Луки 20:27-40 – 20:41-21:4

Луки 20:27-40 – Шлюб і воскресіння

«І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресіння, і запитали Його, та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як умре кому брат, який має дружину, а помре бездітний, то нехай його брат візьме дружину, і відновить насіння для брата свого. Було ж сім братів. І перший, узявши дружину, бездітний умер. І другий узяв був ту дружину, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі семеро, і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресінні котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її. Ісус же промовив у відповідь їм: Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть. Дехто ж із книжників відповіли та сказали: Учителю, Ти добре сказав! І вже не насмілювалися питати Його ні про що.»

У багатьох храмах є ряд зображень, які вибудовуються в одну історію. Іноді це картини на вікнах, вітражі. Іноді це розписи на стінах або на стелі. Іноді зображення утворюють фриз, прикрашену кайму уздовж стіни або над вівтарем. Несхожі один на одного картинки, якщо розглядати їх одну за одною, перетворюються на струнку і цілісну розповідь.

Суперечки в Лк. 20 нагадують подібні картинки, і описану в уривку суперечку можна зрозуміти, лише розглянувши всю сюжетну канву (яку Лука, схоже, запозичив у Марка, дещо змінивши відповідно до свого задуму).

Першим було питання про владу, викликане вражаючим входом Ісуса в Єрусалим і Його діями в Храмі. Ісус у відповіді повертається до особи Івана Христителя і запитує – чи був він пророком від Бога чи ні. Потім Він розповідає притчу про виноградарів, в якій підкреслює, що сам Він прийшов в Єрусалим як син хазяїна винограднику, як останній і найбільший у ряді пророків. І в результаті Його відкидають і збираються убити. Далі звучить питання і відповідь з приводу сплати податку кесареві, так Лука дає нам зрозуміти, що Ісус буде відданий римлянам і страчений. І от тепер перед нами питання про воскресіння, після відповіді на яке сам Ісус запитує, яким чином син Давида може бути одночасно Господом Давида. Кожен з цих моментів важливий сам по собі; але помістіть їх на єдиний фриз або зробіть послідовний ряд вітражів – і що все це означатиме?

Це буде представлена в мініатюрі історія Ісуса. Ці фрагменти резюмують Євангеліє. Ісус уперше з’являється на тлі пророчого Іванового руху; Він помазаний як Месія. Він приходить до Ізраїлю, у поселення галілейські і зрештою в Єрусалим, із звісткою від хазяїна винограднику, що містить одночасно попередження і прохання. Вони відкидають Його, тим самим накликають на себе засудження. Його передадуть у руки людей кесаря, і Він буде страчений; і в третій день Він воскресне. В результаті Його послідовники дізнаються, що Він не лише син Давидів, Месія (у що вони вже увірували); Він також і Давидів Господь. Така послідовність навряд чи випадкова.

Але як усе це відноситься до наведеного уривка, до дискусії про воскресіння? Цікавий той факт, що цей фрагмент (і паралельні фрагменти в Матвія і Марка) – єдина дискусія по цій життєво важливій темі, що відбита в Євангеліях. Ісус воскрешає людей з мертвих, як ми вже бачили, але, якими б вражаючими не були ці чудеса, вони ще не «воскресіння» у повному розумінні слова. Ми, звичайно, знаємо, що думав Лука про воскресіння самого Ісуса; про цю подію в нас є цілий ряд чудових оповідань наприкінці цього Євангелія, і ці оповідання повинні пояснювати нам погляди самого Луки. Вони цілком відповідають поглядам юдеїв першого століття про «воскресіння».

Коли юдеї роздумували про «воскресіння», вони уявляли собі особливий ілюстративний ряд: історію Ізраїлю від Авраама (а то і від Адама) до свого часу і від свого часу до того прийдешнього моменту, коли Бог воскресить з мертвих увесь Ізраїль, а можливо, і все людство, і створить для них новий світ. Вони чекали не того, що ми називаємо «життям після смерті», не переходу в якийсь безтілесний стан. Вони сподівалися небувалої за розмахом події в майбутньому, в результаті якої мертві оживуть, і усе у світі виправиться.

