Спрямованість у молитві

Христос у Гефсиманському саду, Генріх Хофман

Після такого дослідження давайте повернемося до тієї старанності, до якої апостол спонукає нас, коли ми молимося про інших. Після всього, що ми бачили, нам стає ясно, що ці випадки не можна розглядати як привід примушувати Бога давати відповіді на наші молитви, коли Він не хоче відповідати на них. Усе відбувається зовсім навпаки: наша боротьба повинна відповідати тій боротьбі, про яку ми вже говорили. Єдина відмінність у тому, що ми говорили про боротьбу в молитві, що стосується нас самих, тоді як та боротьба, про яку говорив апостол, пов’язана з нашою молитвою за інших.

Наше молитовне клопотання за інших вимагає від нас значної боротьби. Відносно Бога до наших молитов за інших є багато такого, що дуже важко або навіть неможливо зрозуміти. І саме це обумовлює боротьбу. Наше прагнення – це боротьба, але не з Богом, а з нами самими. У нас є такі властивості, які ускладнюють наші молитви за інших. Ці ускладнення і показує нам Дух молитви, і негайно починається боротьба. Дозвольте мені згадати наступне.

У першу чергу і в основному це наше себелюбство. Справжньою перешкодою в молитві за інших, звичайно, стає той факт, що ми знаходимося в дуже вузькому колі, що включає нас і наших близьких. Духові молитви не вдається створити в нашому серці істинного співчуття до інших людей. У результаті цього наші труди в молитві за інших стають поверхневими, а в більшості випадків практично неможливими. Проте Дух здатний вказати нам на цей гріх, а якщо я визнаю свою егоїстичну байдужість, то Він здатний уберегти мене від цього гріха. Після цього Дух молитви наповнить моє порожнє серце священним запалом і нагадуватиме мені про всіх, хто має потребу, щоб я упокорено молився про них! Але якщо ми хочемо зберегти цей Дух, ми маємо бути готовими до боротьби. Ісус сказав: “Моліться, щоб не зазнати спокуси” (Мф. 26:41). Дух дійсно прагне до Бога, але тіло слабке. Без священного нагляду ми незабаром втратимо свою здатність співпереживати бідам інших людей. Усі гострозорі молитовники за інших добре знають свою природу і тому тримаються поблизу Того, Хто щодня наповнює їх серця любов’ю і турботою про інших.

По-друге, існує любов до спокою. Ісус дуже добре бачив у цьому небезпеку для молитовного життя. Він говорив про неї. Текст починається так: “Сказав також їм і притчу про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом” (Лк. 18:1-8). Так само, дозвольте мені нагадати, засуджував Він апостолів у Гефсиманії: “То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?” Саме любов до спокою здолала апостолів у ту ніч, і цей же стан долає і нас.

Ми почнемо молитися про щось, і все йде прекрасно, доки любов до спокою не дає відчути себе. Тут ми втомлюємося і поступово молитва сходить нанівець. Скільки таких випадків можемо ми пригадати у своєму минулому?

От чому Ісус попереджає, щоб ми були уважними і молилися. Апостол каже про це, як про спрямованість у молитві. Коли він говорить, що Епафрас завжди був спрямований до молитви про віруючих у Колосах, ми розуміємо, що це означає. Якщо ми хочемо продовжувати піклуватися про тих, за кого молимося, і якщо їх потреби і печалі здатні спонукати нас до щонічної молитви за них, то ми повинні зрозуміти, що це неможливо без спрямованості і боротьби з нашого боку. Найважча молитва, яка відповідно вимагає і від нас найбільших зусиль, це безперестанна молитва, молитва, яка не припиняється, але постійно триває до того часу, доки не прийде відповідь. Бути спрямованим у молитві за людину чи за якусь справу – значить, по-перше, жити, відчувати і страждати разом з цією людиною чи за цю справу. Це саме по собі вимагає величезної боротьби, особливо якщо ми не пов’язані з цією людиною узами спорідненості чи дружби. А по-друге, спрямованість у молитві означає боротьбу з тими обставинами, які утруднятимуть і навіть робитимуть неможливим продовження безперестанної молитви. Це вимагає величезної уваги до тих моментів, коли ми стаємо ледачими в молитві, і тоді ми повинні звернутися до Духа молитви, щоб Він позбавив нас від цього стану. У цій боротьбі звернення до Духа молитви стає вирішальним чинником.

Нехай нашою надією і підтримкою стане думка про те, що Дух молитви помістить у наші серця безліч проблем, про які ми повинні молитися, і зосередить нашу увагу на них. Якщо ми щирі і пильні, то всякий раз, коли Він дасть нам можливість усвідомити це, ми повідомимо Його, що ослабіли в молитві. Зауважте, як милосердно все-таки влаштував Бог для нас молитву! Давайте також зауважимо внутрішній зв’язок між працею в молитві і спрямованістю в молитві. Дух молитви не може змусити нас працювати в молитві так, як це було описано вище, доки не викличе в нас прагнення до молитви. І саме тому Богові так важко зібрати достатньо людей для виконання молитовної роботи.

Детальніше про це ми поговоримо далі, у розділі, присвяченому школі молитви.

Попередній запис

Наслідки мовчання Ісуса

Воскресіння Лазаря (фрагмент), Карл Генріх Блох Всякий раз, коли Ісус бачить, що є можливість дати нам ... Читати далі

Наступний запис

Піст і молитва

Зцілення біснуватого отрока (фрагмент), Гюстав Доре У Мк. 9:29 Ісус каже: "Цей рід не може вийти ... Читати далі