Івана 1:1-18 – Слово стало плоттю
«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. Іван свідчить про Нього, і кликав, говорячи: Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я. А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать. Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа. Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був.»
– Як вийдеш із села – відразу направо, – пояснював мені дорогу приятель. – Не проскочиш, на воротах написана назва.
Здавалося б, чого простіше. От і село. Я повільно проїхав уздовж ряду симпатичних будиночків, повз крамнички і стару церкву.
І тут я подумав, що неправильно зрозумів приятеля: не було за околицею жодного будинку. Проте ж я помилився – от під’їзна доріжка. Високі кам’яні стовпи, дерева, що розрослися, і старовинний дерев’яний знак з тією самою назвою. По той бік воріт тягнеться посипана гравієм доріжка, що зникає за поворотом. На газоні перед густими заростями рододендронів – нарциси. Я з’їхав на доріжку. Він і не говорив мені, що живе посеред такої краси! Доріжка згорнула за ріг, потім повернула ще раз. Знову рододендрони і нарциси. Останній поворот – і я ледь не задихнувся від подиву.
Прямо переді мною, серед високих дерев, гладких лужків, кущів, стояв будинок; уранішнє сонце грало на старому камінні, з якого він був складний. А от і мій друг – спускається назустріч мені по кам’яному ґанку, проходить між старовинними стовпами.
Мені здається, наближення до Євангелія від Івана схоже на наближення до цієї старовинної, величної будівлі. Багато читачів Біблії знають, як сильно це Євангеліє відрізняється від інших. Самі виявляють або чують від інших, що в ньому приховані невичерпні глибини сенсу. Відома приказка свідчить, що в цьому Євангелії дитина може плескатися безпечно, як у басейні, але вистачить глибинних вод для того, щоб з головою викупати слона. І побудова цього тексту, і його думки прекрасні, проте все це зовсім не повинно відлякувати читача. Навпаки – усе зроблено для того, щоб читачі прийшли до нього. Мільйони вже виявили це на власному досвіді: у міру читання цього тексту вони бачили, як назустріч ним виходить їх перший і найкращий Друг.
Як більшість старовинних садиб, ця книга має власну під’їзну доріжку, яка відведе нас із шосе і заздалегідь розповість дещо про те місце, куди ми їдемо. Ці перші вірші – введення до усієї книги, і на той час, як ви дістанетеся до сюжету, ви вже добре уявлятимете собі, що там станеться і який у цьому сенс. Продовжимо порівняння: уздовж під’їзної доріжки розставлені знаки із зображеннями різних кімнат будинку і тих людей, яких ви там зустрінете. Вступ до Євангелія від Івана став знаменитим, його часто читають на Різдво, і тут йдеться не лише про народження Ісуса, але і про те, хто Він був, хто Він є і що зробив. Чим уважніше ми вивчаємо це Євангеліє, тим більше переконуємося, що вступ був повним і вичерпним.
На воротах, що ведуть до під’їзної доріжки, красується напис, що раз і назавжди запам’ятовується: «Споконвіку було Слово». Ми відразу розуміємо, що потрапили в знайоме, але чимось незвичне місце. «Споконвіку, із самого початку» – кожен читач Біблії побачивши ці слова повертається до її початку, до Книги Буття, якою відкривається Старий Заповіт: «На початку Бог створив Небо та землю». Іван бажає, щоб ми читали його книгу як частину історії про Бога і світ, а не як розповідь про одного окремо взятого персонажа в якийсь ізольований момент часу. Ця книга – про Бога-Творця, що робить щось нове для Свого улюбленого творіння. Книга про те, як довга історія, що почалася в Книзі Буття, досягла заздалегідь запланованої її автором кульмінації.
І кульмінації вона також досягла «Словом». У Бут. 1 кульмінацією стало створення людини за образом Божим. У Ів. 1 кульмінацією стає явище якоїсь людини: Слово сталося тілом, стало людиною.
Коли я вимовляю слово, воно залишається певною частиною мене – це моє дихання, звук у мене в гортані, у мене в роті і на язиці. Коли люди слухають мої слова, вони співвідносять їх з моїми вчинками і думками. «Ти ж казав…» – нагадують нам люди, коли наші справи розходяться зі словами. Слово сказане, ми узяли на себе відповідальність.
Але з іншого боку, слова живуть як би і незалежним від нас життям. Вони можуть змінити уявлення і саме життя людини, яка слухає їх. Наприклад, такі слова: «Я люблю тебе», або «Пора нам розлучитися», або «Ти звільнений». Вони породжують нові ситуації, люди реагують на них, якось діють у зв’язку з почутим. Слова залишаються в них у пам’яті і продовжують чинити свій вплив через час.