Якраз цю думку і заперечували саддукеї. Можливо, вони заперечували її тому, що вважали її новою єрессю; вона легше доводилася за допомогою таких порівняно недавніх книг, як Книга Даниїла (12:1-3), ніж за допомогою древніших книг, особливо таких, як П’ятикнижжя Мойсеєве. Чи, можливо, вони заперечували цю думку, бо відчували її революційність (народ, який вірить, що Бог здатен на подібні речі, не побоїться здійснити радикальні політичні дії), а саддукеї були аристократами, що тривожилися за власну владу. А можливо, у них були обидві ці основи. Тому вони розповідали історії, покликані показати, наскільки безглузда сама думка про воскресіння; в юдейських текстах того часу є і інші історії, подібні до цієї. І от саддукеї запитують, як мертві можуть воскреснути, якщо буде не можна зрозуміти, хто чий чоловік?

У відповідь Ісус вказує на два основні моменти. По-перше, життя воскреслих людей відрізняється від нинішнього життя. Смерті вже не буде, і тому сексуальні стосунки і, передусім, потреба в продовженні роду, будуть вже ні до чого. Воскреслі будуть «як ангели»: не в тому сенсі, що вони стануть ангелами (як іноді вважається в народних віруваннях), а в тому сенсі, що вони набудуть безсмертя. Ісус не має тут на увазі, що воскреслі люди будуть безтілесними істотами, а лише хоче сказати, що тіла воскреслих суттєво відрізнятимуться від наших нинішніх тел. Ті, кого Бог визнає гідним «майбутнього віку», протилежного до «цього віку» (вірші 34-35), матимуть тіла, згідні з тим новим світом, в якому смерті більше не буде.

По-друге, Ісус припускає, що Книга Виходу, що знаходиться в ряді книг, авторитетність яких саддукеї визнавали, учить про воскресіння, коли описує Бога як «Бога Авраама, Ісака і Якова». Ці патріархи живі для Бога, хоча не в тому сенсі, що вони вже «воскресили з мертвих». Це міг зрозуміти будь-який юдей першого століття. Мова ж йде про те, що вони живуть у Божій присутності, чекаючи остаточного воскресіння. Саддукеї це заперечували, а фарисеї в це вірили (див. Дії 23:6-9). Тут Ісус займає бік фарисеїв.

Воскресіння Ісуса, звичайно, стало величезною підтримкою для віри Його послідовників як у самого Ісуса, так і у своє власне майбутнє життя. Але про суперечку з саддукеями учні розповіли не просто тому, що ця суперечка показує вчення Ісуса з цього приводу, але і тому, що Пасха виявила неправоту аристократів, захисників Храму. Бог міг скасувати смертний вирок – і зробив це. Бог міг – і Він це зробив – рішуче позбавити влади саддукеїв і виправдати Свій істинний народ.

Луки 20:41-21:4 – Син Давидів і вдовина лепта

«І сказав Він до них: Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?

І, як увесь народ слухав, Він промовив до учнів Своїх: Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!

І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула. І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала…»

«Як вам засунути цю надувну кулю в цю коробку?» – запитав я маленьких дітей на вечірці. Куля була велика, а коробка маленька. Вони стали з силою її вдавлювати, але нічого не виходило. Вона раз у раз вислизав у них з-під пальців. Один хлопчик запропонував проткнути її шпилькою, але інші вирішили, що так буде нечесно.

Тоді одна з дівчаток з маленькими і спритними пальцями узяла кулю і розв’язала вузлик, який утримував у кулі повітря. Дуже обережно вона випустила половину повітря і швидко знову зав’язала вузол. Потім з торжествуючою посмішкою засунула кульку в коробку, яка тепер була їй саме за розміром.

Я не мав нічого такого на увазі, але був вимушений визнати, що вона вчинила розумно. Тим часом інша дівчинка знайшла свою відповідь. Коробка була зроблена з картону, в деяких місцях складеного удвічі. Дівчинка розклеїла дві сторони і розкрила ящик повністю. Тепер куля з первинною кількістю повітря нормально помістилася в коробку.

