Луки 12:1-12 – 12:13-34

Луки 12:1-12 – Подальші попередження

«Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство! Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться. Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде. Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся! Чи ж не п’ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими. І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься. А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!»

Усе починалося як звичайна заміська прогулянка. Ми вирішили пройти через порослу вересом місцевість до далекої скелі; судячи з карти, з вершини мав відкритися гарний краєвид.

Більша частина прогулянки пройшла легко. Ми йшли звичайним кроком, невеликими групами, хтось йшов попереду, хтось відставав, але це було не так важливо. Досягнувши скелі, ми побачили, що на вершину доведеться дертися. На півдорозі до вершини наш провідник посковзнувся і зірвався вниз, і, хоча висота була невеликою, він все-таки зламав кістку, і йому було боляче.

Несподівано настрій у всіх змінився. Легка прогулянка перетворилася на військову операцію. Один з нас, лікар, узяв ініціативу у свої руки і пояснив нам, що треба робити. Він розраховував на беззастережний послух, і ми були слухняні. Як би ні хотілося нам подивитися на околиці з вершини скелі – ми розсталися з цим бажанням: пріоритети несподівано змінилися. Тепер нам треба було дбайливо доставити нашого пораненого друга до машини, а для цього від кожного з нас були потрібні повна увага і надійність.

Подібне зміщення пріоритетів ми спостерігаємо, коли порівнюємо перші розділи Євангелія від Луки і те, що ми розглядаємо зараз. Лука дає нам побачити, як, у міру наближення Ісуса до Єрусалиму, зростає напруженість і посилюється протистояння. Всякий, хто хоче йти за Ісусом, повинен стати зібраним, надійним і готовим до всього. Це зовсім не той стан, що сьогодні іменують «релігійним» настроєм, з яким люди відвідують церковну службу, можливо, в якісь моменти служби відчувають Божу присутність і любов, а після неї повертаються до звичайного життя, немов нічого або майже нічого не сталося. Це, швидше, схоже на наполегливу кампанію, що проводиться тим, хто прагне обійняти високу посаду, за ситуації, коли твої політичні опоненти і їх прибічники буквально лізуть у бійку, усіма силами намагаються запроторити тебе до в’язниці або, щонайменше, обчорнити твоє ім’я. Те, що робить Ісус, вимагає абсолютної уваги. Інакше не минути катастрофи.

Звідси – суворі попередження про те, що сказане сьогодні пошепки завтра буде сповіщене на покрівлях будинків. Якщо учні тихенько пересуджують один з одним про те, яких справ вони чекають від Ісуса, то чутки про це обійдуть усі села, і за ними почнуть стежити Іродові люди (див. 13:31). Це зовсім не означає, що Ірод або навіть римляни були їх найнебезпечнішими ворогами. Учням слід бути мудрими у своїх висловлюваннях, але вони не повинні боятися тільки ворогів серед смертних людей. Істинний ворог є той, хто жадає відправити людей до Геєни («Геєною» називалася долина на південь від Єрусалиму, в якій спалювали купи сміття, і це ж слово застосовували як метафору пекельного вогню). Йдеться не про те, що треба боятися Бога, хоча в деяких інших стосунках це буває корисним. Сенс у тому, щоб розпізнати істинного і головного ворога. У даному випадку Бог – не той, кого потрібно боятися; Він – той, кому треба довіряти, той, хто дорожить Своїми дітьми куди сильніше, ніж зграєю горобців, хто порахував навіть волосся на їх головах.

Послідовники Ісуса повинні йти за Ним, з одного боку, будучи упевнені в Ньому, а з другого – розуміючи відчайдушний характер битви. Що б не відбувалося на землі – усе це відбивається в небесах, і ті, хто думає придбати тимчасову земну перевагу ціною хвилинної слабкості, раптом виявлять, що вимовлені пошепки слова зречення будуть розголошені. Проте люди, які довіряють Богові, побачать, що навіть у випробуваннях на вірність Ісусу, їм буде дано, що сказати. Сам Дух Божий навчить їх, коли б їм це не знадобилося. Обіцянка звичайно ж не служить виправданням поганої підготовки до постійного наставницького служіння, але здатне підбадьорити тих, хто наразиться на раптову небезпеку через свою вірність Царству.

