Отже, третя причина. Святість важлива для нас, оскільки вона служить свідоцтвом того, що ми маємо рятівну віру в Господа. У Як. 2:17-18 написано: «Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва. Але скаже хто-небудь: “Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх”». Іншими словами, тут говориться про зовнішній прояв внутрішнього фактичного стану. Ніхто не може бачити серце людини і сказати: «От ти віриш в Ісуса, ти живеш у святості», але ми можемо дивитися на вчинки людини і по них судити про серце. Якщо ви маєте цю рятівну віру в Ісуса Христа, ви ходитимете у святості, яка свідчитиме про вашу віру. Тільки за таким принципом можна визначити віру. Якщо ми називаємо себе послідовниками Христовими, то повинні також показувати це на практиці. Якщо ви заявляєте про себе, що є християнином, але при цьому ваші вчинки суперечать вашим словам, тоді насправді, немає жодних доказів тому, що ви вірите в Нього. Дж. С. Райал пояснює слова Якова таким чином «Яків застерігає нас про існування мертвої віри, віри, яка не йде далі за слова, і ніяк не впливає на характер людини». Саме про це ми сьогодні говоримо. Святість проявляється в характері, а не в словах, вона проявляється у вчинках. Бог працює над зміною нашого характеру, все більш і більш освячуючи його. Саме до цього Він прагне. Він бажає бачити благочестивий характер, і добрі плоди.
Давайте відкриємо Луки 6. Бог дійсно бажає бачити докази нашої віри. Ісус говорив про це, коли жив на землі, Він також шукав свідоцтва цьому. Луки 6:43-45: «Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий. Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника. Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її».
Святість у поведінці свідчить про присутність рятівної віри не лише цьому світу, але і Господові. Він дивиться на плоди в нашому житті. Святість також служить свідоцтвом нам самим. Ми дивимося на своє життя і ставимо питання: «Чи живу я у святості, чи проявляється святість у моєму характері?» Ви можете подивитися на себе і побачити, які плоди проявляються у вас. Досліджуйте свої плоди і поставте собі питання: Чи живу я у святості? Чи зростаю я у святості? Чи приношу я плід святості?» Нам усім необхідно досліджувати свій плід, дивлячись на своє життя, поставити запитання: «Чи прагну я до тієї святої мети, яку Бог дав мені?» Бо святість є доказом того, що ми перебуваємо в Господі.
По-четверте, святість свідчить про те, що ми любимо Його. Ісус ясно про це говорить в Ін.14:15: «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей». Ці два поняття тотожні один з одним. У 1Ін. 5:3 написане: «Бо це є любов до Бога, щоб ми дотримувалися заповідей Його; і заповіді Його не тяжкі». Ми демонструємо свою любов Богові, не просто покоряючись Його заповідям, але покоряючись від щирого серця, з радістю, маючи правильне відношення серця. Саме це Він бажає бачити в нас – правильне відношення серця. Розуміння і пам’ять про ту ціну, яку заплатив Отець Небесний за мій гріх, спонукає мене любити і покорятися Йому. Саме з цієї причини ми приймаємо причастя, ми робимо це в спогад про те, що Він зробив для нас, яку ціну Він заплатив, щоб привести нас до Себе, до спілкування з Ним, адже Він заплатив найвищу ціну. І нам необхідно пам’ятати про це, бо іноді серце холоне, і любов до Нього остигає. А коли любов починає холонути, то нам найімовірніше вже не хочеться більше покорятися Його заповідям. Ісус добровільно заплатив ціну за вас і за мене, бо полюбив нас і побажав привести до Отця. У відповідь, від нас очікується не так вже багато – покорятися Його заповідям. Час від часу я повинна нагадувати собі про те, що зробив Ісус.
