Івана 2:13-25 – Ісус у Храмі
«А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники. І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи. І сказав продавцям голубів: Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового! Тоді учні Його згадали, що написано: Ревність до дому Твого з’їдає Мене! І обізвались юдеї й сказали Йому: Яке нам знамено покажеш, що Ти можеш робити таке? Ісус відповів і промовив до них: Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його! Відказали ж юдеї: Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його? А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Ймення, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було.»
Уявіть собі таку сцену в школі. Учні складають випускні іспити, учителі готуються до батьківського дня, коли родичі і друзі приїдуть відвідати школярів. Усі розбурхані, наближається завершення і кульмінація навчального року.
Раптом двері в приймальню директора розчиняються, входить старшокласник, з ним – невелика група друзів. Він прямує прямо до столу, де секретар розкладає стопки екзаменаційних квитків, перевертає стіл і розкидає папери по всій кімнаті. Потім він уривається в особистий кабінет директора і помахом руки збиває на підлогу листи і документи, інструкції, запрошення, з такою старанністю приготовані до свята.
Обернувшись до здивованих глядачів, хлопець заявляє:
– Усе це містечко прогнило! Суцільна корупція знизу доверху! Ганьба і сором!
Тут прибігає директор.
– Хто надав тобі право поводитися так?! – вигукує він.
– А, можете мене виключити! – недбало кидає старшокласник. – Виженіть мене зі школи, і все тут. Нічого, я вступлю в університет, вивчуся на юриста і одного прекрасного дня я покінчу з цим закладом. І з усією вашою системою покінчу! – І з цими словами він гордо віддаляється.
Намальована нами сцена дає лише часткове уявлення про ту, що розігралася в Храмі. Немає паралелей, адекватних вчинку Ісуса; треба усвідомити цей епізод як він є, як щось унікальне, і постаратися також зрозуміти той сенс, який вкладає в нього Іван. Бо це – ще один момент, коли ангели сходять з небес на землю і знову підіймаються на небеса.
Храм – живе серце юдаїзму. Це не просто сусідня церква, це осереддя богослужіння, музики, політики, громадського життя, національних свят і національної скорботи. Тварин (живих і мертвих) там було більше, ніж у будь-якому селі чи на ринку, але над усім височів головний сенс храму – це місце, де Господь Ізраїлю, YHWH, обіцяв жити посеред Свого народу. Тут – сенс і виправдання цього народу, його життя і устрій.
І тут з’являється нікому не відомий пророк з Галілеї, і все рушиться. Читачі, що з дитинства знають цей епізод, не здогадуються, наскільки шокуючим був вчинок Ісуса, от чому я визнав за потрібне навести як паралель якусь сучасну ситуацію (хоча нічого рівного немає і бути не може). Напрошується питання: чому Ісус так вчинив? Чим Йому не догодив Храм? І що означає відповідь, яку Він дав на вимогу знаку, знамення?
Але спочатку треба розглянути ще одне питання. Якщо порівняти Євангеліє від Івана з синоптиками, там виявиться схожий епізод, проте Матвій, Марко і Лука поміщають цю сцену в Храмі ближче до кінця громадського служіння Ісуса, коли Він востаннє приходить в Єрусалим, тут же Іван з неї починає. Безліч учених намагалися визначити вірне датування, а також розібратися, чи дійсно цей епізод мав місце.
На користь раннього датування, як у Івана, свідчить те міркування, що у Матвія, Марка і Луки Ісус за все Своє доросле життя жодного разу не приходить в Єрусалим, так що в них немає іншого виходу, окрім як віднести цей епізод до останніх днів Його життя, але в Євангелії від Івана Ісус приходить в Єрусалим неодноразово, і якщо подібний вчинок Він зробив на самому початку, деякі речі стають зрозуміліше, наприклад чому з Єрусалиму в Галілею явилися посланці випитувати, хто ж такий Ісус (наприклад, Мр. 3:22; 7:1), і чому на той час, коли первосвященик наважився нарешті діяти, звинувачувальний матеріал проти Ісуса вже був накопичений (Ів. 11:47-53).