Разом з усім цим звучить страшне попередження, яке багатьох ставить у безвихідь. Тому, хто скаже слово проти Сина Людського, проститься, але тому, хто вимовить хулу на Духа Святого, прощення не буде. У Марка і Матвія Ісус говорить про це тоді, коли Його звинувачують у вигнанні бісів силою бісівського князя. Якщо ви скажете, що справи Духа суть насправді діла диявола, ви, таким чином, назвете зло добром, а добро – злом і зайдете у безвихідь. Але, схоже, Лк. 12 має глибший сенс. Той, хто бачить Ісусові справи і не розуміє, що відбувається, може сказати погане про Нього, не втрачаючи шанс згодом осягнути істину і розкаятися. Але той, хто заперечує роботу Духа, тим самим закриває до себе доступ благотворного впливу цієї роботи. Якщо ви заявите, що джерело свіжої води насправді забруднене, то ви не станете пити з нього. З цього Ісусового висловлення цілком ясне одне: якщо хтось турбується, чи не скоїв він гріха проти Духа Святого, саме його занепокоєння – свідоцтво того, що він цього гріха не скоїв.

У такому випадку вимога вірності відноситься не лише до Дванадцяти, але і до тих, хто сьогодні встає під прапори Ісуса і слідує туди, куди б Він не повів. Лк. 12 – це не застаріваючий докір всякому номінальному, половинчастому, розслабленому християнству. Попередження про небезпечних ворогів і обіцянка того, що наш Бог потурбується про щонайменші деталі нашого життя, поєднуються із закликом стати самовідданими і одностайними учнями.

Луки 12:13-34 – Притча про нерозумного багача

«І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною. А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника? І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його. І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?… Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога. І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного? Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся? Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!»

Сучасний західний світ заснований на тривозі. Ви бачите її на лицях людей, що поспішають на роботу. Ще більше тривоги ви бачите на лицях людей, коли вони йдуть з роботи додому. Результатом робочого дня стала втома, але тільки не рішення життєвих проблем. На втомлених і розгублених лицях легко прочитати безмовне питання: «Для чого все це?» Світ процвітає за рахунок людей, які ставлять перед собою і іншими все більш високі планки. І всю решту часу людей займає одне – чи вдасться їм здолати поставлену планку. Якщо вдасться – вони зададуться новими цілями. Якщо ні – вони визнають себе невдахами. Хіба ми думали, що в нас буде таке от життя?

Попередження Ісуса вказують на те, що більшість людей в історії стикалися з одними і тими ж проблемами. Розрізняються хіба що рівні занепокоєння і тривоги. Багато Ісусових слухачів ледве мали в розпорядженні те мале, що необхідне для життя, і їм завжди погрожувала небезпека втратити одного разу і те, що вони мали. У більшості з них був, мабуть, лише один запасний одяг. Як це буває і сьогодні в нерозвинених країнах, хвороба чи втрата годувальника означала для всієї сім’ї нужду і поневіряння в майбутньому. Але якраз таким людям, а не тим, що піклуються про засоби на модну машину чи на відпустку за кордоном, адресував Ісус ясну і вражаючу заповідь – не піклуватися про їжу і одяг.

