Луки 21:34-38

Луки 21:34-38 – Очікування Сина Людського

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!

За дня ж Він у храмі навчав, а на ніч виходив та перебував на горі, що зветься Оливна. А зранку всі люди до Нього приходили в храм, щоб послухати Його.»

Повернемося назад, в Єрусалим. На дворі йде 58-й рік, близько тридцяти років минуло після розп’яття і воскресіння Ісуса. Багато з тих, кого тоді захопило вчення Христове, все ще тут, у святому місті. Вони дещо постаріли і, можливо, ще більш спантеличені, але все ще чекають, сподіваються і моляться.

Іноді виникають чималі труднощі. Коли Понтій Пилат покинув місце управителя, люди сподівалися, що життя стане кращим, але тут настала нова криза, спровокована задумом імператора поставити величезну власну статую в Храмі. На щастя, цей план так і не здійснився; Гай, той самий імператор, незабаром помер; а коли один з онуків Ірода, Агриппа, став юдейським царем у 41-му році, усі в Єрусалимі підбадьорилися. Їм краще було, щоб ними управляв хтось свій, ніж призначені правителі, які не розуміли місцевих звичаїв. Втім, це тривало недовго. Агриппа незабаром теж помер. Говорили, що Бог уразив його за те, що, надивившись на римлян, він зажадав, щоб йому надавали божественні почесті. Потім був цілий ряд нових римських правителів – один гірший за другого. Але в 54-му році, коли імператором став Нерон, у багатьох знову з’явилася надія, що мир і справедливість восторжествують.

Втім, в Єрусалимі із самого початку було відомо про зростаючу політичну напруженість. Революційні рухи піднімалися, досягали піку своєї слави і жорстоко пригнічувалися. Одні вважали, що до цих рухів таємно причетні і священики. Другі говорили, що це все витівки запеклих розбійників, які не дають звичайним людям спокійно займатися своїми справами. Треті хотіли просто миру з Римом, четверті хотіли поторгуватися, п’яті сподівалися, що прийде Месія. Повсякденне життя тривало: купували і продавали, вирощували урожай, пасли худобу, майстрували дерев’яні і шкіряні вироби, міняли гроші, займалися гончарною справою, звершували щоденне коло храмових жертвопринесень, славословій, обрядів, а також святкували сезонні свята – такий був загальний фон. Реконструкція Храму, розпочата за Ірода Великого сімдесят років тому, наближалася до завершення.

І от на цьому фоні стали всіляко утискувати тих, хто закликав ім’я Ісуса, хто як і раніше збирався для ламання хліба і молитви в ім’я Його, а також для того, щоб наставляти один одного історіями про те, що Він робив і що говорив. Деякі з них були друзями колишнього фарисея Савла з Тарсу, нині відомого як Павло. Він був в Єрусалимі не так давно і викликав заколот (його друзі стверджували, що заколот викликали якраз його опоненти, але на вулицях говорили, що хвилювання починаються всюди, де з’являється Павло). Тепер його тут немає, він посланий у Рим на судовий розгляд, і навряд чи вже повернеться. Петро теж поїхав, і його багато років тут не бачили. Багато хто ставився до Павла скептично, вважаючи, що він скомпрометував Закон Божий, дозволивши язичникам поклонятися в Ісусі Богові, не вимагаючи, щоб вони обрізувалися. Лідер єрусалимських християн, мудрий і набожний Яків, брат самого Ісуса, усе більше старів, і, здавалося, його молитви про спасіння свого народу не почуті.

Як швидко єрусалимські християни втомилися! Євангеліє не давало в них тих вражаючих результатів, що воно давало за морем. Єрусалимські вірні лише чули про це час від часу, і далеко не завжди ці чутки були для них до душі (ніби, як це так – язичники заявляють, що поклоняються Ісусу і при цьому не дотримують Закону Мойсеєвого!). День у день єрусалимські християни провадили жалюгідне існування. Друзі запитували їх, іноді нелюб’язно, коли ж це знову прийде їх Месія і чому б Йому не поквапитися? Адже римляни все більше грабують населення і несуть із собою війну, і взагалі – подивіться, що твориться з цінами на хліб! А якщо Ісус і дійсно Месія, то чому ж нічого іншого не відбувається з Його часів?! – Марно для них було говорити, що в момент поклоніння відчуття присутності люблячого Ісуса настільки реальне, що ви ледве не торкаєтеся до Нього. Марно було відповідати їм, що вам сказане зберігати терпіння. Тридцять років – великий термін. Усе, що залишалося, – це переказувати історії про Ісуса і Його висловлювання, подібні тим, що Він вимовляє в цьому євангельському уривку. Тримайтеся. Будьте пильні. Широко розплющте очі – і у фізичному, і ще більше в духовному сенсі. Моліться, щоб вам була дана сила пережити усе, що б не сталося. Син Людський буде виправданий, і Він бажає, щоб ви не спали, коли це станеться.

Тепер перенесемося в Сан-Франциско, або в Сідней, або в Бужумбуру, або в Сан-Сальвадор двадцять першого століття. Ви виходите з храму в недільний ранок – після п’ятидесятницького богослужіння, англіканської заутрені або іспанської меси, – а навколо велике місто зі своїми справами чи розвагами. Ваші друзі вважають дивним, що ви як і раніше ходите до церкви. Усім відомо, що християнство є щось старомодне, спростоване, нудне і яке зжило себе. Потрібно більше сексу; більше вечірок; більше бізнесу; більше революцій. Та і сама церква хіба не дискредитувала себе свого часу? А як щодо інквізиції? (Вони завжди це кажуть.) А як щодо хрестових походів? Кому потрібне християнство тепер, коли в нас є комп’ютери і космічні польоти? (А раніше вони говорили про електрику і сучасну медицину.)

І взагалі, кажуть вони, якщо ваш Ісус такий особливий, то чому у світі досі все той же безлад? Вони не хочуть знати про скасування рабства, ріст вченості і будівництво лікарень; і вже звичайно, вони не бажають знати про те, як, завдяки Євангелію, щодня змінюється життя багатьох людей. Вони хочуть звалити на вас життєві турботи; як і попереджав Ісус, вони намагаються обтяжити вас «ненажерством та п’янством», буквально і метафорично. Вони хочуть вимотати вас, вселити вам, що ви дивна і безглузда людина. Навіщо, кажуть вони, читати старі книги, від яких ніколи нікому не було користі?

Наша відповідь для них – та же, що давали єрусалимські християни поколінню, що жило після Ісуса. Зберігайте пильність. Вам сказано було, що всього цього потрібно чекати. Головне – терпіння. Моліться про силу, необхідну, щоб не спати і встояти. Бувають часи, коли ваші очі злипаються від втоми – духовної, розумової, емоційної і фізичної – і ви вимушено тримаєте їх відкритими. У цьому уся справа: не в битві, що розбурхує адреналін, з прапорами, що розвіваються, а в рівній ході, у молитві і надії, вивченні Писання, таїнствах і свідоцтві, день за днем і тиждень за тижнем. Саме це зараховується; от чому терпіння є плід Духа. Перечитуйте цей фрагмент. І нагадуйте один одному те, що сказав Ісус. І не спіть.

Попередній запис

Луки 21:5-19 – 21:20-33

Луки 21:5-19 – Знамення кінця «Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: ... Читати далі

Наступний запис

Луки 22:1-23 – 22:24-38

Луки 22:1-23 – Таємна Вечеря, або остання трапеза «Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься. А первосвященики й книжники стали ... Читати далі