Отже, сьогодні ми поговоримо з вами про те, чому святість така важлива для нас. Дійсно, про це варто замислитися. Отже, давайте відкриємо 1Петра і прочитаємо вірші 14-16: «Як слухняні діти, не потурайте похотям, що були в час вашого невідання, але, за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”».
Отже, ми сьогодні поговоримо про важливість святості, і про те, чому для Бога практична святість, що проявляється в поведінці, має таку важливість. Ісус помер на хресті, щоб зарахувати нам святість, що дарована згідно з нашим новим положенням на небесах. Тільки завдяки Ісусу ми змогли мати таку святість і отримати доступ до присутності Божої, адже Бог – святий. По нашій вірі в Нього, нам зарахована святість за положенням у Ньому. Сьогодні ми поговоримо про важливість практичної святості, яка проявляється в нашій поведінці, у нашому стилі життя тут на землі. Але перш ніж почати говорити про це, я б хотіла поговорити про дві помилкові думки про святість, через які люди часто спотикаються, розчаровуються і приходять до висновку, що святості досягти неможливо, занадто вже це складно.
Перше помилкове уявлення говорить про те, що святість може тебе врятувати. Ні. Святість не може тебе врятувати. Багато людей вірять, що для того, щоб врятуватися і прийти до Христа, треба стати святим. Але це неправильне розуміння тієї святості, про яку Бог говорить тут. Святість не може вас врятувати. Багато людей зволікають і не приходять до Господа. Вони думають, що спочатку їм треба змінити свою поведінку, треба очиститися від «багажу», перш ніж прийти до Господа. Але з Біблії ми знаємо, що це неправда. Господь каже: «Прийди до Мене, і Я розберуся з твоїм «багажем». Прийди до Мене, і дозволь Моєму Сину очистити від усієї нечистоти в твоєму житті. Ми проводимо наші вивчення на підставі роздумів про святість Дж. С. Райала, церковного пастора, що жив в Англії в 18 столітті.
У своїй статті про святість, автор описує різні ознаки святості, він стверджує, що наша святість не може нас ні врятувати, ні розібратися з гріхом і беззаконням, ні служити платою за нашу провину, наша святість не може покрити наш обов’язок перед Богом. Ісус сплатив цей борг. Автор продовжує, кажучи, що білий одяг, запропонований Ісусом, і одягнений нами по вірі, має бути нашою єдиною праведністю. Лише в імені Ісуса має бути наше сподівання і упевненість. І запис у книзі життя Агнця має бути єдиним пропуском на небо. Просто хочу упевнитися, що всі ми розуміємо цю істину, що лише спокутування Христа дало нам доступ до Бога. Це відбувається в мить, коли ми приймаємо святість, що дається нам згідно з нашим положенням у Ньому, і яка відкриває нам доступ до Отця і відновлює те спілкування з Отцем, яке було перерване і загублене в Саду в результаті гріхопадіння. Така святість є і завжди буде даром благодаті.
У Еф. 2:8-9 сказано: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився». Отже, святість, яка нам дається за нашим становищем перед Богом, і практична святість, що проявляється в нашій поведінці, – два різні поняття. І сьогодні ми ще поговоримо на тему практичної святості, що проявляється в нашому способі життя.
По нашій вірі в завершену роботу на хресті, ми вдягаємося в праведність Христову. Іншими словами, Він приписує нам, зараховує нам Його власну святість. Таку святість я називаю позиційною, або святістю за положенням. Ми святі завдяки нашому положенню в Христі. Про це написано в Євр. 10:10: «За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа». Амінь.
Запам’ятайте цитату, яку я взяла з книги Джері Бріджеса «Прагнення до святості»: «Святість потрібна не як умова спасіння – це було б спасіння справами, – але як одна із сторін спасіння, що приймається вірою в Христа». Святість поставлена нам, знаменує лише початок до практичної святості в нашому житті. Ісус є нашим корінням, і, укорінюючись у Ньому, ми починаємо приносити плід святого способу життя. Отже, ми говоримо зараз про два різні поняття. Святість за положенням веде до святого способу життя.
Тепер поговоримо про друге неправильне розуміння святості. Багато людей помилково вважають, що святість означає досконалість, і розчаровуються. «Якщо я маю бути святою подібно до Святого Досконалого Бога, як я можу цього досягти!? Це неможливо. Я просто не можу дотягнути Його стандартів». Ісус ясно сказав у Мф. 5:48: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий». Що означають ці слова? Якщо тут не говориться про те, що нам потрібно бути досконалими, тоді в чому суть цього вірша?
Визначення слова «досконалий», що використовується на початку вірша, наступне: «кінцевий результат завершеного процесу». Іншими словами, Ісус говорить у цьому вірші «ставайте досконалими, подібно вже досконалому Отцю вашому Небесному». Ісус говорить тут про процес, через який усі повинні пройти. Метью Генрі назвав цей процес «процесом дорослішання нашого характеру». Саме над цим Бог працює в нас, Він удосконалює наш характер, і робить його все більш і більш зрілим, освячуючи нас.
Павло прекрасно розумів цю істину, і він зовсім не вважав себе досконалим. У Флп. 3:12 написане: «Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився, але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Ісус». Ісус досяг нас, тепер нам необхідно прагнути до досягнення практичної святості. Це процес, який починається в момент спасіння, і розвивається далі. Таким чином, Бог починає виробляти святість у нашому характері, і цей процес триває все життя. Важливо пам’ятати слова Павла, який написав «я прагну». Нам необхідно рухатися вперед в цьому процесі, щоб ставати досконалішими, до чого закликав Ісус. Павло говорив «бачите, це моя мета, я дивитимуся на Того, хто є досконалим, і рухатимуся в тому ж напрямі, прагнутиму до того ж. Я не повертатиму назад, ні, я рухатимуся вперед». І в цьому полягає процес вдосконалення, цей рух у бік Божої досконалості, знаючи, що ніколи ми цього не зможемо повністю досягти на цій стороні небес. Ми завжди повинні просуватися в цьому процесі вперед, а не назад. Ви повинні розуміти, що як тільки ви перестаєте рухатися вперед, тим самим ви автоматично станете рухатися назад, і з часом, осквернення і компроміс оселяться усередині вас.
Щоб визначити, чи знаходитеся ви в такій небезпеці, поставте собі запитання: «Чи рухаюся я вперед? Чи прагну я до тієї мети, про яку каже Павло?» Просто пам’ятайте, що Бог не чекає від вас досконалості, але Він бажає, щоб ви все більш і більш преображалися в образ Його Сина.
Автор: Джейн Грівжек
