Сумнів або невіра?

Стан сумніву і внутрішньої невизначеності, який ви так часто переживаєте під час молитви, ви сприймаєте як невіру. Це результат непослідовного мислення, яке, на жаль, зустрічається дуже часто, проте для молитовного життя цей стан не являє абсолютно жодної загрози.

Невіра і сумнів – це абсолютно різні речі. Невіра є атрибут волі і полягає в тому, що людина відмовляється вірити, тобто відмовляється побачити свої власні сподівання, визнати свою безпорадність, прийти до Ісуса та упокорено і довірливо поговорити з Ним про свої гріхи і свою хворобу.

Сумніви ж – це занепокоєння, біль, слабкість, які час від часу вражають нашу віру. Тому ми можемо назвати сумнів хворобою віри, занепокоєнням віри. Така хвороба віри може спричинити більше чи менше болю і бути більш менш тривалою, як і інші хвороби. Проте якщо ми здатні поглянути на неї як на страждання, яке було послане нам, вона перестане жалити нас болем і розгубленістю.

Усі страждання, які посилаються нам, у результаті служать нашому благу. Таке ж і страждання віри. Воно не таке небезпечне, як нам здається. Воно не шкодить вірі або молитві, воно лише сприяє тому, щоб ми відчували свою безпорадність. А безпорадність, як ми вже говорили вище, – це психологічна сила, що підтримує і приводить у рух молитву. Ніщо не посилює нашу молитву так, як почуття нашої безпорадності.

Ці думки, на перший погляд, суперечать положенням Писання, наведеним вище. Писання категорично стверджує, що той, хто молиться із сумнівом не може бути почутий. Проте ці положення не можна розглядати у відриві від їх контексту. Нам слід порівняти їх з іншими місцями Писання, пройнятими тією ж думкою. Спеціального розгляду вимагає розповідь, викладена в Мк. 9:14-30. Поки Ісус і троє з Його дванадцяти учнів переживали преображення, що відбулося на вершині гори, до учнів, які залишилися, один чоловік привів хлопчика, одержимого бісами. Учні не змогли вигнати з нього злого духу. Ісус повернувся, і батько привів дитину до Нього. Він розповів Йому, як довго син перебуває в такому стані і як великі його страждання. Потім він додав з болем: “Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами“. На це Ісус відповів: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому“. Чоловік, здавалося, відчув серйозність цих слів і вигукнув у відчаї: “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству

Ми бачимо тут типовий приклад віри, що сумнівається. У даному випадку сумнів, як завжди, йде двома шляхами: один пов’язаний з Богом, другий – з вірою. Чоловік каже буквально те, що він відчуває: “Якщо ти можеш зробити щось, то змилуйся і допоможи нам!” Він не повністю упевнений, що Ісус здатний допомогти йому.

Коли Ісус протиставив його скептицизму в цьому питанні різкі слова про віру: “Якщо ти можеш! Той, хто вірує, здатний зробити усе що завгодно”, – цей чоловік повністю здався. Він відчув істинність слів Христових, проте відчув також, що його віра підводить його. У той момент на карту було поставлено все. Проте він не знав, що ж ще можна зробити, окрім як повідомити правду про те, як віра і сумнів борються за володіння його душею. Тому він каже: “Я вірую, допоможи Ти моїй невірі”.

Дуже важливо зазначити тут, що він використовує слово “невіра”. Він сам називає свій сумнів невірою.

Саме так завжди поступає той, хто дійсно вірує; він судить себе строго і немилосердно. Проте нам слід зазначити, що думає Ісус з приводу цього сумніву, цього нестійкого хиткого стану. У Його очах це була віра. Це абсолютно очевидно, бо Ісус зціляє хлопчика. Якби сумнів батька дійсно був невірою, Ісус не зміг би зцілити дитину. Це ясно із в. 23, а також з винятковою ясністю звучить у Мк. 6:5,6: “І не міг створити там ніякого чуда…І дивувався невір’ю їхньому“.

Тут ми бачимо, якою слабкою, нестійкою, хиткою може бути віра. Зауважте, що віра в момент молитви назвала себе невірою. І все-таки це була віра. Її вистачало для того, щоб Ісус зміг зробити одне зі Своїх найбільших чудес. Адже учні теж намагалися зцілити хлопчика, проте їм це не вдалося.

З якої ж причини заклик такої слабкої, нестійкої і повної сумнівів віри міг бути почутий? Бо там була присутня сама суть живої віри: заклик був звернений до Ісуса. Чоловік повідав про свій біль Ісусові. Він зізнався в хворобі своєї віри, сказавши Ісусові, як повна вона сумнівів.

Попередній запис

Друга ознака – віра

2. Віра. Тепер я перейду до другого аспекту, що становить суть молитви, – до того стану серця, який Бог розпізнає ... Читати далі

Наступний запис

Між сумнівом і вірою

Розуміння природи молитви і віри, яке є в нас тепер, повинне, без сумніву, спростити наше молитовне життя і зробити його ... Читати далі