Івана 1:29-34 – 1:35-42

Івана 1:29-34 – Агнець і Дух Божий

«Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився. І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим. І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!»

«Хотів би я знати: до чого тут вівця?!»

Я заглянув відвідати хворого студента. Він вчився на першому курсі, і весь інтелектуальний і культурний світ Заходу розкривався перед ним немов печера Аладіна. Подружка принесла йому альбом з мистецтва, щоб розважити, поки він не зможе сісти за стіл і працювати. Уперше юнак замислився над сенсом цих зображень.

Альбом розкрився на картині з Іваном Христителем. За традицією поряд з Іваном малюють ягняти. Іноді Іван вказує рукою на ягняти, частіше ягня стоїть поряд з ним, і немов про щось роздумує. Символічне значення іноді підкреслюється раною в боці агнця, стікаюча кров збирається в чаші. Не пам’ятаю, як виглядало ягня на тій конкретній картині – швидше за все, це була просто молода овечка поряд з високим бородатим пророком.

Я став пояснювати: є багато передань, пов’язаних з Іваном Христителем, але головна його роль у Новому Заповіті в тому і полягає, що він вів людей не до себе, а до Ісуса і в Євангелії від Івана іменував Ісуса «Агнцем Божим». На самому початку євангельської історії Іван вже вказував, як вона закінчиться і чому: Ісус повинен прийняти жертовну смерть за гріхи світу.

До кінця оповідання євангеліст цілком розкриє цей сенс. Згідно з Іваном (не Христителем, а автором Євангелія) Ісуса розіпнули того ж дня, коли в Храмі заколювали жертовних ягнят. Ісус – істинний пасхальний агнець. Іван, як багато новозавітних авторів, але на свій лад, намагається представити події життя Ісуса як оновлену і кращу історію Виходу. Бог вивів дітей Ізраїлю з Єгипту, і тепер Бог виводить Свій новий народ з ще древнішого і похмурішого рабства.

Але хто ж складає цей новий народ? У первинному Виході Бог рятує Ізраїль від темних сил світу, у даному випадку – з фараонового Єгипту. А тепер, згідно з Іваном, Агнець Божий знімає гріхи самого світу. Це означає, що рятівні Божі діяння поширюються вшир, виходять за межі Ізраїлю, охоплюють усе творіння.

Натяк на це прозвучав вже в пролозі (1:12-13). Кожен, хто прийняв Слово, повірив у Нього, народжується наново як дитя Боже. Кожен, а не тільки люди з певною генеалогією, заслугами чи атестатом. Знову і знову в Євангелії від Івана ми побачимо, як представники одвічного народу Божого, особливо їх правителі і самозвані вартові традицій, упускають сенс слів і справ Ісуса, тоді як відщепенці і навіть люди, які не належать до народу, відторгнуті від нього, уловлюють цей сенс і отримують прощення, зцілення в Божій любові, що преображає. Це потрібно зрозуміти відразу, як тільки Іван Христитель вказує нам на Ісуса – Агнця Божого, «що на Себе гріх світу бере!».

Звідки Іван знав про це? Він сам пояснює: під час хрищення Ісуса сталося щось незвичайне.

Сам обряд хрищення в цьому Євангелії не описаний, як не описана і Таємна вечеря. Автор припускає, що про це ми вже читали. Весь першій розділ пронизаний упевненістю в тому, що читачі досить знайомі з історією Ісуса. Звідси не слідує, ніби Євангеліє від Івана написане пізніше за інших: розповідь про життя і смерть Ісуса поширилася серед ранніх християн задовго до того, як набула своєї нинішньої форми. В усякому разі Іван розраховує, що його розповідь вписується в ширший контекст, і не бажає повторювати те, що нам вже відомо, вважаючи за краще замість буквального повторення замислитися над сенсом подій.

От суть свідоцтва Іванового: на Ісуса зійшов і на Ньому залишився Божий Дух. Це означає, що Він хреститиме не водою, як Іван, але Духом Святим.

І знову Іван Христитель провіщає одне з головних завдань Ісуса: цей аспект Його місії, як і Його жертовна смерть, цілком розкриється лише під кінець оповідання. Про дух ще неодноразово зайде мова в Євангелії, особливо в знаменитому уривку 7:37-39 і у великому «напутті» (розділи 14-16). Але лише в завершальних епізодах дух сходить на Ісусових послідовників. Лише тоді, коли Агнець буде убитий за гріхи світу, дух Бога живого зійде на Його народ. Лише коли Храм буде очищений і підготовлений – храм людських сердець, спаплюжений заколотом і гріхами, – присутність Божа зможе перебувати в ньому. Отже, увечері першого дня Пасхи Ісус дихнув на Своїх учнів, надавши їм Свій дух, Своє дихання, щоб віднині Він став їх духом (20:21-23).

Коли Іван Христитель на підставі баченого на власні очі проголошує Ісуса Сином Божим, цей глибокий і багатозначний вираз передусім розуміється як Месія. Ми, читаючи Євангеліє, здогадуємося, що йдеться про щось більше, адже вже в пролозі Ісус названий «Однородженим сином», який сам, – Бог (1:18). Визначення незвичайне, унікальне, що ототожнює Ісуса з Отцем і в той же час розділяє обидві особи. Ісус – Слово, Яке завжди перебуває з Богом, завжди Бог – Бог, Який став тілом. Але галілеяни і юдеї, що прямували христитися до Івана, мали зрозуміти цю фразу однозначно: Ісус – Месія, істинний цар, якому судилося звільнити Ізраїль від язичників.

