“Жорсткість” Ісуса

Христос і жінка-хананеянка, Жан-Жермен Друе

Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї” (Рим. 15:30,31).

Ці слова апостола дають нам уявлення про інший аспект боротьби, пов’язаний з молитвою. У цьому тексті говориться про молитву за інших, яка набуває форми боротьби. Про те ж, але трохи іншими словами каже він і в Посланні до Колосян 4:12,13: “Вітає вас Епафрас ваш, раб Ісуса Христа, який завжди дбає про вас у молитвах, щоб ви перебували довершеними і наповненими всім, що угодне Богові. Свідчу про нього, що він має велику ревність і турботу про вас і про тих‚ що перебувають у Лаодикії“.

Цей вид боротьби в молитві часто розумівся неправильно. Він сприймався як боротьба з Богом, яка заснована на думці, що Бог приховує Свої дари від людей, утримуючи їх як можна довше. Їх слід відвоювати в Бога тим або іншим чином. Молитва розглядалася як засіб, за допомогою якого можна змусити Бога піддатися, зворушитися і відповісти на наші молитви. Якщо за допомогою молитов вдається досягнути цього, то лише тому, що, б’ючись з Богом, ми скрушили Його проханнями, переконали Його плачем про свої потреби, тобто насідали на Нього, доки Він не здався.

Немає необхідності в ґрунтовному знанні Біблії, щоб переконатися, що такий погляд на боротьбу в молитві – язичницький, а не християнський. Бог – Саме Добро. Нам немає потреби молитися чи боротися в молитві, щоб зробити Бога добрим або щедрим. Бог “дає всім просто й без докорів” (Як. 1:5). Він не лише добрий. Він також всюдисущий, у будь-яку секунду Він знає, що для нас найкраще. Нам немає потреби за допомогою переконання, спонукання або багатослівних розмов учити Його, що добре для нас.

Думка, що боротьба в молитві – це боротьба з Богом, зазвичай виправдовується певними текстами з Писання. Боротьба Якова з Богом, описана в Бут. 32:24-32, – це один з таких текстів. Нам розповідається, як Яків боровся з Богом. Він відмовився здатися, кажучи: “Не відпущу Тебе, доки не благословиш мене“. І Бог дійсно благословив його, проте пошкодив суглоб його стегна.

Текст Нового Завіту, що зазвичай наводиться в таких випадках, – це місце, де розповідається про боротьбу між хананейською жінкою і Ісусом (Мф. 15:21-28). Йдеться про жінку, яка зустріла Ісуса біля Тиру. Вона попросила Його зцілити її дочку, в якій діяв найсильніший демон. Проте Ісус не відповів на її слова. Учні просили за неї, кажучи: “Відпусти її, бо кричить нам услід“. Тоді Ісус відповів: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого“. Проте жінка була у великому розпачі і не здавалася.

Вона прийшла і вклонилася Йому, кажучи: “Господи, допоможи мені“. Ісус не піддавався, відповідаючи їй дуже суворими словами: “Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам“. Та все ж вона відмовилася здатися. Швидко, але упокорено вона скористалася у відповідь Ісусовою метафорою: “Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх“. Тоді Ісус задовольнив її прохання.

Не можна заперечувати, що обидва ці тексти на перший погляд дійсно підтверджують думку, що душа, яка бореться в молитві, повинна в результаті перемогти Бога і змусити Його виконати її прохання. Проте дуже скоро ми побачимо, що подібне розуміння цих текстів не узгоджується з усім вченням Біблії про Бога і про молитву. І з цієї причини нам слід знайти те, що відповідатиме біблійному погляду на Бога і на молитву. Давайте коротко розглянемо цей предмет.

Чому Ісус не відповідав жінці, коли вона так відчайдушно просила Його про допомогу? Він нехтував нею? Ні і ще раз ні! А коли учні просили за неї, чому Він нагадав їм про те, що посланий тільки до обраних? Він робив виключення з цього правила раніше (див.: Мф. 8:5). Ісус не зробив цього зараз саме тому, що хотів зробити зворотне. Це ясно кожному, хто хоч трохи пізнав Ісуса. Раз Він, проте, повівся так, значить, Він мав для цього цілком певну мету. Будь-хто, хто був з Ісусом хоч незначний час і мав певний досвід молитовної дружби з Ним, знає, що цей випадок не єдиний, подібні до нього виникали час від часу в житті кожного віруючого. Ісус не відповідає на наші слова. Ми знову і знову плачемо, з кожним разом все голосніше і несамовитіше. Проте від Ісуса не чутно ні слова. Потім проходить певний час, і Він говорить. Проте ми чуємо різкі слова з Писання, подібно до того, як на хананеянку обрушилися слова про собак.

Чи як Він сказав Своїй власній матері під час весілля в Кані: “Що Мені і Тобі, Жоно?” Чи як Він відповів знатній людині в Капернаумі: “Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес” (Ін. 4:48).

Чому Ісус каже такі жорстокі слова? Хіба не написано, що Він дає “просто й без докорів”? Так, просто й без докорів.

Слова, які Він каже нам, можуть бути жорсткими, проте Він використовує їх не для того, щоб зашкодити нам. Той дивний і іноді незрозумілий спосіб поводження з нами підказаний Йому любов’ю, яка настільки велика, що Він бажає дати нам не лише те, про що ми просимо, але і значно більше. Як казав Мартін Лютер: “Ми просимо срібла, проте Бог часто дає нам замість нього золото”.

Попередній запис

Гармонія в молитві

Якщо, нарешті, узагальнити ті висновки, до яких ми прийшли у своєму обговоренні, то, без сумніву, треба сказати, що в цій ... Читати далі

Наступний запис

Наслідки мовчання Ісуса

Воскресіння Лазаря (фрагмент), Карл Генріх Блох Всякий раз, коли Ісус бачить, що є можливість дати нам ... Читати далі