І в грецькій, і єврейській мовах слова “святість” і “освячення” – однокорінні (у єврейській “qadosh” (святий), “qadash” (освячувати), “qodesh” (святість); у грецькій “hagіos” (святий), “hagіazo” (освячувати), “hagіasmos”, “hagіosуne” і “hagіotes” (святість)).
Ці слова завжди несуть у собі значення “Відокремлений від чогось”. Слова “святість” і “освячення” використовуються в Біблії тільки в релігійному сенсі, тоді, коли говориться про взаємовідносини Бога і Його творіння. Вони можуть вживатися для розкриття чотирьох тем, які, разом узяті, містять у собі практично все біблійне вчення. Ці слова можуть описувати,
- по-перше, природу Бога,
- по-друге, обов’язок людини,
- по-третє, дію благодаті на християнина і церкву, і,
- по-четверте, стан майбутньої слави.
Ці теми не можна розглядати окремо одна від одної, оскільки Біблія пов’язує їх разом одним набором слів.
А тепер ми спробуємо розкрити чотири значення слів “святість” і “освячення”.
-
СВЯТІСТЬ БОГА
Слово “святий” у Біблії виражає безмежність природи і характеру Творця, вказуючи на нескінченну відстань і відмінність між Ним і нами. У цьому сенсі святість – це божественність Бога, все те, що відділяє Його від людини.
Найбільше про святість Бога говориться в Старому Завіті. Про Нього часто говориться, як про “Святий Ізраїлів” (Іс. 12:6) або просто як про “Святий” (наприклад, Іс. 40:25). Він присягається Своєю святістю, тобто Собою і всім, що Він є (Ам. 4:2). Його ім’я, тобто одкровення про природу Бога, постійно називається святим (наприклад, Іс. 57:15). Ангели поклоняються Йому в пісні: “Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!” (Іс. 6:3). У Новому Завіті не так часто згадується про святість Божу, але все таки слово “святий” іноді вживається відносно Трійці. Христос молиться “Отче Святий!” (Ін. 17:11); біси називають Христа “Святий Божий” (Мк. 1:24).
Безмежна перевага
Коли Бога називають “святим”, то мають на увазі ті божественні якості, які вказують на безмежну перевагу триєдиного Бога над людством у силі і досконалості. Слово “святий” показує, що Бог знаходиться окремо від людини і вище за неї, у Нього – інша сутність, що має вище буття і всі якості Бога гідні захоплення, поклоніння і благоговійного страху. Це нагадує створеним людям як вони не схожі на Бога. Отже, слово “святий” вказує, по-перше, на велич і силу Бога, підкреслюючи нікчемність і слабкість людей; по-друге, описує Його досконалу чистоту і праведність, на тлі якої яскраво видні нечистота і порочність людства (чистота і праведність Бога неминуче викликають Його караючі дії, які Біблія називає “гнівом” і “судом”); по-третє, воно означає Його вольове рішення, незважаючи на опір, зберегти Своє праведне царювання. Це рішення гарантує, що всякий гріх кінець кінцем буде покараний. Усе це включає біблійне поняття “Святість Бога”.
Суд над гріхом
Зв’язок між святістю і судом над гріхом видно, наприклад, у Книзі пророка Ісаї 5:16, де пророк говорить Ізраїлю, що “Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді“. Коли святий Бог заявляє про Себе в праведному суді над беззаконниками, тоді Він освячується, тобто відкриває і затверджує свою святість.
Справи, в яких проявляються Його могутність і справедливість, відкривають Його велич і славу перед людьми. Таким чином Бог робить Себе відомим і змушує людину шанувати Його. Зв’язок між судом і святістю розкривається в кінці другого пророцтва: “І покажу Мою велич і святість Мою, і явлю Себе перед очима багатьох народів, і пізнають, що Я Господь” (Єз. 38:23).
