Між сумнівом і вірою

Розуміння природи молитви і віри, яке є в нас тепер, повинне, без сумніву, спростити наше молитовне життя і зробити його легшим.

Передусім нам стало ясно, що відповідь на молитву залежить від наших емоцій або наших думок до, під час або після молитви. Приклад з нещасним батьком з Мк. 9 демонструє нам це з повною ясністю. На його емоціях нічого не можна було побудувати ні до, ні під час, ні після молитви. Становище здавалося безнадійним. Учні намагалися зцілити його сина, проте їм це не вдалося. Потім прийшов Ісус. Він наполягав, що треба вірити. Коли нещасний батько вигукнув у відчаї “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству“, він, за моїм переконанням, відчував, що всі шляхи для нього закриті.

Його думки давали йому стільки ж надії, скільки і його почуття. Він повідомив нам дещо з того, про що він думав: “Якщо Ти можеш зробити щось”. Він зовсім не був упевнений, що Господь здатен зробити більше, ніж Його учні. А коли з Ісусових слів він зрозумів, що це в якійсь мірі залежить від нього самого, від його віри, він прийшов у ще більший відчай. Він відчув, що немов би коливається між вірою і невірою.

Тут є про що подумати і нам, бо ми постійно стикаємося з подібною ситуацією у своєму молитовному житті. Ми коливаємося між сумнівом і вірою. Ми не впевнені, що молимося правильно, що молимося згідно з волею Божою. І навіть якщо ми з усією певністю розуміємо, що наші молитви узгоджуються з волею Божою, у них часто буває так мало упевненості і щирості, що ми, з цієї самої причини, сумніваємося, що будемо почуті. Нам здається, що в такому стані розуму молитися Богові – мало не богохульство.

У такий момент буде великим благом дізнатися, що в нас достатньо віри для того, щоб прийти зі своїми проблемами до Ісуса і віддати їх Його милості. І хоча в наших серцях так багато сумнівів і так мало віри, ми можемо, подібно до того батька, який прийшов до Ісуса, почати з того, що скажемо Йому про свої сумніви і свою слабку віру. Так нам стане легше, і ми зможемо молитися більш щиро.

Нам не слід напружуватися і примушувати себе вірити чи видавлювати сумнів зі свого серця. І те і друге в рівній мірі безглузде. Ми можемо з усім цим прийти до Ісуса, і неважливо, наскільки важко це буде. Нас не повинні відлякувати наші сумніви чи слабка віра. Треба лише сказати Ісусу, що наша віра слабка. Ми впустимо Ісуса у своє серце, і Він виконає його бажання.

Попередній запис

Сумнів або невіра?

Стан сумніву і внутрішньої невизначеності, який ви так часто переживаєте під час молитви, ви сприймаєте як невіру. Це результат непослідовного ... Читати далі

Наступний запис

Щоденний притулок

"І ось яке дерзновення ми маємо до Нього, що, коли просимо чого згідно волі Його, Він слухає нас" (1 Ін. ... Читати далі