Луки 21:5-19 – 21:20-33

Луки 21:5-19 – Знамення кінця

«Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується… І запитали Його та сказали: Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?

Він же промовив: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: Це Я, і Час наблизився. Та за ними не йдіть! І, як про війни та розрухи почуєте ви, не лякайтесь, бо перш статись належить тому. Але це не кінець ще. Тоді промовляв Він до них: Повстане народ на народ, і царство на царство. І будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі. Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в’язниці, і поведуть вас до царів та правителів через Ім’я Моє. Але це стане вам на свідоцтво. Отож, покладіть у серця свої наперед не гадати, що будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші. І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. Але й волосина вам із голови не загине! Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете.»

У новинах оголошують, що до Землі наближається астероїд. Коли кажуть «наближається», мають на увазі відстань десь у півмільйона кілометрів; але в рамках Сонячної системи це все одно що дотягнутися рукою. Це означає, як сказав один коментатор, що планета Земля – свого роду тир. Якщо б я жив в античній Греції або в Римі, або в Єгипті, а не в сучасному світі, де є потужні телескопи і вчені, готові пояснити все видиме, то спостережуваний дивний вогник, що рухається в тій частині неба, де раніше нічого не було помітно, був би негайно представлений як знамення. Стали б чекати якоїсь значної події.

Такі «непопадання» трапляються приблизно раз у століття. Звичайно, якби астероїд врізався в Землю, сталося б щось драматичне; він би міг зробити кратер у кілометр завглибшки, а, крім того, енергія його падіння дорівнювала б силі декількох атомних бомб. Тут усе зрозуміло.

Але в дні Ісуса яскраві і несподівані явища в нічному небі часто тлумачилися як щось більше, ніж вказівки на можливу катастрофу в результаті падіння великих об’єктів на Землю. Люди старанно спостерігали за ними, оскільки вважали, що це – знамення про підйоми і падіння імперій і царств. І коли Ісусові учні запитали Його, як їм дізнатися про час тих суворих подій, про які Він говорив, вони могли мати на увазі саме такі знамення. Хіба Ісус не хотів би, щоб вони це узнали, і не повідомив би їх про відповідні знамення?

Ісус дасть їм інші знамення (до цього ми перейдемо в наступному розділі), але Ісус зосереджує увагу учнів не стільки на них, скільки на періоді очікування, коли їм доведеться виявити терпіння, під час небезпек і випробувань.

Але якої великої події їм слід чекати? Лука краще за інших євангелістів підготував нас до відповіді на це запитання. Його уважних читачів не здивує пророцтво Ісуса; воно було передбачене багатьма Його висловлюваннями більш ніж у десяти розділах, і доленосні дії Ісуса в Храмі були пророчим знаменням, попередженням того, що мало статися. Храм, найпрекрасніша будівля, яку тільки можна собі уявити, що століттями прикрашалася з незмінною любов’ю і небаченою майстерністю, займала центральне місце в народному житті, релігії і творчості, – сам цей Храм буде зруйнований. І причина цього – те спотворення Ізраїлем свого покликання, чому Ісус протистояв впродовж усього Свого публічного служіння. Якщо правий Ісус, то неправий Храм; якщо Бог повинен виправдати Ісуса, то Він повинен піддати Храм руйнуванню. Для благочестивого юдея руйнування Храму було так само немислиме, як немислимо сьогодні американцеві уявити собі знищення Білого Дому, пам’ятника Вашингтону і статуї Свободи; але для правовірного юдея це було ще більш немислимо, оскільки Храм тисячу років символізував союз Бога з Ізраїлем.

Попередження Ісуса про те, що учням належить пережити в прийдешні дні, ясно вказує на те, що Його з ними вже не буде, але що їх вважатимуть Його послідовниками. Прийдуть інші, які видаватимуть себе за Його послідовників або вісників (приміром, сьогодні вранці я отримав листа від одного чоловіка, в якому він заявляє, ніби він – реінкарнація Ісуса). Світ охоплять війни і революції. Зверніть увагу, йшлося про майбутні стосовно I ст. Р.Х. події, але що відбулися до винаходу радіо, телебачення, телефонів і газет. Відповідно, єдиним джерелом інформації в ці тривожні часи будуть подорожні. Новини, переходячи з вуст у вуста, перебільшуватимуться, і бій місцевого значення в цих вільних переказах перетвориться на масштабну битву, а покашлювання імператора – у невиліковну хворобу з фатальним результатом.