Але неважко зрозуміти, який сенс вкладає в цю подію Іван. Він приурочує його до Пасхи, а Ісуса він вже назвав Агнцем, Пасхою Божою, і от Агнець приходить в Єрусалим у свято звільнення, відпущення, порятунку з рабства – Пасха була спогадом про Вихід. Іван каже нам: вчинок Ісуса в Храмі – це ключ до того нового сенсу, який Він надасть Пасхі. Звідси починається осмислення інших пасхальних епізодів Євангелія, зокрема в розділі 6 і, розуміється, у фіналі, який почне відбуватися з розділу 12.
Досить очевидно також і ставлення самого Ісуса до Храму. Він явно вважає цю установу прогнилою, яка накликала на себе Божий суд. Не для торгівлі створене святилище, що перетворилося нині на базар.
І тут посіяне зерно того сенсу, яке тільки дає перші паростки, а потім проросте і перетвориться на хащі: зв’язок між подібними вчинками і долею Ісуса. Коли Його запитують, за яким правом Він так чинить і вимагають знамення, Він – таємничо, натяками – вже заговорює про Свою смерть і воскресіння.
Він – Храм істинний, Він – Слово, що сталося тілом, осереддя, де мешкає Божа слава. У євреїв зберігся древній переказ про прийдешнє руйнування і відновлення Храму. Один раз це вже сталося; багато хто думав, що історія повториться. Ірод Великий почав відновлення Храму, і через сорок шість років його сини завершили будівництво. Ісус підхоплює передання і застосовує його до Себе. Він – та реальність, на яку спрадавна вказував Храм. Його смерть і воскресіння стануть реальністю, на яку вказує Пасха і увесь обряд її святкування.
У двох яскравих сценах розділу 2 Іван вводить практично всі основні теми свого Євангелія, даючи нам достатньо поживи для роздумів. Тепер потрібно зрозуміти, до чого все це веде, але, як часто буває в Івана, закінчує він натяком на те, як потрібно реагувати на подібні ситуації. Якщо ви бачите знамення, так довіртеся ж Ісусу. Увіруйте в Нього, адже Він – єдиний, хто знає вас наскрізь.
Івана 3:1-13 – Ісус і Никодим
«Був один чоловік із фарисеїв Никодим на ім’я, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде. Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства. Никодим Йому каже: Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись? Ісус відповів: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений. Відповів Никодим і до Нього сказав: Як це статися може? Ісус відповів і до нього сказав: Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі.»
Кудись загубилося свідоцтво про народження.
При переїзді такі речі трапляються. У старому будинку я знав, де лежить моя метрика. Звичайно, могли і викинути випадково при зборах, але я здогадувався, що документ просто поклали в дуже правильне місце – у таке правильне, таке затишне, що мені його тепер не знайти.
Добре ще, що документ не був мені терміново потрібен. Достатньо паспорта і інших паперів, що засвідчують особу. Але якщо свідоцтво про народження так і не відшукається, доведеться добувати нове, тобто поїхати в моє рідне місто і заплатити, щоб видали копію з архіву.
Що, власне кажучи, засвідчується свідоцтвом про народження? Сам факт появи на світ, зрозуміло. Оскільки я існую, я, зрозуміло, колись і десь народився. І хоча я без метрики не можу довести, коли і де це сталося, це дрібниці в порівнянні з непорушним фактом мого існування і народження.
Коли християни обговорюють концепцію «нового народження», «другого народження» або «народження зверху», вони часто забувають цей простий факт. Деякі люди переживають початок християнської віри як величезну, приголомшливу подію, з драматичним наростанням напруження, тяжким моментом ухвалення рішення, приливом полегшення, радості, збудження і прощення. Потім вони піддаються спокусі, а на певних етапах розвитку європейської культури ці спокуси надзвичайно сильні: їм починає здаватися, ніби сам момент прийняття віри і складає суть християнської віри, неначе Господу важливо забезпечити кожну людину чудовим духовним переживанням, про яке надалі можна згадувати з радістю і ентузіазмом.
У такому разі залишається лише помістити свідоцтво про народження в рамку і повісити на стіну – нехай усі гості милуються. Адже принципово важливий не момент народження (хоча іноді буває треба довести, де і коли мала місце ця подія). Важливе інше: що ти живеш зараз, живеш день у день, від одного моменту свого життя до іншого. Важливий стан здоров’я, сили, мета в житті. Фізичний акт народження важкий і болючий не лише для матері, але і для немовляти, але кому спаде на думку все життя обговорювати обставини свого народження – хіба що за трагічною випадковістю людина на все життя залишилася калікою. Треба звикати до себе такого, який ти нині.
