Друга ознака – віра

2. Віра. Тепер я перейду до другого аспекту, що становить суть молитви, – до того стану серця, який Бог розпізнає як молитву, що возноситься до Нього із землі, вимовлену вголос або ні. Написано: “А без віри догодити Богові неможливо” (Євр. 11:6). Без віри не може бути молитви, якою би великою не була наша безпорадність. Безпорадність у поєднанні з вірою породжує молитву. Без віри наша безпорадність буде лише марним криком болю в ночі.

Варто лише згадати про віру, як всякий, хто молиться зрозуміє, що ми торкаємося одного з тих аспектів молитовного життя, в якому ми найуразливіші.

У Біблії багато говориться про те, що потрібно молитися з вірою, якщо ми хочемо бути почутими.

  • Якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите” (Мф. 21:21,22).
  • Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?” (Ін. 11:40).
  • Як вірував ти, нехай буде тобі” (Мф. 8:13).
  • Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа. Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх” (Якова 1:6-8).

Ці слова багатьох вкинули у відчай, багато людей через них відчули свою абсолютну неспроможність до молитви. Це так очевидно, що той, хто збирається молитися Богові, повинен вірити в Нього. Дійсно безглуздям буде звернення до Бога в молитві і невіра в те, що Він дасть відповідь на молитву.

Коли чесна людина досліджує себе у світлі Писання, вона виявляє, що в її молитвах не вистачає саме віри. Писання вчить, що просити потрібно з вірою, відкинувши сумніви. А відбувається якраз зворотне. Людина сумнівається перед початком молитви, під час молитви і після закінчення молитви. Вона подібна до морської хвилі: її підхоплює і кидає туди і сюди вітер сумнівів. Саме її називає Писання людиною з двоєдушними думками, нестійкою на всіх шляхах своїх.

Вона немічна; вона безпорадна; і вона молиться. Проте вона не отримує того, про що благає, навіть якщо вона молиться ревно і часто, кличе до Бога у хворобі, маючи на увазі як саму себе, так і тих, кого вона любить. Після такої молитви в її душі зароджується таємна надія: цього разу, можливо, Бог почує мене? Вона наполегливо чекає відповіді. Проте, на жаль, усе залишається як і раніше.

Вона відчуває, що Бог засуджує її молитву. Бог не може почути її, бо вона молиться без віри. Вона молиться сумніваючись. На жаль, наскільки легко проникає сумнів у нашу молитву! Він робить нас напруженими і боязливими в молитві, ми боїмося згрішити проти Бога самою молитовною дією.

Мій друже, якщо ти сумніваєшся, твоє становище не таке жалюгідне, як тобі здається. У тебе більше віри, ніж ти думаєш. У тебе досить віри, щоб молитися; у тебе досить віри, щоб сподіватися на те, що ти будеш почутий. Віра – дивна річ; часто вона проявляється так, що ми не бачимо її. І проте вона є; вона проявляє себе абсолютно певним і безперечним чином. Давайте коротко розглянемо її ознаки.

Суть віри в тому, щоб прийти до Христа. Це найперша, і найостанніша, і найдостовірніша ознака, що вказує на те, що віра ще жива. У грішника немає нічого, окрім гріха і болю. Дух Божий роз’яснює це йому. І віра проявляє себе ясно і недвозначно, коли грішник, замість того щоб тікати від Бога і від своєї відповідальності перед Ним, як він робив раніше, вважає за краще стати перед лицем Христовим з усіма своїми гріхами і всіма своїми хворобами. Грішник, який чинить так – віруючий. Написано: “І того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть” (Ін. 6:37).

Саме це зробили ті люди, які прийшли до Христа і, перш ніж піти від Нього, почули слова: “Віра твоя спасла тебе”. Вони лише прийшли до Ісуса і повідали Йому про свою хворобу: фізичну, або духовну, або те і друге. Зауважте просту, але явну ознаку живої віри: людина, в якій живе така віра, бачить свої сподівання, визнає свою безпорадність і йде до Ісуса, каже Йому, як погано йдуть справи, і залишає все на Його розсуд.

Тепер ми можемо сказати, скільки віри вимагається від нас для того, щоб молитися. У нас досить віри, коли у своїй безпорадності ми звертаємося до Ісуса. Це ясно показує нам, що істинна молитва є плід безпорадності і віри. Безпорадність стає молитвою в той момент, коли ви йдете до Ісуса і скромно і довірливо говорите з Ним про свої турботи. Це і означає вірити. Причина, по якій для молитви не вимагається нічого, окрім віри, криється в самій природі молитви.

Ми вже бачили, що для молитви треба лише просто відкрити двері, коли Ісус стукається в них, і запросити Його з дивними силами підійти до нашої хвороби і безпорадності. Це не означає, що наша віра допоможе Ісусу виконати наші прохання. Він не потребує жодної допомоги; Йому треба лише, щоб Його впустили. Не вимагається також, щоб наша віра направила Ісуса до нашої хвороби, або зробила нас цікавими Йому, або зробила Його нашим захисником. Він вже давно піклується про нас. І Він Сам зацікавлений у тому, щоб дістати доступ до нашої немочі і допомогти нам. Проте Він не може увійти, доки ми не “відкриємо двері”, тобто доки своєю молитвою ми не дамо Йому можливість втрутитися.

Попередній запис

Ще раз про безпорадність

Дозвольте мені дещо додати до питання про безпорадність у молитві. Її можна відчувати по-різному. Особливий вплив вона може чинити на ... Читати далі

Наступний запис

Сумнів або невіра?

Стан сумніву і внутрішньої невизначеності, який ви так часто переживаєте під час молитви, ви сприймаєте як невіру. Це результат непослідовного ... Читати далі