Ісусу цілком ясно, що в ці смутні часи Його послідовників недолюблюватимуть. Про Ісуса збережеться пам’ять як про пройдисвіта, який бентежив Ізраїль, примушував народ ухилятися від дотримання Закону і від захисту національних інтересів, ведучи небезпечні розмови про Боже Царство, про мир і милість для всіх. Коли умови посиляться, в Ізраїлі і в юдейських громадах по всьому світу Ісусові послідовники опиняться під ударом; і зовсім скоро те ж ставлення до себе християни відчують з боку язичницького світу. Розпадатимуться сім’ї; іноді здаватиметься, що християни – це люди, яких звинувачують в усіх нещастях, люди, яких усі готові зненавидіти. Якщо колись для них і знадобиться терпіння, то саме в такі часи.

Проте Ісус обіцяє дати їм усе необхідне в цей період очікування, а саме: «мову та мудрість». Зрозуміло, цю обіцянку не можна тлумачити як виправдання ліні. Християнське вчення, як правило, закликає до працьовитості. Ця обіцянка відноситься до тих часів, коли життю людей погрожуватиме небезпека через їх прихильність Ісусу. Ці пророцтва виконалися в першому поколінні християнства – у період часу між воскресінням Ісуса і падінням Храму в 70 році Р.Х. І багато хто з християн, що жив тоді, напевно засвідчив би, що Ісус дійсно був з ними і навчив їх, що їм говорити.

Але цей уривок, як ні важливий він відносно того першого покоління, багато що може сказати і наступним поколінням християн. Де б християни не переслідувалися за свою віру – як ні сумно, але гоніння продовжують відбуватися в різних частинах світу – вони потребують не лише молитов і підтримки з боку своїх братів по вірі, яким живеться спокійніше, але і в розраді словами з Євангелія: «Стережіться, щоб вас хто не звів»; «Це стане вам на свідоцтво»; «дам Я вам мову та мудрість»; «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете». Ці дорогоцінні слова треба запам’ятати заздалегідь і згадувати їх, коли виникне потреба.

Луки 21:20-33 – Пророцтво про катастрофу в Єрусалимі

«А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган…

І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться. І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із силою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення! І розповів Він їм притчу: Погляньте на фіґове дерево, і на всілякі дерева: як вони вже розпукуються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!»

У школі нас час від часу примушували вигадувати історії, в яких мали бути присутніми найрізноманітніші персонажі і предмети. Учитель міг сказати: «Напишіть історію, де будуть кролик, телескоп, собор і людина з дерев’яною ногою». Від юних умів була потрібна незвичайна уява, щоб не просто в точності дотримати умови завдання, але і надати своїй історії сенс.

При прочитанні Лк. 21 створюється враження, що Ісус задає подібну ж загадку. Як об’єднати в одній події оточення міста військами, шум моря, прихід Сина Людського на хмарах і настання Царства Божого? І як усі ці речі можуть статися за життя покоління, до якого звертається Ісус?

Найкраще відштовхнутися в тлумаченні уривка від якогось надійного факту – що не загрожує нам помилковим розумінням, але абсолютно ненадійного для когось з тих, хто жив у ті часи. Вірші 20-24 зрозумілі і узгоджуються з усім тим, що Ісус сказав в історії Луки аж до цього пункту. Настає час кризи, коли Ізраїль і Єрусалим спіткає біда за відмову покаятися і слідувати шляхом Царства, яким йде Ісус. Прийдуть римляни (вони не названі прямо, але окрім цього ворога оточувати Єрусалим було просто нікому) і обложать місто. У результаті цього не доводиться сумніватися.

