Луки 22:1-23 – 22:24-38

Луки 22:1-23 – Таємна Вечеря, або остання трапеза

«Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься. А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу… Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків. І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу…

І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми. А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували? А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде. І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху? І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху. А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму. Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається. Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника. Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає! А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?»

Допомагаючи Своїм послідовникам – як тоді, як і тепер – зрозуміти, що з Ним мало статися, Ісус не теоретизує.

Теорії, що пов’язували смерть Ісуса з нашими гріхами, з’являлися і зникали впродовж усієї історії церкви. Багато з них були дуже проникливими, сполучали в собі глибокі духовні прозріння, чудове богословське розуміння і бажання явити рятівну Божу любов світу, який скучив по ній. Багато з них надихали християн по-новому поглянути на благодать і милість Божу. Теоріям відведене належне місце. Але вони не складають того головного, що дав Ісус Своїм послідовникам.

Він дав їм певну нову справу. А саме, Він дарував їм участь у Своїй Трапезі, яка виражає незмірно більше, ніж будь-які теорії. Кращий спосіб зрозуміти, що вона означає, – це, звичайно, не писати чи говорити про неї, а просто розділити її; але, раз вже я пишу книгу і мої читачі не знаходяться зі мною за трапезою Господньою, дозвольте мені висловити деякі ідеї, які Ісус, як мені здається, мав на увазі, а також відзначити те, що, як мені здається, хотів підкреслити Лука у своєму описі.

По-перше, це була пасхальна трапеза. Лука весь час говорив нам, що Ісус йшов в Єрусалим, щоб зробити Вихід (див. 9:31). Він прийшов, щоб зробити для Ізраїлю і для всього світу те, що Бог зробив через Мойсея і Аарона в першому Виході. Коли сили зла, що поневолили Божий народ, досягли максимуму своєї темної влади, Бог навів суд на Єгипет і врятував Ізраїль. Знаком і засобом як суду, так і спасіння була Пасха: ангел смерті уразив первістків в усьому Єгипті, але пощадив Ізраїль як первородного сина Божого, обійшовши стороною будинки, де одвірки були помічені кров’ю ягняти (Вих. 12). А тепер суд, навислий над Ізраїлем і Єрусалимом, має відбутися; і Ісус позбавить Свій народ, узявши усю тяжкість суду на Себе. Його власна смерть дасть Його народу можливість врятуватися втечею.

Втечею від чого? Від сил зла. Трохи пізніше Ісус скаже, що тепер – «влада темряви» (22:53). Ми так само слабо собі уявляємо природу і владу зла, як і люди в дні Ісуса, але якщо ми віримо, що Божий план спасіння світу так чи інакше досяг своєї кульмінації в Ісусі, то недивно, що сили зла прагнули всіляко перешкодити цьому плану. Ісус проходив через «спокуси» (в. 28), і найголовніша спокуса чекала Його тепер. Він пройде через неї так, що Його послідовникам вже не доведеться цього робити. Вони повинні «їсти Його плоть» і «пити Його кров», набуваючи життя через Його смерть.

Погляд Ісуса був пристрасно спрямований вперед – до цієї трапези. Для Нього це була, передусім, та мить, коли Він нарешті пояснить Своїм послідовникам – словом і ділом – що Він збирається зробити і яким чином це обернеться благословенням для них самих. Тому не випадково, що в розповідь про трапезу вплетена історія зради. У Євангелії Івана Юда практично відразу виходить з горниці, після чого Ісус мирно наставляє одинадцять учнів зберігати Його мир – хоча і тоді багато з цих настанов безпосередньо стосувалася майбутніх переслідувань (Ів. 13:31 – 17:26). В описі Луки Юда знаходиться в горниці весь час і, імовірно, непомітно зникає в самому кінці трапези.