Давайте відкриємо книгу Ісаї, 53 розділ. Хотілося б спонукати вас до роздумів про все, що Він зробив для вас. Ви знаєте, недостатнє бажання покорятися Господові завжди виникає від браку любові і вдячності Богові за те, що Він зробив для мене. Одне пов’язане з іншим. Якщо я відмовляюся покорятися Йому, це означає, що моя любов до Нього охолонула, і я забула про те, що Він зробив для мене. Важливо роздумувати про те, що Він зробив. Давайте відкриємо Іс.53:4-6: «Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас». Нам необхідно роздумувати над цими істинами, над тим фактом, що Господь Ісус заплатив за нас ціну. І коли ми роздумуємо над цим, наша любов до Нього спонукатиме нас покорятися Йому. Мотивуючим чинником нашого послуху має бути любов. Ісус завжди об’єднував один з одним ці поняття: любов і послух. Чим більше ми любимо Його, тим більше ми бажатимемо коритися Йому з радістю. І знаєте, Біблія підбадьорює нас, кажучи, чим більше ми коримося, тим більше удосконалюється любов у нас. Якщо ми коримося Йому, тим самим ми демонструємо свою любов до Нього, і коли ми постійно перебуваємо в послуху до Нього, Бог удосконалює і робить зрілішою цю любов. У 1Ін. 2:5 написане: «А хто дотримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому». Коли ми коримося Йому, Він удосконалює цю любов.
По-п’яте, святість важлива, бо вона свідчить іншим, що ми діти Божі. Ісус сказав, що ми маємо бути світлом і сіллю цьому світу, чи не так? У чому функція солі? Сіль зберігає їжу. У чому функція світла? Світло освітлює пітьму. Чи зможемо ми виконувати ці функції, живучи в нечистоті і пітьмі? Ні. Наша здатність виконати це веління бути світлом і сіллю слабшатиме, якщо ми не житимемо, проявляючи святість у характері. У Мф. 5:16 написане: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного». Наше життя у святості має не лише догоджати Богові, але також свідчити світу про те, що ми Його діти, і це прославляє Його. Важливо розуміти цей принцип.
Пастор Стів говорив про фарисеїв і про Ісусові слова: «Не уподібнюйтеся фарисеям, які ходять у довгому одязі». І можна поставити питання, чому комусь захочеться носити подібно до них довгий одяг? Річ у тім, що фарисеї були святими, але були святими у своїх очах, вони показували святість у зовнішніх вчинках, але всередині святості не було. І вони хотіли прославити себе, вони бажали, що на них дивилися і казали: «Гей, вони – святі, мені краще не підходити до них». Бог говорить не про такого роду святість. Він каже: «Якщо ви хочете бути святими, то ви повинні керуватися бажанням прославити Мене, прагненням вказати світу на Мене і показувати їм, що я Святий Бог, Який мешкає у вас». Важливо пам’ятати, що святість повинна проявлятися в нашому характері, але це має бути святість відмінна від «святості» фарисеїв, які дивилися звисока на людей. Бог же хоче бачити такий прояв святості в нашому характері, щоб світ, дивлячись на нас, сказав: «Прославте Бога! Дійсно є люди, які знають, як бути високоморальними».
Давайте відкриємо 1Петра 2:9-12: «А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло; колись не народ, а нині народ Божий; колись непомилувані, а нині помилувані. Улюблені! Прошу вас, як пришельців і подорожніх, сторонитися тілесних похотей, які повстають проти душі, і провадити доброчесне життя ваше між язичниками, щоб вони за те, що лихословлять на вас, як злочинців, побачивши добрі діла ваші, прославили Бога в день відвідання». Світ спостерігає за нами, і помічає, чи проявляється святість у нашому характері. І вони знають, коли це щиро, а коли ні. Дивно, як люди, які не є християнами, можуть помічати і казати: «Ну, це не християнська поведінка». Вони можуть відрізнити щирість від удаваності. І нам треба бути уважними і у своїй поведінці щиро, без фарисейства, проявляти святий характер.
Автор: Джейн Грівжек
