватиметься поступово. Цей задум, як вже підказував нам Іван, пов’язаний з ключовими темами Пасхи, а не свята Кучок. Пізніше в цьому ж розділі ми переконаємося, що у святі Кучок Ісус бачить деякі моменти, що вказують на Його подвиг; проте саме на Пасху буде принесений у жертву Агнець.
Значить, «час» Ісуса настане не цієї осені, але – підказує нам Іван – навесні. Тому зараз він не піде в Єрусалим, зціляючи і навчаючи по дорозі, збираючи навколо Себе прибічників і підігріваючи очікування, щоб Його прямо зараз проголосили Месією. Як ми переконаємося в наступних же рядках, Ісус пішов на свято разом з братами, але без шуму, «інкогніто». Він вичікує, і ми теж завмерли в очікуванні, оскільки Іван вже сказав нам, що час настане.
Різні позиції Ісуса і Його братів розглядаються у вірші 7 з погляду ставлення до них «світу». Вірш 1 вже повідомив нам, що «юдеї» (тобто люди, що живуть навколо Єрусалиму, на відміну від мешканців півночі, населення Галілеї) збиралися убити Ісуса, вони стали жорстокими проти Нього ще під час першого Його візиту в місто (5:18). У цьому розділі ця тема розгортатиметься: у віршах 19 і 25 Ісус звинувачує їх у змові проти Нього, а Його проповідь і інші вчинки лише прискорюють арешт і суд. Про це, видно, говорить Ісус, згадуючи про «світ», що ненавидить Його.
Таким чином частково вияснюється значення слова «світ». На одному рівні розуміння «світ» – увесь створений всесвіт, що включає і всіх людей на Землі, але на іншому рівні «світ» – це певна укорінена позиція, що спонукає людину відвернутися від люблячого Творця і спробувати налагодити своє життя без Його допомоги. І це – одна з найбільш потужних тем цього Євангелія: Єрусалим, офіційні і неофіційні вожді єврейського народу стають втіленням «світу». Коли Ісус попрямує в Єрусалим, Він дійсно «явив Себе світові», але світу, що обернувся проти Бога (Якого цей світ продовжує славити вустами), світу, який не бажає знати про незвичайні шляхи Божої любові.
Але навіть така позиція Єрусалиму, як це ні парадоксально, працює на задум любові. Господь обрав Ізраїль Своїм представником, світлом світу. Якщо Ізраїль, в особі своїх вождів, відрікся від покликання, все одно ці люди продовжують займати своє особливе місце посередників між Богом і світом (в іншому, загальнішому сенсі). Скорбота і гнів, насильство і опір, увесь біль світу сконцентрувалися в Єрусалимі, так що, прийшовши в Єрусалим, Ісус зіткнеться не лише з місцевими, національними проблемами, але з бідами всього світу, який Бог так полюбив (3:16). Зрозуміло, світ не бажає чути про свої недуги (в. 7) і поки що не розуміє, що лікар, який так нещадно ставить йому діагноз, прийшов вилікувати ці недуги.