Отже, коли Ісус затіває розмову з Никодимом про нове народження, а Іван виділяє цю розмову, поміщаючи її першою серед усіх філософських бесід, які Ісусу належить провести в цьому Євангелії, не варто думати, що нас закликають увесь час згадувати і обмірковувати власне духовне народження. Зрозуміло, сам факт духовного народження значущий. На жаль, немало людей, як у церкві, так і за її межами, живуть так, що хочеться повернутися до першооснови і розібратися, чи відбулося взагалі їх духовне народження. Але усюди, де є ознаки життя, набагато правильніше живити і берегти це життя, а не витрачати увесь час на обговорення обставин народження.
Щоб цілком зрозуміти слова Ісуса Никодиму, треба врахувати особливості тієї культури: у контексті юдаїзму, знайомому Ісусу і Никодиму, слова про нове народження звучали особливо різко, оскільки велике значення мало народження «у правильній сім’ї». Для єврея принципово важливо було, що він – нащадок Авраама. Зрозуміло, інші подробиці також мали значення, але це – головне. Тепер же Ісус заявляє, що Бог має намір створити Собі нову сім’ю, і походження від Авраама вже недостатнє. Треба народитися знову, народитися зверху (одне і те ж грецьке слово має обидва значення і, ймовірно, ми повинні мати на увазі обидва значення з упором на «зверху», оскільки ініціатива, як і в 1:12-13, залишається за Богом).
Ісус говорить про нове народження в тих самих термінах, з якими ми вже зустрічалися в 1:33. «Вода і дух» припускають подвійне хрещення: хрещення водою, яким людина приєднується до руху Царства (початок цьому руху поклав Іван Христитель і підхопили учні Іванові, 3:22; 4:1-2), і хрещення духом, нове життя, що підіймається зсередини людини, дар Ісуса – головна тема, якій присвячено все Євангеліє.
Ці два хрещення тісно взаємопов’язані. У ранній церкві ніхто не брався стверджувати, ніби хрещення духом настільки важливіше, що прекрасно можна обійтися без хрещення водою. Час від часу виникала інша проблема: людям здавалося, ніби хрещення водою вирішує всі проблеми і про хрещення духом турбуватися вже не обов’язково (це питання обговорюється, приміром, в 1Кор. 10:1-3). Але суть цього уривка полягає в тому, що для входження в Царство Боже віднині потрібно саме таке подвійне народження, яке і зовні вводить людину в общину Ісусових послідовників (хрещення водою) і внутрішньо дарує їй нове життя, коли дух пробивається зсередини, немов життєдайне джерело (хрещення духом). У вірші 3 Ісус заявляє навіть, що без такого хрещення і не побачиш Царства Божого. Навіть краєчком ока не побачиш, вже не кажучи, щоб увійти до нього.
Тут, як і в 1:12-13, нам твердять: Царство Боже віднині відкрите всім і кожному. Дух мчиться нам назустріч, як свіжий весняний вітер (в. 8 – слід врахувати, що і єврейською, і грецькою «дух» і «вітер» позначаються одним і тим же словом), і жодна людська сім’я, плем’я, організація, система не можуть встигнути за ним. Відкрити вікно, впустити цей свіжий вітер – не так просто рішитися, особливо важко це Никодиму і подібним до нього людям, які все вже улагодили, розсортували, привели до ладу і задоволені життям.
Але якщо ми не вслухаємося в цей грізний текст, то не почуємо євангельську звістку в цілому. У віршах 10-13 ми уперше натрапляємо на розмови Ісуса про нове знання, навіть про новий спосіб, новий вид знання, що сходить з небес, від Бога.
Від Никодима потрібне чимале упокорювання, щоб прийняти такі слова, адже він – людина немолода, шанована. Проте таке знання, нове знання і новий вид знання, дарується Сином Людським. У 1:51 нам вже було сказано, що Він стане сходами, що сполучають два виміри Божого світу, небесний і земний. Щоб осягнути не лише небесний світ, але і той особливий спосіб, яким віднині Бог сполучає небо і землю, треба прислухатися до Ісуса і піти за Ним Його шляхом.
