Луки 11:29-41 – 11:42-54

Луки 11:29-41 – Знамення Йони

«А як люди збиралися, Він почав промовляти: Рід цей рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки пророка Йони. Бо як Йона ознакою був для ніневітян, так буде й Син Людський для роду цього. Цариця південна на суд стане з мужами роду цього, і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломон! Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і засудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона!

Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить. Око твоє то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося темрявою! Бо коли твоє тіло все світле, і не має жадної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник осяяв блиском тебе.

Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: Тепер ви, фарисеї, он чистите зовнішність кухля та миски, а ваше нутро повне здирства та кривди! Нерозумні, чи ж Той, Хто створив оте зовнішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, і ось все буде вам чисте.»

У великому храмі повний морок. Майже північ, і невеликий натовп на вулиці біля західних дверей притупує ногами, намагаючись зігрітися на ще холодному квітневому повітрі. Але от б’є годинник і запалюється вогонь, осяюючи звернені до нього обличчя. Від цього вогню запалюють одну свічку. Двері розчиняються, свічка, що горить, рухається всередину храму, темрява відступає, і починається пасхальне богослужіння. Незабаром усе навколо заповнюється мерехтінням свічок, що горять, – світло Божої любові і сили сяє в пітьмі.

Так святкують Пасху не в усіх церквах, але там, де її святкують так, добре розуміють зв’язок між, здавалося б, розрізненими висловлюваннями в наведеному уривку. Його контекст звичайно ж – це подорож Ісуса в Єрусалим, подібна до руху свічки, спрямованої в морок.

Коли світло приходить, воно розсіює пітьму; але якщо вам більше подобається пітьма, яка добре приховує злі наміри? Світло приносить надію і нові можливості, але з ним приходить і суд. Світло символізує нове життя всупереч мороку смерті, але також виявляє цей морок. У такому разі, хоча ці речення і повні надії, у них містяться і попередження про суд. Йдучи в Єрусалим, Ісус постійно тим або іншим способом дає зрозуміти, що світло Боже засяє і оголить пітьму, що поглинула серця і розуміння Його сучасників.

Фрагмент починається з нагадування про знамення Йони. Йона – чи не найкомічніший персонаж Старого Заповіту: пророк, що тікає від своєї місії, проблемний пасажир, якого викидають у море, важка їжа для ненажерливої рибини, неврівноважений персонаж, обурений на Бога через усохлу рослини. Правда, в якийсь момент він закликає покаятися жителів Ніневії, при цьому зовсім не спокушаючись, що вони почують його і послухаються його слів. Але він помиляється: ніневітяни послухали його заклик – чи то тому, що, як уточнює Матвій, почули про його історію з китом, чи то просто завдяки силі, що міститься в його Звістці.

Тепер перед ними Ісус, зовсім не комічна фігура, – Він каже Своєму народу, що пора покаятися, а народ не надає цьому значення. Перед ними Ісус, Який має більшу мудрість, ніж Соломон, але Його власний народ не слухає Його. Ми бачимо перекличку цієї історії з тією, коли Ісус оплакує Єрусалим, який, на відміну від Ніневії, нехтував попередженнями, відмовився встати на шлях примирення і цим вирішив наперед свою долю.

Між тим читачу Луки дано розміркувати над тим, як Ісус говорить про іноземців – про царицю Південну і про ніневітян, які «постануть на суд». У ранньохристиянській мові слово «повстати» означало також і «воскреснути»: Лука чекає, що його читачі знають про прийдешнє воскресіння мертвих і про великий суд, який за цим відбудеться. Світло Пасхи – це і світло суду, а не тільки надії.

Тому коли ми читаємо слова Ісуса про світло, ми повинні бачити в них щось більше, ніж вказівку на певну загальну премудрість або на духовне просвітлення. Із самого початку Ісус попереджає, що світло, яке проникло в саме серце Ізраїлю, не можна втаїти, воно неодмінно освітить усе навколо. Потім, міняючи образ, Він робить ще одне попередження, більше таємниче і важке для розуміння.

На перший погляд це звичайне висловлювання про реалії людського життя: «якщо око твоє чисте, ти можеш бачити, куди йдеш; а якщо воно не чисте – то не можеш; тому дивися, як би твоє світло (тобто твоє око) не потемніло». Проте при уважному прочитанні стає зрозуміло, що Ісус тут зовсім не дає поради, як зберегти зір; не говорить Він і про те, що для духу небезпечно дивитися на погані речі. І, думаю, Він також не говорить тут про духовну прозорливість окремих людей. Це висловлювання Луки не що інше, як попередження «цьому роду», сучасникам Ісуса. Їм слід остерегтися – вони можуть не помітити світло, яке знаходиться тут, серед них.