Якщо узяти малий масштаб, Юда лише забезпечив те, що чого потребували головні священики: можливість заарештувати Ісуса, коли навколо не буде народу. (Слід було вжити заходи: вони боялися, що Ісус має якісь таємні плани на свято Пасхи.) Але за думкою Луки – і це важливо для того, щоб зрозуміти, як він бачить те, що відбувається на останній вечері, – Юду у своїх цілях використовує сам сатана. Мета сатани – це завжди звинувачення. Ісуса повинні звинуватити в тому, що Він обманщик, бунтівник, лжепророк, самозваний Месія – брехун, що піддає Ізраїль небезпеці. Юдина зрада – перший крок у цьому звинувачувальному процесі.

Але Лука сотнею способів говорив нам у своєму Євангелії до цього моменту, що не Ісус винен у тому, у чому Його звинувачують, а сам Ізраїль. Поєднання святкування і зради в епізоді Таємної Вечері готує нас до поєднання тріумфу і трагедії в самому розп’ятті. Свою місію Ісус виконує, будучи хибно звинувачений. Він здійснює Своє божественне покликання, зазнає покарання, на яке заслуговували інші. Як Бог скористався протидією гордовитого фараона в Єгипті і змусив його послужити Своєму задуму у вражаючому позбавленні Свого народу, так тепер – за допомогою однієї людини, що лежить на трапезі зі своїми друзями, – ми бачимо, як Бог робить те ж саме. Коли сили зла наважуються на найзліший вчинок, розпинаючи Того, Хто несе Боже спасіння, Бог використовує цю подію, щоб уразити ці сили.

Ми, збираючись щодня, щотижня або як завгодно часто у виконання заповіді Ісуса, щоб ламати хліб і пити вино в Його пам’ять, виявляємося залученими в це спасіння, у це цілюще життя. Сили пітьми можуть як і раніше лютувати, подібно до фараона і його війська, що переслідувало євреїв в їх втечі. Але ці сили вже зазнали поразки. Ми позбавлені!

Луки 22:24-38 – Пророцтво зречення Петра

«І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.

І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою! А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть! Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене…

І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого. А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується. І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!»

Уявіть футбольного тренера, який намагається підготувати свою команду до головного в її житті матчу. Вони повинні грати проти найсильніших футболістів, і попереду – найбільша нагорода. Тренер повинен заздалегідь зосередити їх на цьому завданні. Він вже змалював ним загальну стратегію, якою вони повинні слідувати, якщо хочуть виграти. Він їх попередив, що опоненти – майстри і скористаються щонайменшою помилкою.

Але щойно він закінчив говорити, вони починають сперечатися: хто серед них кращий гравець? Вони хваляться кількістю забитих голів і сперечаються про те, хто був кращим у різних іграх. Сваряться через те, хто в якій позиції гратиме. Б’ються через те, хто позуватиме фотографам після матчу з кубком у руках. Важко уявити, що така команда готова до серйозної гри.

Отже тренер усе починає наново. Він нагадує їм, що вони пройшли разом довгий шлях. Він зробив з них чудову команду, і в нього є відносно них великі плани. Він попереджає капітана, що гра має бути особливо важка, але запевняє його, що зрештою усе буде гаразд. Капітан заперечує, кажучи, що він гратиме на совість, але тренер на це відповідає, що вже в першій половині матчу він подарує супротивнику два пенальті і виявиться під загрозою видалення з поля.

Тренер намагається зайти з іншого краю. Він повторює, що гра буде дуже важкою. Його не буде поряд з ними на полі. Їм доведеться думати самим. Буде справжня битва. «От і чудово, – із захватом заявляє один з них, – я тільки і чекаю, щоб дати їм по носу!» Тренер здається. «Досить, – каже він. – На цьому ми і зупинимося».