У Старому Заповіті Бог часто діє «словом», Він каже, і це «стає» – у Бутті, а також і в наступних розділах. «Словом Господнім учинене небо», – сказано в Псалмі (33:6). Тільки Боже слово довговічне, а рослини і навіть люди в’януть і помирають (Іс. 40:6-8). Слово виходить з вуст Божих і приносить життя, зцілення і надію Ізраїлю і усьому творінню (Іс. 55:10-11). От що означає (окрім усього іншого) «Слово» у контексті Євангелія від Івана, от чому Іван намагається саме таким чином пояснити нам, хто такий Ісус.
Ймовірно, він розраховував на пізнавання: багато читачів помітять, що про Ісуса сказане те саме, що деякі автори говорили про «Премудрість». Багато єврейських наставників билися над вічною загадкою: як може істинний Бог відрізнятися від світу і діяти у світі? Як може далекий від нас, святий, непричетний земному, у той же час виявитися таким близьким? У пошуках відповіді на це питання деякі автори вже називали «слово» і «премудрість», намагалися поєднувати їх з вірою в обіцянку, яку дав Ізраїлю єдиний істинний Бог, – «бути» присутнім в Єрусалимському Храмі. Інші відчували «слово» і «премудрість» в єврейському Законі, Торі. Як ми переконаємося, про все це Іван також пам’ятає, коли міркує про Боже «Слово».
Але термін «слово» не чужий і язичницькій філософії. Одні язичники міркували про Логос як раціональний початок, що лежить в основі усього космосу і кожної людської істоти. Варто знайти цей принцип, і життя набуде сенсу, казали вони. Іван як би відповідає їм: частково ви праві, тільки Слово – не абстрактний принцип, а Особа. Особа, з якою вам належить познайомитися.
Вступ обрамляють вірші 1-2 і 18, що повторюють: Слово було і є Бог, воно нерозривно пов’язане з Богом. Іван виходить за межі звичайних можливостей мови і усвідомлює це, але до цього його змушує Ісус. Вірш 14 свідчить: І Слово сталося тілом, стало людиною, одним з нас. Слово стало конкретною людиною – Ісусом. От основна тема Євангелія: якщо хочете пізнати істинного Бога, вдивіться в Ісуса.
Ця ключова фраза збирає навколо себе весь текст вступу. Ісус ототожнюється із Словом, що було споконвіку, із Словом, через яке усе створено, яке містить у собі життя і світло. До початку творіння Слово кинуло виклик пітьмі і продовжує боротися з пітьмою, що проникла, на жаль, у саме творіння. Слово викликало до життя нове творіння, і Бог повторює: «Хай станеться світло!»
Бог посилає Слово у світ, але світ нібито не дізнається Його. Слово звернене передусім до Ізраїлю, проте народ обраний не дізнається його. Це головна проблема, на якій зосереджена євангельська розповідь. Ісус прийшов до народу Божого, і народ Божий вчинив, як робив весь світ: пітьмі він віддав перевагу над світлом. От чому знову потрібна благодать на вже даровану благодать (в. 16): закон Мойсеїв вказує у вірному напрямі, проте, подібно до Мойсея, він не приводить нас у Землю обітовану. Щоб потрапити в цю землю, потрібні істина і благодать, що виходять від Ісуса Месії, Сина Божого.
«А всім, що Його прийняли» – цей вірш звернений і до нас теж, для нас, можливо, це найважливіший момент в усьому вступі (в 12). «Всім, що», кожному, як тоді, так і зараз. Неважливо, в якій сім’ї ти народився, в якій частині світу: Бог робить так, щоб кожна людина народилася наново, увійшла до сім’ї, початок якій Він поклав в Ісусі і яка відтоді поширилася по всьому світу. Кожен владний стати «сином Божим», і це нова думка понад вже прийнятої: кожна людина цінна в очах Божих. У цьому земному житті щось може статися з людиною, і в результаті вона стане новою людиною, віруючою «в ім’я Його». Якимсь чином (як саме – Іван розповість нам поступово, крок за кроком, вводячи нас у ту величну будівлю, до якої ми щойно добралися по усипаній гравієм доріжці) велика драма Бога і світу, Ісуса і Ізраїлю, Слова, що розкриває таємницю невидимого Бога, – уся ця велика драма потребує акторів і відводить роль кожній людині, зокрема мені і вам.
Коли ми підходимо по доріжці до будинку, якась фігура перетинає нашу дорогу. Можливо, це наш друг? Він обертається, дивиться на нас і мовчки вказує шлях до будинку. Ні, це не той, кого ми шукаємо, його обов’язок – просто вказати нам шлях. «Свідчити», як каже автор Євангелія. Щоб прийти до Слова Божого, нам слід спершу прислухатися до звістки Івана Христителя – так радять усі чотири євангелісти.
Івана 1:19-28 – Іванове свідоцтво
«А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: Хто ти такий? І він визнав, і не зрікся, а визнав: Я не Христос. І запитали його: А хто ж? Чи Ілля? І відказує: Ні! Чи пророк? І дав відповідь: Ні! Сказали ж йому: Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого? Відказав: Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів. Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк? Відповів їм Іван, промовляючи: Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв’язати ремінця від узуття Його я негідний. Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван.»