Завершальний вислів тому є закликом прийняти світло і жити ним, поки ще є час. Прийде день, коли все буде осяяне світлом (пор. 17:24), і тоді яскраво засяють ті, хто не ховався від цього світла.

Що це означає на практиці, видно по короткому обміну досить різкими репліками між Ісусом і фарисеєм за трапезою. Деякі фарисеї, зосереджені на зовнішньому благочесті, нехтували внутрішнім поклонінням, а до нього, у першу чергу, і закликав Ісус. Останню фразу – «милостиню подавайте з унутрішнього» – здається, майже неможливо уявити в буквальному розумінні. Але якщо Ісус мав на увазі, що «дати, як милостиню» – означає «присвятити Богові», то ця фраза стає зрозумілою. Істинне благочестя не менше піклується про те, щоб віддавати і присвячувати Богові думки, наміри і спонукання свого серця, ніж про миття рук. Якщо ви впустите світло, воно осяє кожну вашу частину.

Як нам застосувати все це сьогодні? Світло Христове світить у світі от вже 2000 років. Чи легше нам тепер приймати його, ніж Ісусовим сучасникам? І раз вже на те пішло, чи світимо ми людям так, щоб вони могли побачити Того, Хто більший, ніж Соломон, і більший, ніж Йона?

Луки 11:42-54 – Горе фарисеям

«Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м’яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того…

Озвався ж один із законників, і каже Йому: Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш! А Він відказав: Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів! Горе вам, бо надгробки пророкам ви ставите, ваші ж батьки були їх повбивали… Так, визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгробки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: Я пошлю їм пророків й апостолів, вони ж декого з них повбивають, а декого виженуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від створення світу, від крови Авеля аж до крови Захарія, що загинув між жертівником і храмом! Так, кажу вам, відомститься це все на цім роді! Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили! А коли Він виходив ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, вони чатували на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оскаржити Його).»

Тенісист з похмурим обличчям увійшов до кімнати, щоб дати кореспондентові телеінтерв’ю. Він щойно програв своєму суперникові дуже важливу партію на турнірі в Уїмблдоні – першу цього сезону. Він виглядав втомленим і засмученим. Найгірше було те, що гру показували в прямому телеефірі, і на всю країну показали, як він вийшов з себе і облаяв суддю. Загалом, день не склався.

Кореспондента цікавить не стільки гра, скільки той факт, що гравець облаяв суддю. «Ви не жалієте зараз, що сказали йому це?» – запитує журналіст. Тенісист зривається на нього: «А ви що святий?»

Журналіст (за кадром) щось збентежено лепече – він збитий з пантелику питанням у відповідь, що ущемляє його самолюбність.

«Тоді заткніться!» – відверто відрізує спортсмен.

Цей інцидент незабаром набуває більшого значення, ніж сама партія в теніс. Гравець порушив закон, хоча і неписаний, але прийнятий багатьма ЗМІ. Він був грубий із журналістом.

Хто – фарисеї сьогоднішнього суспільства? Хто – законники, що покладають на людей тяжкі тягарі, а «самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити» (Мт. 23:4)? Коли я був молодший, євангельські пасажі, подібні до цього, зазвичай застосовувалися до релігійних наставників. Нам казали, що деякі люди вимагають від інших дотримання всіляких релігійних приписів. Ви повинні постити щоп’ятниці, ви повинні ставати на коліна і вставати в певні моменти церковної служби, повинні осяювати себе хресним знаменням. Вам потрібно заробити якомога більше гарних небесних оцінок. Чи, скажімо, ви не повинні грати в карти, не повинні користуватися косметикою, не повинні ходити в театр. Ви повинні щодня читати Біблію. Загалом, нам казали, що люди, які наставляють нас у цих питаннях, намагаються зосередити вашу увагу на поведінці, замість того щоб закликати вас просто вірити в Бога і в Його спасіння.

Що ж, таких от наставників, як правило, і записують у сучасні фарисеї. Але в такому розумінні є два недоліки. По-перше, реальні фарисеї – по плоті і крові фарисеї з євреїв першого століття – насправді були іншими людьми. Їх релігійне вчення в першу чергу відбивало їх політичні погляди: мета їх статутів полягала в примушуванні народу до максимально точного дотримання юдейського Закону. З якою метою? Щоб Ізраїль, нарешті, став святим і Бог встановив би Своє Царство. Законникам не було діла до того, щоб, пройшовши через випробування, люди отримали б упевненість, що вони врятовані; вони намагалися якнайкраще систематизувати юдейський Закон, аналізуючи всі можливі життєві ситуації, і пропонували алгоритми поведінки в них. У сучасному християнстві не знайти нічого подібного – навіть серед найбільш застарілих форм наставництва.