Бог освячує Себе, даючи одкровення про Свою святість у суді над гріхом, а люди в Старому Завіті проявляли повагу до цього одкровення в благоговійному дотриманні Його волі. Таке шанування Божої святості є суттю поклоніння. У цьому ж сенсі Петро закликає християн: “Господа Бога святіть у серцях ваших” (1 Пет. 3:15). Ми “святимо” нашого Господа Ісуса Христа, коли дозволяємо Йому правити в нашому житті.
-
СВЯТІСТЬ ЛЮДИНИ
Святість Бога означає не лише нескінченну могутність. Бог закликає Свій народ прагнути до святості: не до Божої могутності, а до Божої чистоти. “Святість” – це біблійне слово, яке означає правильне ставлення людини до Бога як до свого Бога, з яким вона знаходиться в завіті. Бог повеліває народу, відокремленому Їм від інших народів, бути Його народом, а значить, відокремити себе від усього, що неугодне Йому і суперечить Його волі. Святість життя – от, що Він вимагає від тих, кому Він дарував спілкування з Собою.
“І будете в Мене людьми святими” (Вих. 22:31). “Будьте святими, бо святий Я Господь, Бог ваш” (Лев. 19:2). “Бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими… і не оскверняйте душ ваших…тому що Я – Господь, Який вивів вас із землі Єгипетської, щоб бути вашим Богом. Отже, будьте святими, тому що Я святий” (Лев. 11:44-45). Таке ж веління дається і в Новому Завіті (1 Пет. 1:15-16). Бог вимагає від нас набувати і зберігати сімейні риси: діти Божі (народ – у Старому Завіті (Вих. 4:22), кожен християнин окремо – у Новому Завіті (Рим. 8:14-15)) повинні прагнути бути схожими на свого Отця, бо вони Його діти. От у чому сенс заклику до святості.
Бути святим – означає не бути…
У Другому посланні до Коринф’ян сенс святості розкривається з позиції відділення від справ, що розбещують душу: “І тому вийдіть із середовища їхнього і відлучіться, – говорить Господь, – і не доторкайтесь до нечистого, і Я прийму вас. І буду вам Отцем… Маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому” (2 Кор. 6:17,18; 7:1).
У другому уривку Павло застосовує цей принцип у конкретній ситуації – по відношенню до гріха в статевому житті. “Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду; щоб кожний із вас міг утримувати свій сосуд у [під “сосудом” мається на увазі чи тіло, чи дружина] святості й честі… Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости” (1 Сол. 4:3,4,7). Святість і розпуста – взаємовиключні поняття.
Хоча відсутність гріха в статевому житті – це не вся святість, все ж не можна ставитися до цього питання легковажно (саме тому і в Старому Завіті, і в Новому ця тема освітлюється досить повно і відкрито).
Старий Завіт також говорить про моральну нечистоту і в тому числі про ритуальну нечистоту. Божі правила святості (особливо книга Левит: 11-22 розділи) багато говорять про необхідність уникати ритуальної нечистоти і про необхідність очищатися, якщо її все-таки не вдалося уникнути. Ці правила пов’язували ритуальну нечистоту з їжею, хворобами, менструацією і смертю. Деякі стверджували, що такі приписи мали лише гігієнічну цінність, що, можливо, так і було. Але в Новому Завіті про це не говориться. Новий Завіт стверджує, що всі ці правила були за своєю суттю образами, а значить, були тимчасовим явленням. Христос ясно говорить, що насправді людину оскверняє не їжа, а гріх (Мк. 7:18-23). Павло засуджує християнських учителів, які вважали певну їжу нечистою, і стверджує, що Бог створив усе їстівне, “аби вірні і ті, що пізнали істину, споживали з подякою” (1 Тим. 4:3,4). З цих уривків ясно видно, що ритуальне осквернення “нечистою” їжею і чимось іншим “нечистим” було лише прообразом справжнього осквернення від нечистого серця. Бог дав старозавітному Ізраїлю такі закони частково тому, що хотів підкреслити особливе положення Ізраїлю серед інших народів, а частково для того, щоб показати, що Він серйозно сприймає осквернення і неодмінно вимагає очищення від нього.
Далі буде…
Автор: Джеймс Пакер
