Приклад справжньої молитви

Чудо в Кані, Володимир Маковський

Цей секрет молитви я з усією очевидністю осягнув одного дня багато років тому, коли читав невелику радісну розповідь про весілля в Кані Галилейській (Ін. 2:1-11). Ісус, Його мати і Його учні були запрошені на весілля. Видно, ця сім’я була пов’язана із Ісусовою сім’єю родинними чи дружніми зв’язками. Принаймні, хазяїн і хазяйка змогли відкрити матері Ісуса ту принизливу для них обставину, що все вино вже кінчилося. Після цього мати Ісуса виявила себе як справжня людина молитви.

По-перше, вона, коли дізналася про це, відправилася туди, куди треба. Вона звернулася до Ісуса і розповіла Йому про все.

По-друге, зауважте, що вона сказала Ісусові. Лише кілька простих слів: “Вина не мають“. Зверніть увагу, що таке молитва. Молитися за себе – це означає казати Ісусові, чого бракує нам; молитися про інших – це означає казати Ісусові, чого, як ми бачимо, бракує іншим.

По-третє, зауважте, вона більше нічого не зробила. Сказавши Ісусу про нужду своїх друзів, вона знала, що більше із цього приводу їй турбуватися не слід. Вона знала, що від неї не вимагається допомагати Йому зробити це тим або іншим чином. Вона знала Його і знала, що її прохання потрапило в надійні руки. Їй було зрозуміло, що Він Сам знає, що робити. Вона розуміла також, що їй не слід чинити на Нього тиск або закликати Його протягнути цим друзям руку допомоги. Ніхто так не бажає допомогти, як цього бажає Він!

По-четверте, давайте зауважимо, що, виклавши своє прохання, мати Ісуса виконала своє призначення. Її місія в цій справі, як вона розуміла, була повністю закінчена; вона надала все Йому. Вона, так би мовити, вже не була відповідальна за становище, що склалося. Уся відповідальність лягла на плечі Ісуса, і тепер лише Він міг допомогти хазяїну і хазяйці.

До цього вона жодного разу не бачила, щоб Ісус перетворив воду у вино. Тому, можливо, вона навіть і не припускала такого виходу із скрутного становища. Та й навряд чи вона замислювалася над цим. Вона добре знала Його і знала, що Він не розгубиться і вчинить як слід. Як правило, вихід із скрутних становищ, який Він знаходив, завжди виявлявся несподіваним для неї. Принаймні, їй про це не треба було піклуватися, витрачати на цей час і свої сили.

Саме такий той, хто молиться правильно! Я думаю, всім дано побачити, як може змінитися наше молитовне життя, якщо ми зможемо навчитися хоч би тому аспекту священного мистецтва молитви, який був так добре відомий матері Ісуса.

Для багатьох з нас молитва обтяжлива, оскільки ми не знаємо, що молитися – це означає казати Ісусові про те, чого не бракує нам чи іншим. Нам здається, що цього недостатньо. Інстинктивно ми припускаємо, що в молитві не може бути все так просто. Тому ми дуже часто встаємо після молитви з важким серцем. “Чи зможе Бог почути мою молитву? Чи задовольнить Він моє прохання? А як Він це зробить? Усе це здається неймовірним”. Потім ми продовжуємо жити в стані напруги і чекати відповідь на свої молитви, а якщо відповідь не приходить негайно, нам здається, що треба зробити щось ще для того, щоб Бог почув нас. А що це має бути, ми ніяк не можемо зрозуміти, і ця невизначеність породжує занепокоєння, яке і робить молитву такою важкою. Особливо часто це буває, коли ми самі або хтось з дорогих для нас людей серйозно хворий. Нам абсолютно необхідно, щоб молитва була почута.

Усе змінюється, коли ми, подібно до матері Ісуса, починаємо розуміти Його так добре, що, переклавши свої труднощі на Нього, почуваємо себе в безпеці. Приймати Ісуса таким чином – це необхідна умова всякої істинної молитви. Тому Дух молитви прагне навчити нас цьому. Його робота полягає в тому, щоб пояснити нам, який Ісус, і прославити Його (Ін. 16:14).

У міру того як ми дізнаємося Ісуса все краще і краще, наші молитви стають тихими, довірливими і благословенними бесідами з Ним, з нашим найкращим Другом. Бесідами про те, що в нас на душі, будь то наші власні сподівання або сподівання інших людей. Ми відчуваємо дивний спокій і безпеку, залишивши на Його волю свої труднощі – великі і малі, – бо Він не лише піклується про наше благополуччя, але і розуміє, у чому полягає наше благо. І особливо мирним стане наше молитовне життя, коли нам відкриється, що ми, сказавши Йому про все, вже зробили все, що від нас вимагається. З цієї миті ми передали все Йому. Це вже Його справа, якщо ми маємо право використати такий вираз. Саме так ми і повинні сказати.

Якщо Духові Божому вдасться передати нам цей секрет, наше молитовне життя звільниться від більшої частини того внутрішнього занепокоєння і суєтності, які раніше супроводжували його. Крім того, після молитви ми переживатимемо нове почуття заспокоєння. Ми передали справу до рук Христових і, подібно до Його матері, можемо повернутися до своїх справ з почуттям безпеки і щастя. [До питання про невичерпну і наполегливу молитву ми ще повернемося в розділі 5 “Боротьба в молитві (аспект другий)”.]

Він узяв справу у Свої руки і виконує наші сподівання. Замість страху і занепокоєння ми будемо здатні відчувати своєрідну дитячу безтурботність. Нам залишається лише сказати собі: “Тепер цікаво буде побачити, як саме Він вирішить цю проблему”.

Попередній запис

Дух молитви

Подібний сумний досвід, пов'язаний з молитовним життям, який, подібно до мене, відчувають багато віруючих, дав мені величезну поживу для роздумів. ... Читати далі

Наступний запис

Спокуса втручання

Шлюб у Кані, Бартоломео Мурільйо 2. Ми намагаємося використовувати молитву, щоб керувати Богом. Це друга найбільша ... Читати далі