По-друге, фарисеї як група мали велику вагу в тому, що ми б назвали сьогодні соціально-політичною сферою. Вони були як би громадською організацією, що узяла на себе обов’язок змушувати народ до дотримання складних статутів: можна сказати, вони були чимось схожі на сучасних захисників довкілля, що виступають за позбавлення від сміття. Ми можемо погодитися з такою політикою, але річ у тім, що вона не є «релігійним» обов’язком у старому значенні слова. І, потім, в усякому разі, у західному світі, де преса відносно вільна, є багато спеціальних газет, а також окремі журналісти, які приміряють на собі роль охоронців громадської моральності. В удаваному страху вони волають про всілякі правопорушення, і їм приносить задоволення тикати пальцем у багатих і респектабельних громадян. І це все при тому, що багато журналістів, що заробляють на хліб у такий спосіб, самі далекі від благочестивого зразка. У багатьох випадках якраз вони і покладають на людей тяжкі тягарі, а «самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити».

Тепер нам не так вже складно зрозуміти, що ж відбувається в наведеному фрагменті, проте тут важливо відкинути застаріле тлумачення, згідно з яким «фарисеї» тут, – звичайні «релігійні лідери» у нашому розумінні, і перестати думати, ніби вражаюче викриття Ісусом фарисеїв було чимось на кшталт «релігійної полеміки». Ісус ясно розумів, що в юдейському світі першого століття було багато учителів-самозванців, що використовували свої проповіді частково для підвищення власного статусу, частково – в політичних цілях. І Він, бачачи сенс в ученості і благочесті тільки тоді, коли вони виражалися в любові до Бога і до всіх людей (з чим погодилися б кращі з фарисеїв), бачив, що Ізраїль у ті дні опинився перед вибором.

Важливо було не те, чи слідуєш ти мільйону дрібних приписів або ж приймаєш чисту і нічим не переобтяжену релігію любові і благодаті. Важливо було знайти золоту середину між поведінкою, заснованою на Законі як статуті національного життя Ізраїлю, і поведінкою, що вимагає покаяння і відмови від безрозсудного національного заколоту, який у політичному плані був би заколотом проти Риму, а в богословському – проти Бога. Компроміс був неможливий.

Коли Ісус сповіщав Свої до певної міри формальні «горе вам…», Він не просто говорив про Своє неприйняття таких речей, як скрупульозне формальне дотримання заповідей, при якому серце залишається незачепленим. Це було не просто осудом небажаних звичаїв тієї чи іншої групи. Швидше, Він бачив, до чого ці звичаї можуть призвести: до жахливого конфлікту, що веде до винищення покоління.

Слово «книжники» буквально означало людей, досвідчених у складанні правових документів; частково вони співпадали з «законниками». Вони вірили, що Закон Ізраїлю, Тора, повинні застосовуватися до всіх сфер життя, і тим самим поєднували в собі сучасні ролі «юриста» і «релігійного наставника», та і багато інших. Отже недивно, що ці люди були ображені Ісусовою промовою. Якщо Він правий, то вся їх програма докорінно помилкова. Якщо праві вони, то помиляється Він. Це жорстке протистояння триває і далі, аж до фіналу в Єрусалимі. Для Луки, що розповідає про шлях Ісуса до неминучої смерті, попередження містам (10:13-15), окремі поєдинки з бісами і спори з опонентами – усе це суть окремі штрихи до портрета Ісуса. Ісус йде в Єрусалим не просто на проповідь. Він йде туди з метою донести до усіх Свою звістку про примирення: звістку, яка багато в чому йде врозріз з традиційним вченням, звістку, яка не могла не викликати лютих дискусій.

У чому Ісусове Євангеліє стикається сьогодні не просто з альтернативно-релігійними чи псевдо-християнськими поглядами, але з наполегливо підтримуваними образами поведінки у всьому нашому світі?

Попередній запис

Луки 11:1-13 – 11:14-28

Луки 11:1-13 – Молитва Господня «І сталось, як молився Він у місці одному, і коли перестав, озвався до Нього один ... Читати далі

Наступний запис

Луки 12:1-12 – 12:13-34

Луки 12:1-12 – Подальші попередження «Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти ... Читати далі