«Заявляю з усією рішучістю: я не стану висувати свою кандидатуру!»
Політики раз у раз твердять ці слова перед виборами. Ні, вони не стануть висувати свою кандидатуру. Ні, вони не стануть боротися за вищий пост. Ні, вже в цей раз вони вважатимуть за краще відпочити. І раптом – сюрприз, несподіванка! – раптом вони виступають з промовою, нібито, друзі радять, тиск з боку виборців, заради блага країни і так далі… все-таки вони виставляють свою кандидатуру. Нас вже привчили до політичного цинізму.
Але от історія про дивну людину: він привернув до себе загальну увагу, зібрав послідовників і – відмовився присвоїти якесь із звань, які йому наполегливо нав’язували. Іван, автор цього Євангелія, припускає, що нам багато що відомо про «посади» або вождів, яких чекали на той час євреї. Месія – звичайно, передусім очікування сконцентрувались на ньому. Цар з дому Давидового, він скине пригноблювачів і усіляку несправедливість і правитиме Ізраїлем, а можливо, і всім світом. Проте Іван рішуче відкидає цей титул і, схоже, не лукавить. Він не здійснює месіанських знамень.
А як щодо Іллі і Пророка?
З покоління в покоління євреї читали в Біблії про великого пророка Іллю, узятого живим на небо: перед страшним «днем Господнім» Ілля повернеться (Мал. 4:5). Про вознесіння Іллі на небеса розказано в 2 Царів 2. У ту пору багато хто чекав його повернення, як провісника нового творіння. Багато християн і, ймовірно, сам Ісус ототожнювали Івана з Іллею, нехай сам Іван цього не приймав – ще одна загадка, відповідь на яку Новий Заповіт нам не дає (Мр. 9:13).
В усякому разі Іван зовсім не бажав, щоб ширився слух, ніби він і є Ілля.
Але Ілля – не єдиний великий пророк. Ісусові сучасники вище за нього ставили Мойсея. У Второзаконні (18:15-18) Бог обіцяв, що поставить нового вождя народу – пророка, подібного до Мойсея. Цього прийдешнього пророка, подібного до Мойсея, все ще чекали за часів Ісуса (пор. 6:14), хоча більшість простих людей навряд чи проводили чітку грань між різними «фігурами», про яких вони чули і читали. Принаймні, хтось мав прийти, і чим швидше, тим краще – дуже вже погано їм жилося.
Іван відкидає і титул пророка. Священики і левіти, службовці Храму, прийшли випробувати його на вимогу фарисеїв – фарисеї були в ту пору досить впливовою групою. У них були свої причини стежити за настроєм мас. Якщо якась людина поводилася дивно і незвично, представлялася вісником Божим, фарисеї хотіли як слід розібратися в тому, що відбувається. Адже Іван справді поводився дивно. У Писанні нічого не говорилося про пророка, що занурює людей у воду, – саме так відбувалося Іванове хрищення. Для чого він робив це?
Іван і тут, і далі пояснює: він готує людей до приходу когось іншого. Єдиний титул, на який він претендує, – це «голос». Він хрестить за наказом Бога. «Голос того, хто кличе», – цитата з того ж пророцтва Ісаї, де сказано, що трава засохне, а Слово Боже «повіки стоятиме» (40:1-8). Євангеліст продовжує алюзію, що прозвучала у вступі. Чого вимагає голос? Приготувати шлях. Хазяїн будинку вже йде, приведіть дорогу до ладу.
Я живу неподалік від шумної міської вулиці. Кілька разів на день лунає сирена – поліцейський автомобіль, пожежна машина чи «швидка допомога» прокладає собі шлях через затор, кваплячись на черговий виклик. Приблизно таке ж завдання виконував Іван: протрубити в ріг, подати сигнал, щоб розчистити шлях тому, хто йшов за ним. У пролозі до Євангелія, у віршах 1-18 вже було сказано про Івана Христителя: він не був світло, але прийшов свідчити про нього (1:8). Хоча хронологічно він передує Месії, у небесній ієрархії він поступається Йому. Він прийшов перед Ним, щоб розчистити шлях.
Так дивиться на Івана Христителя весь Новий Заповіт, така його роль у проповіді ранніх християн. Для руху, що зароджувався, він – першопроходець, але, з іншого боку, існували групи Іванових учнів, які так і не прийняли Ісуса. Ймовірно, євангеліст, що знав про існування таких груп, намагається підкреслити, що сам Христитель закликав людей йти за Ісусом, а не за собою, і що Іван Христитель ніколи не відмовлявся від своїх слів.
І ще один важливий момент: усі проповідники християнства повинні наслідувати упокорювання Івана Христителя. «Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби ваші ради Ісуса», – пише Павло (2Кор. 4:5). Чи, кажучи Івановими словами, «Я – лише голос». У цьому його упокорювання і його справжня велич.
