Заповіді блаженства підводять нас до Нагорної проповіді. Пройшло багато часу відколи я визнав вічні істини Заповідей блаженства, але так і не зміг змиритися з безкомпромісною жорсткістю іншого тексту Його проповіді. Аж надто вона безапеляційна! «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий», – казав Ісус (Мф. 5:48). Фраза ця промайнула між закликами любити ворогів своїх і роздавати на Божі справи гроші. Бути досконалим, як Бог? Що Він хоче цим сказати?
Я не можу просто відмахнутися від такого різкого висловлювання, бо воно зустрічається і в інших місцях Євангелій. Коли багатий юнак запитав Ісуса, що треба зробити, щоб набути вічного життя, Ісус сказав: «Віддати усі гроші»; не 10, не 18 і не навіть 50 %, а усі…
Коли учень запитав, чи треба прощати брата до семи разів, Ісус відповів: «Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18:22). Варіації на тему Золотого правила є і в інших релігіях, але вони носять вужчий характер: «Не робіть іншим того, чого собі не бажаєте». Ісус розповсюдив це правило до безмежності: «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12).
Чи вдалося хоч комусь прожити досконале життя – життя, яким живе Бог? Чи вдалося хоч одній людині жити за Золотим правилом? Як можна досягти недосяжного? Ми, люди, віддаємо перевагу в усьому здоровому глузду і помірності, ми ближче до арістотелівської «золотої середини», ніж до «золотого правила» Ісуса.
* * *
Моя знайома Вірджинія Оуенс задала своїм студентам з Техаського університету написати короткий твір на тему Нагорної проповіді. Вона чекала, що учні з повагою віднесуться до тексту Писання, бо Техас все ще входить у так званий «біблійний пояс» («біблійним поясом» називають південні штати США, відомі своєю релігійністю). Але роботи учнів швидко позбавили її останніх ілюзій. «На мою думку, релігія – це обдурювання», – написав один з них. «Є стара приказка: не вір усьому, що прочитав», – написав другий.
Вірджинія згадала, як вона сама – ще в недільній школі – дізналася про Нагорну проповідь. Вона пам’ятала картинку-плакат, що зображує Ісуса, оточеного радісними рожевощокими дітками. Але ж її подібні картинки ніколи не злили і не дратували!
А її студенти висловлювалися таким чином:
«Усі церковні проповіді занадто строгі. Нічого не можна зробити, поки не з’ясуєш – гріх це чи ні».
«Я писав твір на тему Нагорної проповіді без жодного задоволення. Нагорну проповідь важко читати, а коли прочитаєш, то бачиш: треба стати прямо-таки досконалим. А таких людей немає».
«Проповідь вимагає від нас абсурдних речей. Подивитися на жінку – вже перелюбство. Нічого безглуздішого і нелюдського не чув».
«Тут, – пише Вірджинія, – у мене додалося сил. Тільки напрочуд наївна людина не розуміє, що не варто Ісуса називати безглуздим. Але слова цього студента – щирий відгук непросвіченої душі, на яку ніяк не вплинули два тисячоліття духовних шукань людства… Мене навіть радує, що Біблія дратує чесних, але неосвічених людей, як дратувала їх у першому столітті нашої ери. Від цього її авторитет лише зростає в моїх очах. У XX столітті люди перестали вважати Писання суворим і непорушним, але нинішня епідемія богословської неосвіченості повертає нас приблизно в той самий стан, в якому знаходилися благовістники два тисячоліття тому».
«Образлива» і «сувора» – ці визначення якнайкраще підходять до Нагорної проповіді. Коли я переглядав півтора десятка кіноверсій Нагорної проповіді, то побачив: лише одна з них змогла вірно передати усю «образливість» слів Христових. Я кажу про малобюджетну постановку Бі-Бі-Сі під назвою «Син Людський», в якій Нагорна проповідь звучить на контрастному фоні сцен хаосу і насильства.
Римські легіонери щойно вторглися в галілейське село, щоб покарати жителів за якийсь проступок перед імперською владою. Вони перевішали всіх чоловіків, здатних тримати в руках меч, грубо покидали на землю жінок, що билися в істериці, попротикали списами немовлят. І все це для того, щоб просто «провчити євреїв». І от серед хаосу, крові, сліз, ридань за загиблими з’являється Ісус з палаючим поглядом:
«Кажу вам: любіть ворогів своїх і моліться за гонителів своїх.
Око за око і зуб за зуб – чи не так кажуть? Так казали наші прабатьки. Люби своїх рідних, ненавидь своїх ворогів, чи не так? Але Я скажу інакше: легко любити свого власного брата, любити тих, хто любить тебе, навіть митарі здатні на це!
Ви хочете, щоб Я хвалив вас за любов до близьких?
Не дочекаєтеся! Любіть ворогів своїх!