Наступні два розділи підтверджують таке первинне розуміння, при цьому постійно вказуючи нам, пізнішим читачам, що насправді відбувається щось більше, щось приховане. Щоб цілком осмислити Євангеліє від Івана, потрібно весь час тримати в думці обидві ці думки, а незабаром до них приєднається третя, четверта і так далі. Як досвідчений слухач розрізняє в концерті партії окремих інструментів і чує їх єдину гармонію, так і ми повинні розрізняти частини, слухаючи ціле, тим більше, що навіть ангельський хор охоче приєднується до музики цього Євангелія.

Івана 1:35-42 – Перші учні

«Наступного дня стояв знову Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, Він сказав: Ото Агнець Божий! І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: Чого ви шукаєте? А вони відказали Йому: Равві – перекладене це визначає: Учителю, – де Ти живеш? Він говорить до них: Ходіть і побачте! Ті пішли та й побачили, де Він жив, і в Нього той день перебули. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Симона Петра. Він знайшов перше Симона, брата свого, та й говорить до нього: Знайшли ми Месію, що визначає: Христос. І привів він його до Ісуса. На нього ж споглянувши, промовив Ісус: Ти – Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що визначає: скеля.»

Я гостював у дядька в Торонто. Мені щойно виповнилося дев’ятнадцять, і він узяв мене постріляти по тарілочках.

Раніше я ніколи не бачив, як стріляють по тарілках. Спеціальна машина викидає маленькі диски, а стрілець, змінюючи позиції, намагається уразити мішені, що пролітають під різними кутами і несподіваною траєкторією. Не можу сказати, що я поставив рекорд, але гра здалася мені цікавою.

Останній мій «голуб» попрямував прямо до мене. У польоті тарілочка трохи погойдувалася, і я пам’ятаю тільки, як натиснув на гачок і дрібні осколки глини обсипали мене з голови до ніг.

Підбіг дядько.

– Молодець, що влучив, – похвалив він. – А то б вона в тебе влучила.

До тієї хвилини я і не здогадувався, що на подібному полюванні можу перетворитися на жертву. Процес двосторонній.

І, читаючи цей євангельський текст, ми виявляємо двосторонній і багатосторонній процес – щось набагато складніше, ніж розуміли в ту хвилину залучені в цей процес люди. Андрій і Симон Петро шукали Месію. Хіба вони здогадувалися, що Месія шукає їх? Схвильовані, прагнучі до своєї мети, вони ще дуже багато чого не розуміли.

Думається, Іван розраховував на те, що тут багато читачів почнуть ототожнювати себе з персонажами його розповіді. І нам теж варто зупинитися і запитати себе, з ким і як ми себе ототожнюємо. Досі йшлося тільки про Івана Христителя і людей, які прийшли до нього з розпитуваннями з Єрусалиму. Тут ми ні з ким не співпадаємо. Але от ми бачимо звичайних людей, які пустилися на пошуки найважливішого. Ймовірно, і ви читаєте цю книгу, бо шукаєте найважливіше для себе і хтось порадив вам – як Іван Христитель Андрію і другому учневі – придивитися уважніше до Ісуса. І от ви прийшли.

Ви наближаєтеся до Нього, ввічливо, насторожено. Іван переклав розмову загальновживаною мовою, щоб ви могли зрозуміти його. «Равві» – «учитель», «Месія» – «помазаник» (слово «Месія» єврейського або арамейського походження, «Христос» – грецького, це синоніми). «Кифа» арамейською означає «камінь», «скеля», а грецькою – «Петро».

Короткий діалог вмістив у себе чотири події. Андрій і Симон (і їх товариш, що залишився безіменним) шукають Месію і, як вони вважають, знаходять його. Ісус збирає послідовників і, знайшовши їх, дає їм нові імена (Симон стає «Каменем», небезпечне прізвисько, що зобов’язує). Іванові читачі, що жили в язичницькому світі, відчувають, як їх самих закликає і знову називає Ісус. І ми, що читаємо цю книгу в надії більше дізнатися про Ісуса, бачимо, як Він виходить назустріч нам. Можливо, і нам Він дає нові імена.

Тут уперше з’являється невловимий персонаж, який ще кілька разів промайне на сторінках цього Євангелія. Іван Христитель вказав на Ісуса – агнця Божого – двом учням, проте лише один названий по імені – Андрій, який потім приводить до Ісуса свого брата Симона Петра. Хто ж другий? Пропонувалися різні відповіді, але кожна відповідь має свої недоліки. Найпростіша відповідь – це був хтось з перших учнів, хто із самого початку пішов за Ісусом. Оскільки він не пойменований ні тут, ні пізніше, можна припустити, що це був автор книги або той, на чиїй розповіді заснована ця книга.

Пізніше ми повернемося до цього питання, але відразу скажемо, що це цілком міг бути Іван, брат Якова, один із Зеведеєвих синів. Тоді він був молодий – ймовірно, йому не було і двадцяти років, – і він запам’ятав ті дні і перші розмови Ісуса з тією ясністю, яка властива спогадам про доленосні події. От чому, хоча для нових читачів він перекладає всі терміни на грецьку мову, він постарався зберегти і єврейські слова, що вкарбувалися в його пам’яті. Не можна перебудувати фундамент під будинком, де ти живеш. Коли людина вирушає в дорогу шукати Ісуса і розуміє, що Ісус вийшов назустріч шукати її, вона запам’ятовує цей день навіки.

Попередній запис

Івана 1:1-18 – 1:19-28

Івана 1:1-18 – Слово стало плоттю «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в ... Читати далі

Наступний запис

Івана 1:43-51 – 2:1-12

Івана 1:43-51 – Пилип і Нафанаїл «Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже ... Читати далі