Чуючи заклики присвятити своє життя Господу, багато хто вважає, що для цього необхідно отримати сан священнослужителя, стати місіонером, відлюдником, віддалитися в монастир чи, принаймні, полишити всі (чи майже всі) житейські справи та присвятити своє життя вивченню Біблії. Загалом, усе залежить від конфесійної приналежності людини, тобто того, що в конкретній конфесії, общині є «еталоном» святості.
У наведеному переліку насправді немає нічого поганого, проте в такому обивательському підході до розуміння святості є одна спільна риса – такій «святості» відповідає обмежене коло людей. А що робити решті, якщо заклик Божий: «Будьте святими, тому що Я святий» (Лев. 11:45), – звернений абсолютно до всіх без виключення? Якщо в персональній святості кожного полягає воля Божа?
«Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого, і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:2), а «воля Божа є святість ваша» (1Сол. 4:3), – як бачите, у цьому заклику немає виключень, а крім того в ньому не вказується сфера діяльності, в якій саме має проявлятися святість. Отже за кожним з нас залишається свобода дій, головне тут докладати зусилля в «практичній» святості, тобто в справах милосердя, бо «хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17).
«Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40), – а от ще одне біблійне підтвердження, що саме в справах милосердя міститься корінь нашої святості і виконання двох найбільших заповідей Господніх, на яких «утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:37-40), тобто слово Боже, Біблія.
А справами милосердя може виступати не тільки допомога ближньому, коли він опинився в скрутному становищі, але й вся наша повсякденна діяльність, головне тут – її присвячення Господу: «І все, що робите, робіть від душі, як для Господа, а не для людей, знаючи, що в нагороду від Господа одержите спадок, бо ви служите Господу Христу» (Кол. 3:23,24). Виходить, що сумлінно виконуючи свої професійні, сімейні, громадські обов’язки можна стати святим, відокремленим для Бога, тим самим відповідаючи Божому заклику: «Ви – світло світу… Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16).
Але все так райдужно виглядає… у задумах, але не в реальному житті, а все через те, що всі люди перебувають у стані, який найточніше передав апостол Павло: «Бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу» (Рим. 7:18), – тобто бажання є, але сил виконати немає. А все через нашу гріховну сутність. Тому одного бажання стати святим замало, конче потрібна Божа допомога в подоланні нашої гріховної ліні на шляху до святості.
Тому «секрет» святості набуває наступної формули: присвячення кожної сфери свого життя, що передусім полягає в сумлінному виконанні своїх професійних, сімейних, громадських обов’язків із молитовним закликанням Божої допомоги, тривати ж це має решту земного життя. Лише за таких умов можна вважати своє життя святим, присвяченим Богові.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Секрет» святості
Ваш коментар:
