Сьогодні, на підставі Священного Писання ми розглянемо одно рису (атрибут) нашого Бога, якою є святість. Про що ви думаєте, коли чуєте, що Бог Святий? Які думки переповнюють ваше серце? Про Божу святість говорять дуже багато місць Священного Писання, але, мабуть, найдивовижніша книга, яка відкриває нам святість Божу, у найглибшому значенні цього слова, є книга Левит.
Ця книга є однією з найважчих для читання (по копіткості і уважності) книг Біблії. Ця біблійна книга є кодексом святості нашого Бога. У ній показані самі дивні сторони характеру нашого Бога і одночасно вона учить нас, на прикладі Ізраїльського народу, з яким трепетом і повагою нам треба звертатися до нашого Великого і Преславного Бога. Давайте ми з вами відкриємо третю книгу Біблії, книгу Левит 11:44 і прочитаємо цей дивний за своїм значенням вірш:
«Бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш святий» (Лев.11:44а)
Якщо когось з вас бентежить, що я не прочитав другу частину вірша і це створює думку, що я вирвав частину вірша із загального контексту, то запевняю вас, це не так. Все те, про що Мойсей написав вище і нижче цього вірша, полягає саме в цій короткій частині вірша. Давайте ж будемо уважними і заглибимося в пізнання Бога на тому рівні, на якому це зараз можливо.
І. Характер Божої святості
Отже, що таке святість? По суті справи, коли ми говоримо про Божу святість, ми говоримо про те, що Бог і гріх – це несумісні поняття. Божа присутність не терпить гріха. Це – досконала і абсолютна чистота. Уся Біблія учить нас, що Бог святий, і складовою частиною святості Божої є Його ненависть до гріха, Його відділення від гріха, від грішника і всякого зла. Для Бога будь-який гріх є абсолютною мерзенністю, і Він ніколи не миритиметься з цим. Святість Бога проявляється передусім у тій божественній досконалості, завдяки якій Він абсолютно відрізняється від усіх Своїх створінь і височіє над ними у Своїй нескінченній величності.
У світлі Божої святості відкривається будь-який гріх. Кожен, хто зустрічався з Божою святістю був уражений цим. Чого тільки варті великі приклади Мойсея, який був уражений, коли побачив святість Бога: «Мойсей одразу ж упав на землю і поклонився Богу» (Вих. 34:8).
Подібне відбувалося з Іовом, Ісаєм, Єзекиїлем. Всякий, хто колись наближався до Бога, завжди був приголомшений Його абсолютною святістю. У біблійному вченні про святість Божу використовуються певні слова. У Біблії Бог названий «Святим»: «До кого ж ви уподібните Мене і з ким порівняєте? – говорить Святий» (Іс. 40:25) і в ній ми знаходимо Боже веління: «Будьте святі – Я бо святий» (1 Пет. 1:16), яке є конкретним і ясним затвердженням Божої святості.
Одне з головних завдань Старого Завіту полягає не в тому, щоб показати пошуки Бога людиною, а саме показати святість Божу.
Старий Завіт в основному є одкровенням святості Божої і того, що Бог зробив у Своїй святості, тому ви можете знайти вчення про це всюди. Чи не в тому полягала мета закону, щоб навчити Ізраїль і дати йому одкровення про святість Божу? Тому Бог відокремив для Себе народ і хотів, щоб ізраїльтяни зрозуміли, що вони – особливий народ. Але вони змогли зрозуміти це тільки тоді, коли побачили і оцінили святість Божу, і в цьому полягала основна мета закону.
Потім подивіться різні приписи, що стосуються скинії: розподіл на зовнішній двір, Святе і Святе Святих, куди первосвященик міг увійти лише один раз на рік і тільки з кров’ю жертовної тварини. Скинія була призначена, щоб викласти Ізраїлю, що і сталося на практиці, велике вчення про святість Божу.
Потім зверніть увагу на те, що сказано про церемоніальний закон і про чистих і нечистих тварин. У чому сенс усіх цих приписів? Навіщо потрібна така складність усіх цих обрядів? Вони були дані, щоб показати Ізраїлю, що він – народ святий і що Його Бог – святий Бог. Ізраїльтяни не повинні були споживати того, що вживали всі інші люди. Розподіл на чисте і нечисте був потрібен. Увесь цей довгий перелік правил і постанов також був частиною вчення про святість Божу.
І, звичайно ж, про святість Божу постійно учили пророки. У цьому полягав сенс їх служіння і проповіді. Прекрасний приклад цього ми знаходимо в наступних віршах:
- «Хто, як Ти, Господи, між богами? Хто, як Ти, величний святістю, славний похвалами, Творець чудес?» (Вих.15:11).
- «А Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді» (Іс.5:16).
- «Так говорить Господь Бог: коли Я зберу дім Ізраїлів з народів, між якими вони розсіяні, і явлю на них святість Мою перед очима племен, і вони будуть жити на землі своїй, яку Я дав рабу Моєму Якову» (Єз. 28:25).
Той же самий акцент на святості Божій робиться і в Новому Завіті. Наприклад, наш Господь звертається до Бога із словами: «Отче Святий!» (Ін. 17:11). Навіть Ісус Христос, не дивлячись на те, що Він дорівнював Богові, звертався до Нього: «Отче Святий».
У 1 Ін. 1:5 є визначення: «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви». Отже, всюди у Священному Писанні ми зустрічаємо це вчення.
Господь Ісус Христос названий «Святим Сином» (Діян. 4:27), «Святим і Праведним» (Діян. 3:14), у ньому говориться про «Дух Святий», і, таким чином, ми постійно бачимо три Особи славної Трійці, кожній з яких дається визначення «Святий».
І, якщо у вас запитають, де в Біблії найкраще показана святість Божа, то вам треба вказати на Голгофу. Бог настільки святий – абсолютно святий, що ніщо, окрім жахливої смерті, не могло зробити можливим наше прощення. І саме Хрест показав найбільшу ненависть Бога до гріха і одночасно Його неперевершену любов до людини.
Також ми можемо побачити досить прикладів із Старого Завіту, коли люди несерйозно ставилися до веління Божого і, отже, страждали. Чого варта сумна історія про людину на ім’я Оза. Це жахлива ілюстрація того, наскільки суворо Бог ставиться до того, як ми наближаємося до Нього і поклоняємося Йому.
Давайте прочитаємо її: «І зібрав знову Давид усіх добірних людей з Ізраїля, тридцять тисяч. І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий, на якому нарікається ім’я Господа Саваофа, Який сидить на херувимах. І поставили ковчег Божий на нову колісницю і вивезли його з дому Аминадава, що на пагорбі. Сини ж Аминадава, Оза й Ахио, вели нову колісницю. І повезли її з ковчегом Божим з дому Аминадава, що на пагорбі; і Ахио йшов перед ковчегом [Господнім]. А Давид і всі сини Ізраїлеві грали перед Господом на різних музичних інструментах з кипарисового дерева, і на цитрах, і на псалтирях, і на тимпанах, і на систрах, і на кимвалах. І коли дійшли до току Нахонового, Оза простяг руку свою до ковчега Божого [щоб притримати його] і взявся за нього, бо воли нахилили його. Але Господь прогнівався на Озу, і вразив його Бог там же за завзятість, і помер він там біля ковчега Божого. І засмутився Давид, що Господь уразив Озу. Місце це і донині називається: “ураження Ози”» (2Цар. 6:1-8).
Уявіть собі, який у той час було національне свято релігійного характеру: ковчег Божий переноситься в Єрусалим, народ радіє, грає на музичних інструментах і от через те, що ймовірно, колісниця наїхала на камінь і, через те вона нахилилася і, отже, ковчег заповіту почав нахиляться разом з колісницею. Що робить Оза? Як ми вже вище прочитали, він із самих благих і радісних спонукань вирішив підтримати ковчег, щоб він не впав. Я думаю, кожен би на нашому місці, якби звичайно не знав цієї історії, вчинив би так само. Адже ця блага справа: підтримати, щоб не впав. Але що відбувається далі? Оза, ще з протягнутими руками, які намагалися підтримати ковчег, падає прямо там намертво. Музичні інструменти замовкають, процесія зупиняється, подекуди чутні крики, плач, але вже нічого неможливо змінити. Далі написано: «І убоявся Давид у той день Господа і сказав: як увійти до мене ковчегу Господньому? І не захотів Давид везти ковчег Господній до себе, в місто Давидове, а завернув його в дім Аведдара гефянина» (2Цар.6:9,10).
Знаєте, чому Бог уразив Озу? Відповідь проста: він проігнорував Боже веління, яке свідчило наступне: Чис. 4:15 (Бог дає постанови відносно перевезення ковчегу і священних речей): «Коли, при відправленні стану в дорогу, Аарон і сини його покриють усе святилище і всі речі святилища, тоді сини Каафа підійдуть, щоб нести; але не повинні вони доторкатися до святилища, щоб не вмерти. Ці частини скинії зібрання повинні носити сини Каафові».
Оза не виконав Боже веління. Ми не знаємо чому. Можна припустити, що радість і веселощі від того, що ковчег Божий входить у місто Давидове настільки відволікли його, що він просто забув веління Боже і не подумав про наслідки, які його чекають, якщо він доторкнеться до ковчегу. Але Божий вердикт у даному випадку очевидний: смерть. Тут Бог нам показує наскільки страхітливою є Його святість. І в той момент у свідомості людей Бог затвердив сприйняття Своєї святості і страх наближення до Нього без належного приготування.
Ви запитаєте: і навіщо нам цей приклад? Невже Бог поступить з кимсь з нас так само? Біблія дає відповідь і на це запитання: «А це було за приклад для нас, щоб ми не були похітливі до лихого, як були похітливі вони» (1Кор. 10:6).
Все те, що відбувалося з Ізраїльським народом, усі його гріхи і покарання за них, є для нас прикладами.
Святість, у повному розумінні цього слова властива тільки Богові. Святість – це Його суть, подібно до того, як світло – суть сонця. Кожен рядок у Божому Слові дихає святістю і спонукає нас до святості. Усе, щоб не робив Бог, є святим, бо така Його природа і інакше Він вчинити не може.
Розумієте, мало вірити в те, що Бог Святий, треба приймати це і робити відповідні висновки про своє життя. Адже кожен з нас розуміє, що якби не було замісної жертви Ісуса Христа і якби нас поставили в Божу присутність, то ми були б спалені Його гнівом. Божа святість вимагає і Божої справедливості. А Божа справедливість вимагає смерті за гріхи. Це природна плата за гріх! Наші вуста не повинні переставати дякувати Богові, за те, що Він віддав Свого Сина на хрест за наші гріхи. Ви розумієте, що було б з нами, якби Ісус не помер за нас? СМЕРТЬ! «Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23).
Ви усвідомлюєте той факт, що якби Бог не обрав вас до спасіння, то після своєї життєвої дороги ви б опинилися в пеклі? Деякі “християни” настільки стали безтурботними у своєму християнстві, що приймають дар спасіння від Бога як щось належне. Це вражаюче жахливо. Інших слів підібрати неможливо! Якщо хтось з вас дійде до такого стану, то згадайте про Озу, згадайте про змій у пустелі, про тих, хто за гріхи побивався камінням. Бог настільки до нас милостивий, що Він благоволив до того, щоб ми по Його волі увірували у Воскреслого Сина Ісуса Христа. Не переставайте Йому дякувати за це. І як шкода тих людей, які йдуть у погибель. Потрібно віддати належне Богові за Його довготерпіння до людей, які ганьблять Його ім’я. Нам би такі довготерпіння і любов, коли нас ображають.
Я думаю, наскільки це зараз можливо, ми побачили, що таке святість Божа і в наступному дописі ми поміркуємо про її вплив на людину.
Автор: Максим Король