Тепер ми знаємо, що тривога і занепокоєння самі по собі можуть бути вбивцями. Стреси і тривоги можуть призводити до хвороб або їм сприяти, створюючи порочне коло, в якому одне людське занепокоєння накладається на інше і розірвати яке здатні, можливо, лише гумор і здоровий глузд. Як і багато що у вченні Ісуса, те, про що Він говорить тут, торкається самої суті нашого способу життя. Ісусове вчення привносить до нашого життя здоровий глузд і нове дихання. Але Його застереження і заповіді йдуть ще далі, досягаючи самого коріння того неприйняття, з яким зіткнулася Його звістка про Боже Царство. Тут була не просто добра порада – як жити щасливим і безтурботним життям. Тут був виклик, що перевертає з ніг на голову світ, в якому жив Ісус.

Позиція людини, яка хотіла, щоб Ісус виступив суддею в її спорі з братом з приводу спадку, характерна. Саме з цієї позиції багато юдеїв, Ісусових сучасників, дивилися на своє володіння Святою Землею. Ця Земля була не просто місцем, де їм довелося жити. Як тоді, так і сьогодні, володіння Святою Землею було життєво важливим юдейським символом. Сім’ї міцно трималися за свою спадщину як з релігійних, так і з економічних причин.

Ісус прийшов із звісткою, що Бог змінює звичні цінності. Він не змушував Ізраїль відмовитися від захисту своєї території; Він пристрасно бажав обдарувати людей всякої раси і національності благодаттю і новим життям. Наскільки Ісус міг бачити, Ізраїль наражався на небезпеку уподібнитися людині з наведеного фрагмента, що забажала забезпечити себе надійним багатством на як можна більший термін. Як цілі суспільства, так і окремі люди можуть впасти в цю помилку, і реакція Бога буде такою ж: «Нерозумні!» Життя і Царство Боже – це щось зовсім інше.

По суті справи, Царство Боже – у тому, що Божа любов і влада підкорюють собою весь світ, так що люди, створені за образом Божим і ніжно улюблені Богом, можуть заспокоїтися, усвідомивши, що Бог управляє всім. Звернення уваги на птахів і квіти не учило якомусь містичному ставленню до природи, а спонукало до вдумливого роздуму: Бог-Творець щедрий і бажає дати вам Царство. У центрі цього заклику лежала відмінність, яку слід було визнати Ізраїлю: між «народами світу» і тими, хто називає Бога «Отцем», між язичниками і Ізраїлем. Якщо боги, яким ви поклоняєтеся, далекі від вас або якщо вони – просто природні безособові божества, то, звичайно, ви відчуватимете тривогу. Але якщо Бог – це Отець, Який називає вас Своїми дітьми, то як ви можете не вірити такому Богові?

Завершальний заклик, який не раз ще прозвучить в оповіданні Луки, зовсім не обов’язково означає, що всі Ісусові послідовники повинні відмовитися від всякої власності. Сам Лука в Діях Апостолів описує таких членів християнських громад, які продовжували жити у власних будинках і розпоряджатися своїм майном, і при цьому немає жодних натяків на те, що вони люди «другого сорту» або відступники з числа народу Божого. Ісус повертається до суперечки про розділ спадку, з чого і починається наш уривок, і займає позицію, протилежну до тих проявів пожадливості, які Він тут помітив.

Коли Він каже про «скарб на небесах» – тут і скрізь – Він не має на увазі скарб, яким ви володітимете лише після смерті. «Небо» – це та сфера створеної Богом реальності, яка, по слову Молитви Господньої, одного разу зійде на «землю» – у наше життя – і цілком охопить його. Важливе те, що Царство Боже протиставляє пожадливості і турботам світу цього цінності і пріоритети самого Бога. Ті, хто вітає Ісуса і Його звістку про Царство, повинні відкинути земне і прийняти небесне.

Попередній запис

Луки 11:29-41 – 11:42-54

Луки 11:29-41 – Знамення Йони «А як люди збиралися, Він почав промовляти: Рід цей рід лукавий: він ознаки шукає, та ... Читати далі

Наступний запис

Луки 12:35-48 – 12:49-59

Луки 12:35-48 – Ісус закликає бути пильними «Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані! І будьте подібними до ... Читати далі