Любіть того, хто б’є вас і плює на вас. Любіть солдата, який мечем протикає вашу утробу. Любіть негідника, що грабує і мучить вас.
Послухайте Мене! Любіть ворогів своїх! Якщо римський воїн ударить вас по лівій щоці, підставте праву. Якщо можновладець змусить вас пройти милю, пройдіть дві. Якщо хтось забере ваш плащ, віддайте йому і сорочку.
Слухайте! Важко йти за Мною. Але те, що Я вам кажу, ще жодного разу не було сказано від створення світу».
Можете собі уявити, що відповіли люди на такі слова? Нагорна проповідь не спантеличила їх – вона розлютила їх.
На самому початку Нагорної проповіді Ісус підняв питання, що хвилювало багатьох: Хто Він такий – революціонер або справжній єврейський пророк? Але от що Ісус каже про Тору:
«Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати… Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5:17,20).
Останні Його слова напевно змусили натовп стрепенутися і прислухатися. Фарисеї і учителі змагалися один з одним у суворості дотримання закону. Увесь Божий закон вони розбили на 613 правив – 248 заповідей і 365 заборон. Правила ж доповнили ще 1521 уточненням. Щоб не порушити третю заповідь: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно» (Вихід 20:7), вони вирішили взагалі не вимовляти імені Божого. Щоб уникнути сексуальної спокуси, вони вирішили не піднімати очей і взагалі не дивитися на жінок (найбільш завзятих прибічників цього правила назвали «фарисеями з розбитим носом», бо вони часто натикалися на стіни і інші предмети). Щоб не порушити суботи, ввели заборону на 39 видів діяльності, які можна було б визнати «роботою». Як же в такій ситуації праведність простої людини могла перевершити праведність «професійних святих»?
У Нагорній проповіді конкретно сказано, що мав на увазі Ісус. Це і здається абсурдним студентам у Техаському Університеті, як здавалося абсурдним палестинцям першого століття. Відштовхуючись від Тори, Ісус розвинув думку фарисеїв, причому зайшов набагато далі за цих ревнителів закону, зажадав того, чого не утілив у життя ще жоден чернець. Прозвучала Нагорна проповідь – і зійшов новий місяць у вселеній моральності. Зійшов і притягує нас до себе, як Місяць притягує хвилі.
Після Ісусових слів стало ясно, що дотримати закон неможливо, і в той же час Він зобов’язав нас дотримувати його. Подивіться самі…
У всі часи в людському суспільстві існували закони проти вбивства. Звичайно ж, закони ці сильно відрізняються один від одного. Наприклад, у США не карається вбивство з метою самооборони, вбивство, здійснене «при нетипових обставинах» (наприклад, коли дружина вбиває чоловіка-буяна). Але в жодному суспільстві не було ще такого усеосяжного закону, який дав Ісус: «Кажу вам, хто злиться на брата свого, засуджений буде… Всякий, хто скаже «Ти – дурень» (див. Мф. 5:22,23), засуджений буде до геєни вогненної». У мене є старший брат, і в дитячому віці ці вірші дуже лякали мене. Чи можуть два брати рости під одним дахом, так жодного разу і не обізвавши один одного?
У кожному суспільстві є і сексуальні заборони. У Сполучених Штатах існує, принаймні, один коледж, в якому чоловік по ходу розвитку стосунків з жінкою зобов’язаний запитувати в неї дозволу на кожен етап їх розвитку. У той же час феміністки домагаються ухвалення закону, який заборонив би порнографію, що є каталізатором, який провокує на злочини проти жінок. Але жодне суспільство на землі ще не узаконило такого суворого правила, яке дав нам Ісус: «А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну» (Мф. 5:28,29).
Я чув заклики каструвати маніяків-насильників, але ніхто ще не закликав калічити в якості засобу боротьби з похіттю.
З питання розлучення фарисеї в дні Ісуса Христа палко дискутували – намагалися знайти вірне тлумачення старозавітних правил. Великий учитель Гілель вважав, що чоловік може розлучитися з дружиною, якщо вона хоч чимось йому не догодила, наприклад, якщо в неї підгорів обід. Щоб розлучитися, чоловікові досить було тричі сказати: «Я розвожуся з тобою», і розлучення вважалося виконаним. Ісус же не погодився: «Хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує» (Мф. 5:32).
І, нарешті, Ісус викладає перед нами принцип непротивлення злу. Як же можна вижити, якщо йому підкорятися? «Не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу. І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку» (Мф. 5:39,40). Я вчитуюся в ці і інші суворі заповіді Нагорної проповіді і задаюся питанням: «Що робити?». Невже піддаватися кожному пройдисвіту, забути про захист прав споживачів, порвати медичну страховку і сподіватися лише на Бога? Невже треба викинути телевізор, щоб не осквернитися похіттю? Як взагалі можна жити з такими моральними ідеалами?