Великий футбольний тренер Біл Шенклі заперечував, що футбол – це справа життя і смерті. «Це щось куди важливіше» – казав він. Але якщо Ісус і Лука праві, то питання, перед яким виявилися учні в ту ніч за столом, було найважливішим з усіх. То був поворотний момент історії, а вони виявилися не готовими до нього. Вони сперечаються один з одним про те, хто з них вище; Ісус відповідає тим, що перевертає саме поняття «величі». Коли Він каже, що Петру належить головна роль серед них, Він ясно дає зрозуміти, що це так лише тому, що Він, Ісус, заздалегідь забезпечив Петра захистом на випадок спокуси, яка інакше виявилася б роковою. Неначе для того, щоб довести правоту цієї думки, Петро в цю саму ніч заперечуватиме навіть те, що знайомий з Ісусом.

Але саме дивне з Ісусових попереджень ми знаходимо в останньому розділі. Тепер їм належить витримати час випробувань, коли їм більше недоступні будуть ті влада і захист, які вони мали в розпорядженні, коли Ісус посилав їх попереду Себе (9:1-6; 10:1-20). На тій, ранній, стадії Ісус взяв первинну перемогу над силами зла; але тепер Його чекає найбільша битва, в яку Він виявиться залученим під виглядом запеклого розбійника. І якщо сам Ісус збирається з’явитися без всякого захисту перед останнім ворогом, то Його послідовникам слід остерегтися. Вони не розуміють, що Він говорить образно, і, мабуть, думають, ніби Він закликає їх приготуватися до реальної битви. Коли Ісус каже: «Досить», Він не має на увазі, що для майбутніх дій досить двох мечів. Він стомлено кладе кінець усій бесіді, в якій вони, схоже, абсолютно нічого не зрозуміли.

В усій цій картині є видимою повна самотність Ісуса – і на трапезі, яку Він так чекав, і потім, у тяжкі години очікування зради, арешту і усього, що за цим відбудеться. Буває так, що вся діяльність християнина пронизана цим відчуттям: коли він, відгукнувшись на покликання і взявшись за конкретне служіння, раптом виявляє, що йому доведеться пройти через нерозуміння, ворожнечу, недовіру і зраду – навіть з боку близьких друзів і знайомих. Ті, хто хоче бути вісниками обіцяння, мають бути готові до цього. Схоже, що саме таким чином має прийти і прийде Царство. Серед відчуттів Ісуса в той самий момент, коли Він повинен був понести на Собі всю тяжкість гріха і ганьби як Ізраїлю, так і всього світу, було зокрема і почуття самотності; і, здається, коли ми читаємо цей фрагмент, ми чуємо нові звуки у відомому мотиві «самотності».

Але разом з цим в уривку є присутніми три світлі думки, які не дають до кінця згущуватися мороку. По-перше, Ісус з’являється серед Своїх послідовників як слуга, що прислуговує за трапезою. Ця трансформація світського поняття величі є головним елементом не лише в будь-якій християнській праці і служінні; вона є суть звершень Ісуса. Звідси друга думка: Ісус виконував – і знав, що виконує, – пророцтва Писання про Слугу, цю дивну фігуру, яка символізує весь Ізраїль, яку ми знаходимо в Іс. 40-55 і особливо в кульмінаційному фрагменті Іс. 52:13-53:12. «І з злочинцями був порахований». У ту саму мить, коли здається, що Ісус зазнав повної поразки, Він здійснює те, що передбачене в Писанні.

Між цими двома моментами є видимою третя думка, обіцянка, що Царство, нарешті, настає. В уривку, що звучить майже як в Івана, Ісус запевняє Своїх послідовників, що, як Отець заповідав Йому Царство, так і Він заповідає Царство для них. Вони ще не розуміють, що це за Царство і як воно приходить. Але це не відміняє обіцянки. Якщо розглядати євангельську благодать з позиції цього уривка, то ми побачимо, що саме таким шляхом діє Бог, всупереч усім людським невдачам. І це дивним чином утішає – будь то в першому або двадцять першому столітті.

Попередній запис

Луки 21:34-38

Луки 21:34-38 – Очікування Сина Людського «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими ... Читати далі

Наступний запис

Луки 22:39-53 – 22:54-71

Луки 22:39-53 – Арешт Ісуса «І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні ... Читати далі