Коли це станеться, ті, хто зможе, нехай рятуються втечею, поки є час. Вказівки Ісуса із цього приводу дуже конкретні; Його послідовники не повинні думати, виходячи з почуття помилкового патріотизму, що їх обов’язок – залишитися в Єрусалимі і разом з ним загинути. Так само як усім ізраїльтянам було сказано спішно покинути Вавилон, поки його не спіткав суд Божий (Іс. 48:20; Єр. 50:8; 51:6,45), Ісусові послідовники повинні покинути Єрусалим, поки ще є час. Насильницька смерть або переселення чекають тих, хто буде схоплений завойовником. На противагу юдеям, які захоплюються Єрусалимом, язичники зрівняють його із землею і розграбують усе. Ці попередження збулися в 70 році Р.Х. і наступних роках.

Але як це співвіднести з іншою частиною уривка? Відповім: ми повинні знову і знову вчитися вникати в образну мову, так поширену в ті часи. «Ознаки на сонці, і місяці, і зорях» можна було зрозуміти буквально, але це могло також означати, що великі нації і царства землі, як би ми тепер сказали, «зазнають потрясіння». Ті, хто пережив крах апартеїду в Південній Африці або падіння Берлінської стіни, зрозуміють, наскільки швидкі і неочікувані зміни, що відбуваються в складних державних системах і мають далекосяжні наслідки. Будь-хто, хто жив у Римській імперії в 60-70-і роки I ст. Р.Х., легко міг відчути те ж саме, особливо в останні два-три роки цього періоду. Після самогубства Нерона в 68 році на престолі швидко змінили один одного чотири імператори, і кожен встиг побувати головнокомандувачем. «Римський мир», що всіляко звеличувався та який Август і його наступники, згідно з їх заявами, несли світу, був розхитаний зсередини. Цьому точно відповідають вірші 25-26.

«Прихід Сина Людського» треба, у такому разі, розуміти (а юдеї I ст. Р.Х., очевидно, так і розуміли) як виконання пророцтва Дан. 7. Як одне з найпопулярніших пророцтв на той момент, цей уривок, на думку багатьох, говорив про той час, коли істинний народ Божий буде виправданий після того, як перенесе страждання від рук «хижаків», язичників-пригноблювачів. Це пророцтво зображує сцену великого суду, на якому Бог-Суддя виправдає Свій народ заради «Сина Людського» і ухвалить вирок тим «хижакам-пригноблювачам». Суд, який спіткає язичницькі народи, обернеться виправданням для «Сина Людського», який і явиться на хмарі, щоб розділити трон із самим Богом.

Отже, кращий спосіб зрозуміти цей фрагмент Луки – це побачити в ньому обіцянку: саме в той момент, коли Єрусалим, що чинив опір Ісусовій звістці, буде остаточно зруйнований, Ісус і Його послідовники будуть виправдані. Руйнування Єрусалиму буде знаком того, що Ісус дійсно запанував на Небі поряд з Отцем (див. 20:42-43). Лука, зрозуміло, вірить у «друге пришестя» Ісуса (Дії 1:11), але цей уривок говорить про інше. Він – про виправдання Ісуса і позбавлення Його послідовників від пригноблювачів.

У такому разі перед нами ті самі знамення, яких шукають учні. Боже Царство прийшло, а місто Боже його відкинуло; тому встановлення Царства включатиме і руйнування міста. Усе це станеться ще в цьому поколінні, оскільки Ісус кінець кінцем останній Пророк; коли Хазяїн винограднику послав свого Сина, вісників більше не залишилося.

Сьогоднішні читачі-християни роздумують над цим пасажем, намагаючись осягнути, про що він говорить ним. Для нас руйнування Єрусалиму, втілення язичницького звірства, – подія далекого минулого, і через те, що нам відома безліч інших криз, які зазнала Церква згодом, ми схильні вважати ту подію чимось незначним. Проте ми живемо і проповідуємо Євангеліє у світі, який, подібно до Єрусалиму, глухий до будь-яких закликів до миру. На нас, щонайменше, покладений обов’язок застерегти своїх сучасників у тому, що відмова від Божого заклику знову може призвести до катастрофи. І в той же самий час нам слід вправлятися в терпінні. Ми ніколи не знаємо, коли саме воно нам стане потрібним.

Попередній запис

Луки 20:27-40 – 20:41-21:4

Луки 20:27-40 – Шлюб і воскресіння «І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресіння, і запитали Його, та ... Читати далі

Наступний запис

Луки 21:34-38

Луки 21:34-38 – Очікування Сина Людського «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими ... Читати далі