Деякі люди, стикаючись з такими питаннями, як поставлене Ісусом питання про Господа Давидового і Сина Давидового, як би намагаються випустити трохи повітря з кулі. Вони думають, що Богу, для того щоб стати людиною, треба або зовсім перестати бути Богом (те ж, що увіткнути шпильку в надуту кулю), або якось сильно стиснути власну божественність. Увесь Новий Заповіт (і Лука не виключення) говорить проти такого рішення. Перші християни вірили, що Бог цілком є присутнім в Ісусі, а не наполовину чи частково. Те, що зробив Ісус, і, особливо, Його смерть, було особистою дією Бога, а не дією Його представника-напівбога.

Правильна відповідь тут така, що сенс поняття «Месія» ширший, ніж уявляли собі юдеї за часів Ісуса. Вони думали просто про людину-царя, подібного до інших царів, який став би за них битися, відродив би Храм і правив би справедливо. У пророків і в псалмах є натяки на те, що коли явиться істинний Цар, Він буде втіленням самого Бога, але, мабуть, ці натяки не були сприйняті. А як люди могли тут розібратися? Коробка здається занадто маленькою, і куля в неї не вміщується.

Звичайно, цей приклад не найкращий. Ніхто, будучи при повному розумі, не стане виводити серйозного богослов’я з гри дітей на вечірці. Але питання, задане Ісусом, одне з дуже небагатьох питань, заданих Їм, – на противагу безлічі питань, що задавалися Йому, – відноситься до самої суті того, що відбувалося в Єрусалимі і до Його власної місії.

У Євангелії Луки багато попереджень про те, що станеться, якщо Ізраїль не послухає Ісусове сповіщення Царства. Тепер Ісус цитує Псалом 109 (110), де говориться про Месію як про Того, Хто скрушить Своїх ворогів і запанує. Месія вознесеться, і суд спіткає тих, хто обрав шлях насильства і неправди. І цей Месія буде тим, у кому сам Давид, передбачуваний автор псалму, бачить не просто сина (тобто когось нижчого, ніж він сам), але і «свого Господа». Коробка під назвою «месіанство» більше того, хто дивиться на неї. Вона сконструйована так, щоб у ній помістився Той, Хто розділяє Свій трон із самим Богом.

Дивлячись з цієї перспективи, ми не повинні дивуватися, що звичайні людські мірки невірні і недоречні. Книжники вимірюють свою цінність довжиною свого одягу, улесливими публічними вітаннями і почесними місцями на богослужінні чи на трапезі. У них своя шкала, але лише в Бога шкала істинна. Вони в приватному порядку використовують своє знання Закону, щоб обкрадати вдів, за яких нікому заступатися. Їх релігія – удаваність, і Бог це бачить.

На противагу ним бідна вдова, яка поклала все що мала в скарбницю Божу, дала більше, ніж багаті люди, які не знають ні в чому нестатку. Знову згадаємо кульку: досить випустити зовсім небагато повітря з маленької кулі, як вона стане зовсім плоскою. Випустіть ту ж кількість повітря з великої кулі, і ви навряд чи помітите, що вона змінилася.

Може здатися дивним з’єднання двох цих різних історій – про богословське питання Ісуса і про бідну вдову. Але до них обох застосуємо один і той же принцип, і якраз тому ми повинні наполягати на їх єдності. Оскільки Бог вимірює реальність інакше, ніж ми, оскільки в Його задуми завжди входило, щоб Давидів Господь став Сином Давидовим, Бог бажає ще і того, щоб питанням про людську поведінку і чесність, вимірюваним великою і малою шкалами, приділялася та ж увага, що ми приділяємо питанням про визначення і захист віри.

Попередній запис

Луки 20:9-19 – 20:20-26

Луки 20:9-19 – Притча про виноградарів «І Він розповідати почав людям притчу оцю. Один чоловік насадив виноградника, і віддав його ... Читати далі

Наступний запис

Луки 21:5-19 – 21:20-33

Луки 21:5-19 – Знамення кінця «Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: ... Читати далі