«І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:27-31).
Передбачені Спасителем лиха спіткали Єрусалим і його жителів не відразу, а більш ніж через 30 років – саме стільки залишив Господь людям на покаяння. Хтось скористався цією нагодою: «Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим апостолам: “Що нам робити, мужі-браття?” Петро ж сказав їм: “Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа… Ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ» (Діян. 2:37,38,41).
А тих, хто не прийняв у своє серце апостольської проповіді, чекали серйозні випробовування: у 66 році римські війська оточили Єрусалим і після тривалої облоги взяли його штурмом і вщент знищили в 70 році. З близько мільйона людей, які перебували в той час у місті, вижила, за свідченням історика Йосифа Флавія, лише 1/10 частина – біля 100000 осіб, яких продали в рабство. Решта ж людей загинула під час бойових дій, або ж була розп’ята римлянами, проте більшість загинула не менш страшною смертю від голоду і хвороб, що вирували під час облоги міста.
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось залишається вам дім ваш порожнім» (Лк. 13:34,35). Бог полишив жителів Єрусалиму, які не хотіли прийняти втіленого Господа Ісуса Христа, шануючи їхню свободу вибору: «А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові – чинити неподобства» (Рим. 1:28). І як наслідок – зникнення цілого міста разом з жителями.
Дехто скаже – це кара Господня… і будуть неправі. Божим покаранням було залишення людей наодинці зі своїми пристрастями і гріхами, а те, що спіткало єрусалимських жителів, було наслідком Божого покарання. Таке завжди стається, коли люди у своїй масі через численні гріхи і не бажання в них розкаюватися, відпадають від Бога: «Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”. Впали в розпусту, опоганилися в ділах своїх; не стало тих, хто чинив би добро… Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13:1,3). І руйнування Єрусалиму в 70 році було лише прикладом цього.
Така ціна гріха: «Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). І лише віра в Ісуса Христа може врятувати людство і особисто кожного з нас від цієї жахливої участі.
Проте віри, простого визнання в Ісусі з Назарету – обіцяного Богом через пророків Месії, не достатньо. Має бути свідомий вибір людини навернутися від гріха до святого, посвяченого Богові життя. Бо без цього бажання святості не можна говорити про налагодження стосунків з Господом: «Не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:2), а «воля Божа є святість ваша» (1Сол. 4:3).
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бажання святості
Ваш коментар:
